Глобалізація міжнародних економічних зв’язків та інтенсифікація ділового обороту сприяють популяризації альтернативних методів вирішення спорів у всьому світі.

До них прийнято відносити:

1. Переговори між контрагентами.
2. Медіацію – вирішення спору шляхом залучення нейтральної кандидатури (медіатора), яка сприяє укладенню взаємовигідної угоди.
3. Арбітраж – вирішення спору із залученням арбітру, який уповноважений винести обов’язкове для сторін рішення.

Проте, як буває у сучасному світі, ці три основні категорії часто переплітаються, утворюючи нові підкатегорії. Практики галузі вже говорять про такі види досудового врегулювання спорів, як:

• міні-суд;
• незалежна експертиза зі встановлення фактичних обставин справи;
• фінансовий омбудсмен;
• приватна судова система, чи суддя «напрокат».

У договірних правовідносинах часто виникає ситуація, коли боржник визнає борг та своє зобов’язання сплатити його, однак не може зробити це через несприятливу ситуацію на ринку, сезонне зменшення обсягів продажів чи проблеми з недобросовісними партнерами. У більшості таких випадків з усіх наявних способів вирішення спору найефективнішим є медіація. Завданням медіатора є вироблення рішення щодо реструктуризації наявної заборгованості, яке задовольнило б і кредитора, і боржника. Щоб цей процес завершився успішно, медіатор має спиратися на спільні інтереси сторін. Боржник зацікавлений у вивільненні оборотних коштів, відновленні позитивної ділової репутації, кредитного рейтингу та уникненні небажаного судового розгляду. Кредитор своєю чергою отримує задоволення власних вимог, а також можливість відновлення співпраці з боржником у подальшому та збереження клієнтської бази.

Застосування медіації в таких випадках уже довело свою ефективність. По-перше, заборгованість дебіторів перед кредиторами, як правило, нічим не забезпечена. Якщо кредитор вимагатиме відшкодування заборгованості в судовому порядку, він ризикуватиме взагалі нічого не отримати, адже його вимоги задовольнятимуться в останню чергу порівняно з іншими кредиторами. По-друге, часто звернення до суду економічно недоцільне, якщо порівняти витрати на судовий розгляд з отриманою сумою боргу. До того ж незалежний фахівець має глибокі знання та досвід у цій сфері, яких бракує сторонам, а іноді останні просто не можуть ефективно спілкуватися одна з одною через наявність спірних правовідносин.

Як правило, процедура медіації розпочинається з визнання законності вимог кредитора за боргами та зобов’язаннями. Наступною стадією є уточнення строків за простроченими боргами та виявлення причин заборгованості. Після цього визначають схеми погашення заборгованості з урахуванням реального стану справ і приймають рішення, прийнятне для обох сторін конфлікту.

Під час застосування процедури медіації в цих категоріях спорів перед медіатором постає низка важких питань, адже неможливо задовольнити вимоги кредитора, якщо боржник неплатоспроможний. У цьому процесі сторони мають здійснити ґрунтовний аналіз ситуації, який включає в себе прогнозування майбутніх доходів та витрат підприємства боржника, моделювання ситуації при реструктуризації та без її застосування, а також комплексний аналіз відповідної сфери економіки. На практиці найдієвішими є такі методи:

1. Фінансові поступки для боржника. Кредитор, розуміючи неспроможність боржника і беручи до уваги неможливість забезпечення своїх вимог у разі його банкрутства, може погодитись на певні поступки. Найбільш розповсюджені відмова від стягнення неустойки, надання боржнику суттєвих знижок за умови, що решта боргу буде виплачена в найкоротші терміни, надання відстрочки у виконанні зобов’язання, а також прийняття графіку погашення заборгованості. Таких заходів, як правило, вживають кредитори, які надають технологічні та інформаційні послуги: для них відмова від частини договірних вимог найменш болюча. Рішення закріплюється в медіаційній угоді, а іноді і шляхом укладення додаткової угоди до основного договору.
2. Поступки кредиторів в обмін на забезпечення зобов’язання. У цьому разі кредитор погоджується зменшити суму боргу в обмін на забезпечення зобов’язання. Найпопулярнішими засобами в таких випадках є гарантія, поручительство та застава. Цей метод ефективний тоді, коли велика імовірність банкрутства підприємства: кредитор погоджується на поступки, щоб збільшити вірогідність повернення боргу.
3. Передача кредитору частини майна, акцій, товарів або послуг боржника. Цей спосіб є ефективним, коли власники підприємства готові поступитися частиною свого майна та ступенем контролю власного підприємства на користь кредитора в обмін на зменшення суми боргу. Треба також згадати про погашення боргу новими товарами і послугами підприємства. Цей спосіб є дієвим, якщо кредитор планує в подальшому користуватися товарами або послугами боржника.
4. Банківське рефінансування. Рефінансування є ефективним способом погашення заборгованості підприємства шляхом звернення до банківських установ. Банки часто погоджуються на видачу комплексного кредиту, щоб боржник міг розрахуватися з кредиторами і виплачував кредит тільки банку. Використання програм кредитування допомагає боржнику розрахуватися за вимогами кредиторів і сконцентруватися на погашенні одного лише банківського кредиту.
5. Переведення боргу. Кредитор має бути обачним і допускати переведення боргу, тільки коли є реальний намір боржника та третьої особи вирішити спір у такий спосіб. Тому кредитор має дуже обережно підходити до процедури переуступки боргу та заздалегідь перевірити нового боржника. Цей спосіб реструктуризації заборгованості дуже популярний в Україні через розповсюдження офшорних та інших компаній, безпосередньо пов’язаних із боржником.

В Україні інститут медіації перебуває на початковому етапі розвитку, що пов’язано із загальним рівнем розвитку бізнес-спільноти і повільною відмовою від старих схем ведення справ, дефіцитом кваліфікованих спеціалістів і ситуацією, яка виникла у всьому цивілізованому світі з початком економічної кризи та шаленим зростанням маси проблемних кредитів. Проте останнім часом спостерігається збільшення попиту на послуги медіаторів, у тому числі і завдяки розширенню діяльності міжнародних страхових компаній та банківських установ на території держави.

Кожна ситуація унікальна, і універсального плану реструктуризації заборгованості не існує. Необхідно ретельно досліджувати реальний стан справ боржника та кредитора, можливі ризики та перспективи вирішення кожного конкретного спору. Практика останніх років свідчить про те, що позасудова реструктуризація заборгованості стає все більш популярною. Ми сподіваємося, що перші вдалі спроби такої реструктуризації, а також популяризація альтернативних методів вирішення спорів створять міцне підґрунтя для розвитку цього напряму в Україні і змусять українського законодавця врегулювати це питання відповідно до міжнародної законодавчої практики з урахуванням специфіки вітчизняної правової системи. А це, безперечно, сприятиме покращенню ділової практики та збільшенню інвестиційної привабливості України, а також популяризуватиме застосування медіації в Україні.

Микита ТРОФИМЕНКО,
Галина КАРЄВА
юристи департаменту медіації та реструктуризації МЮФ Integrites