Одним із принципів, на яких базується цивільне законодавство, є принцип справедливості, добросовісності та розумності. Разом з іншими, закріпленими у ст. 3 Цивільного кодексу України, він не тільки визначає характер та основу актів цивільного законодавства, але й зумовлює застосування їхніх норм при врегулюванні особистих немайнових та майнових цивільних відносин.

Утім недосконалість актів цивільного законодавства ускладнює їх застосування, а отже, позбавляє їх основного призначення, яким є ефективне врегулювання суспільних відносин. Це часто перешкоджає учасникам цивільно-правових відносин реалізовувати свої законні права та інтереси, а іноді взагалі унеможливлює їх реалізацію та виключає можливість адекватного захисту в разі їх порушення.

Так, тривалий час науковці дискутували з приводу того, чи може бути порушення учасником товариства з обмеженою відповідальністю свого обов’язку щодо внесення коштів до статутного капіталу товариства підставою для його виключення з числа засновників. Одні вважали, що таке порушення може бути підставою для виключення з числа засновників. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень України, такої ж позиції дотримувалися і господарські суди при розгляді відповідних справ. Інші науковці зазначали, що, оскільки положеннями ст. 144 ЦКУ, з якими кореспондували і положення ст. 52 Закону «Про господарські товариства», встановлено дві корпоративні санкції за несплату учасником товариства коштів до статутного капіталу, а саме зменшення статутного капіталу товариства або прийняття рішення про його ліквідацію, підстав для виключення такого учасника з числа засновників товариства немає.

У квітні 2011 р. законодавець поклав край цій дискусії, доповнивши згадані статті ЦКУ та Закону «Про господарські товариства» таким положенням: якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з рішень, серед яких є і рішення про виключення зі складу товариства учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі.

Однак, вирішивши проблему в цій частині, законодавець залишив поза увагою інші положення наведених нормативних актів, які на практиці залишають згадану корпоративну санкцію декларативною і такою, що не підлягає застосуванню господарськими судами. Зокрема, з тексту ст. 144 ЦКУ та ст. 52 Закону «Про господарські товариства», випливає, що всі передбачені ними корпоративні санкції за невнесення (неповне внесення) учасником коштів до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути реалізовані лише загальними зборами засновників цього товариства із прийняттям відповідного рішення. Враховуючи положення ст. 60 Закону «Про господарські товариства», згідно з яким загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше ніж 60% голосів, та положення ст. 64 Закону «Про господарські товариства», відповідно до якого учасника може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більше ніж 50% загальної кількості голосів учасників товариства, можна дійти висновку, що проблем із практичною реалізацією корпоративних санкцій за невнесення (неповне внесення) коштів до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю не виникатиме, якщо інший добросовісний учасник цього товариства володітиме більше ніж 60% голосів.

Проте особливо гостро постає проблема, яку вже давно обговорюють не науковці, але й практикуючі юристи, а саме: як реалізувати згадану санкцію на практиці, якщо учасник, котрий не повністю вніс свій вклад до статутного капіталу ТОВ, за даними статуту цього товариства, володіє 40 і більше відсотками статутного капіталу та систематично не з’являється на загальні збори засновників, у тому числі і щодо вирішення питання про його виключення? На жаль, законодавець не поспішає вирішувати це питання, а в законодавстві про господарські товариства вдається лише до фрагментарних змін, які не тільки не вирішують існуючі проблеми, але й помножують їх.

З такою проблемою авторові довелося стикнутися під час надання правової допомоги ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів». Засновниками цього товариства виступають особа Х, яка згідно зі статутом володіє часткою у 55%, та особа У, якій належить частка у 45%. Однак особа У внесла кошти в розмірі, еквівалентному 21% статутного капіталу товариства. Кошти в розмірі 24% статутного капіталу особа У станом на початок 2012 р. не внесла, хоча згідно з рішенням зборів засновників і статуту ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» повинна була зробити це до кінця 2009 р. Крім того, особа У чотири рази поспіль ігнорувала повідомлення про проведення зборів засновників, на яких планували вирішити питання про не внесену нею частку та нормалізацію роботи ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів». У зв’язку з цим особа Х, яка є добросовісним учасником і внесла свою частку в статутному капіталі в повному обсязі, була повністю позбавлена можливості реалізувати свої корпоративні права.

Аналізуючи проблему ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» і шукаючи шляхи її вирішення, автор статті зосередив увагу на двох можливих варіантах виходу із зазначеної ситуації, а саме:

• скликати загальні збори учасників ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» і при їх проведенні, визначенні кворуму та прийнятті рішень визначати кількість голосів у їх засновників, виходячи з реально внесеної частки до статутного капіталу товариства. Невнесену частку особи У в розмірі 24% статутного капіталу не враховувати при визначенні кворуму. Отже, кількість голосів, якими володіє добросовісний учасник – особа Х, має становити понад 72%, а кількість голосів, якими володіє недобросовісний учасник – особа У, має становити трохи більше 27%. Відтак, навіть якщо недобросовісний учасник не з’явиться на загальні збори засновників, кількість голосів, наявних в особи Х, дозволить одноособово прийняти рішення про його виключення;
• звернутися до суду з позовом, щоб у зв’язку із систематичною неявкою особи У на збори засновників ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів», невнесенням особою У своєї частки до статутного капіталу товариства в повному обсязі виключити недобросовісного учасника на підставі ст. 52 та 64 Закону «Про господарські товариства».

Практика господарських судів

Слід зазначити, що, зосереджуючи увагу на наведених варіантах виходу, автор детально проаналізував практику господарських судів.
Так, розглядаючи корпоративні спори, господарські суди, у тому числі Вищий господарський суд України, в деяких аналогічних справах зазначали: оскільки учасник не вніс свою частку до статутного капіталу, він не набув корпоративних прав, а тому кількість голосів, пропорційна невнесеній частці, не має враховуватися при визначенні кворуму та результатів голосування.

Що стосується виключення недобросовісного учасника з числа засновників товариства на підставі рішення суду, то суди зазначали, що виключення недобросовісного учасника зі складу товариства рішенням загальних зборів засновників вважається досудовим врегулюванням спору, та, виходячи з принципів добросовісності, розумності і справедливості, вказували, що за неможливості скликати загальні збори засновників товариства з обмеженою відповідальністю у зв’язку з ухиленням недобросовісного учасника від явки на збори спір про його виключення підлягає розгляду в судах.

Водночас в Єдиному державному реєстрі судових рішень України зафіксована і протилежна практика. Так, визначаючи кількість голосів учасника, який не повністю вніс свій вклад до статутного капіталу, окремі господарські суди дотримувалися позиції ВГСУ, яку він виклав у п. 2.6 Рекомендацій Президії ВГСУ «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. №04-5/14 (у редакції від 18.06.2009 р.) і яка зводиться до того, що законодавство не передбачає обмеження кількості голосів учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю лише оплаченими частками у статутному капіталі товариства. Відповідно до ч. 4 ст. 58 Закону «Про господарські товариства» учасники товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному капіталі. Розмір часток кожного учасника товариства визначається у статуті товариства. У зв'язку із цим при визначенні правомочності загальних зборів учасників і результатів голосування за прийняття рішень голоси учасників, які неповністю сплатили вартість своїх вкладів, підлягають врахуванню.

Можна знайти і протилежну практику ВГСУ щодо питання про виключення недобросовісного учасника на підставі рішення суду. І саме ця практика останніми роками все частіше з’являється в Реєстрі судових рішень. Її суть зводиться до того, що згідно з ч. 1 ст. 64 Закону «Про господарські товариства» питання про виключення недобросовісного учасника належить до виключної компетенції загальних зборів засновників і вирішити його в судовому порядку без рішення загальних зборів неможливо, оскільки це означатиме втручання в компетенцію вищого органу товариства.

Як варіант виходу із ситуації у випадку ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» було обрано проведення зборів і визначення кількості голосів в учасників товариства відповідно до часток, внесених ними до статутного капіталу. На озброєння взято як позитивну, на наш погляд, практику господарських судів, так і доводи про правовий колапс спірної ситуації, якщо підходити до неї суто з формального погляду, а також посилання на положення чинного законодавства України щодо принципів добросовісності, розумності та справедливості.

На жаль, як Господарський суд Львівської області, так і Львівський апеляційний господарський суд підтримали позицію Президії ВГСУ, викладену в п. 2.6 Рекомендацій Президії ВГСУ № 04-5/14 (у редакції від 18.06.2009 р.). А тому збори, оскільки вони проводилися без участі особи У, яка згідно зі статутом ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» володіє часткою в 45%, визнано неповноважними, а рішення, прийняті на них, – недійсними.

Конституційне звернення

Вважаючи такий підхід господарських судів до вирішення справи формальним і зважаючи на неоднозначне тлумачення господарськими судами одних і тих самих норм матеріального права в аналогічних за змістом справах, автор від імені ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» подав конституційне звернення щодо офіційного тлумачення таких положень законодавства:

1. Частини 4 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства»: «Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі» – про те, як слід розуміти положення цієї частини, а саме:

• чи мають учасники товариства з обмеженою відповідальністю кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток, реально внесених до статутного капіталу товариства, чи вони мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток, зазначених у статутних документах товариства?
• чи підлягають голоси учасників врахуванню пропорційно розміру їхніх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу, при визначенні правомочності загальних зборів учасників і результатів голосування за прийняття рішень?

2. Частини 1 ст. 64 Закону України «Про господарські товариства»: «Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства» – про те, як слід розуміти положення цієї частини, а саме:

• чи слід вважати норму закону в цій частині імперативною і такою, що дозволяє виключити учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує свої обов'язки, лише на основі рішення загальних зборів учасників, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більше ніж 50% загальної кількості голосів учасників товариства?
• чи норма закону в цій частині є все-таки диспозитивною і дозволяє учасникам, що володіють у сукупності більше ніж 50% загальної кількості голосів учасників товариства, реалізувати своє право на виключення недобросовісного учасника шляхом звернення з відповідною вимогою до суду в разі систематичної неучасті такого учасника в загальних зборах товариства і через це неможливості проведення правомочних зборів і вирішення питання про його виключення?

Відкрито конституційне провадження

19 жовтня 2012 р. на сайті Конституційного Суду України з’явилася інформація про те, що ухвалою колегії суддів відкрито конституційне провадження у справі за зверненням ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів» і ведеться підготовка справи до розгляду на засідання КСУ.

Таким чином, хоча б КСУ погодився подолати правовий колапс, який тривалий час існує у вітчизняному законодавстві, про який написано безліч наукових праць і який є предметом активної дискусії як серед науковців, так і серед практикуючих юристів. Залишається сподіватися, що КСУ вдасться вирішити проблему, яка заважає нормальній діяльності підприємств, а також захисту прав та інтересів як підприємств – емітентів корпоративних прав, так і їх добросовісних учасників, які мають частку в статутному капіталі не більше 60%. Зрештою саме на КСУ покладає великі надії безліч добросовісних учасників товариств по всій території України.

Розуміємо, що відкриття колегією суддів КСУ провадження у справі ще не означає, що Суд розгляне це конституційне звернення і прийме відповідне рішення, а тим більше дасть офіційне тлумачення наведеним положенням Закону України «Про господарські товариства», як цього хотіли би добросовісні учасники та товариства.

Ця стаття має привернуту увагу практикуючих юристів, науковців і широкого загалу до висвітлюваної проблеми, щоб показати суддям КСУ, що це проблема не лише ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів». З нею в Україні стикається безліч товариств з обмеженою відповідальністю, недобросовісний учасник яких володіє 40 і більше відсотками статутного капіталу.

Позиція

Правова позиція автора як представника ТОВ «Ліхтнер Бетон Львів», викладена в конституційному зверненні, така. Автор категорично не погоджується з господарськими судами, які під час розгляду корпоративних спорів зазначали: «Законодавство не передбачає обмеження кількості голосів учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю лише оплаченими частками у статутному капіталі товариства. Відповідно до ч. 4 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Розмір часток кожного з учасників товариства визначається у статуті товариства. У зв'язку з цим у визначенні правомочності загальних зборів учасників та результатів голосування за прийняття рішень голоси учасників, які неповністю сплатили вартість своїх вкладів, підлягають врахуванню»; «Спеціальним законом, який регулює діяльність господарських товариств, – Законом України «Про господарські товариства» – встановлено, що виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Про виключення з товариства з обмеженою відповідальністю будь-кого з його учасників має бути прийнято відповідне рішення в порядку, передбаченому вказаним Законом». Такі висновки є абсолютно неправильними і суперечать положенням як Конституції України, так і іншому законодавству держави. Крім того, позиція судів, які враховують як докази наявності в учасника товариства корпоративного права лише дані зі статуту товариства з обмеженою відповідальністю та з Єдиного державного реєстру, суперечить висновкам КСУ, на яких він наголошував під час розгляду справ про офіційне тлумачення положень Конституції та законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Внесення засновниками товариства коштів або майна до статутного фонду товариства в обмін на емітовані ним корпоративні права вважається згідно з п. 14.1.81 Податкового кодексу прямою інвестицією. Аналогічне за змістом положення містив і п. 1.28.2 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, оскільки внесення коштів до статутного капіталу ТОВ здійснюється в обмін на корпоративні права товариства, до таких відносин з урахуванням вимог ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу (аналогія закону) слід застосовувати положення ч. 4 ст. 715 ЦКУ, яка передбачає, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з наведеного вбачається, що частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та корпоративні права – це, як стверджують окремі науковці, однопорядкові явища. Одне неможливе без іншого. Підставою виникнення корпоративних прав є набуття частки в статутному капіталі. Тобто частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться як причина і наслідок. Первинною є частка в статутному капіталі товариства. Її розмір визначає обсяг належних особі корпоративних прав. Відчуження частки в статутному капіталі однозначно призводить до відчуження корпоративних прав, оскільки вони є невіддільними.

Крім того, відповідно до положень ст. 147 ЦКУ учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, у якій її вже сплачено.

З наведеного можна зробити висновок, що придбання корпоративних прав здійснюється як первісними (внесення коштів до статного капіталу при заснуванні товариства), так і похідними способами їх оплатного набуття (відчуження існуючої частки учасником). Слід зазначити, що так вважать чимало науковців у сфері корпоративних прав. І хоча сам термін «відчуження» вжитий законодавцем лише щодо частки чинних товариств, очевидно, що відчуження корпоративних прав має місце і при заснуванні товариства. Адже особа набуває корпоративні права в обмін на внесок до статутного капіталу товариства, а це не що інше, як відчуження корпоративних прав самим товариством.

Оскільки положення ч. 3 ст. 147 ЦКУ чітко вказують, що корпоративні права, попередньо набуті первісним способом, можуть бути відчужені похідним способом лише в тій частині, у якій вони оплачені при первісному способі набуття, в неоплаченій частині статутного капіталу їх відчуження з боку товариства не відбувається. Таким чином, неоплачена частка статутного капіталу і, відповідно, належний їй обсяг корпоративних прав залишаються у власності товариства і не відчужуються при первісному способі, а тому з урахуванням вимог ч. 1 ст. 8 ЦКУ (аналогія закону) та положень ч. 5 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування цієї частки.

Крім того, позиція судів, які враховують як докази наявності в учасника товариства корпоративного права лише дані зі статуту товариства з обмеженою відповідальністю та з Єдиного державного реєстру, є такою, що не відповідає чинному законодавству України. Адже зазначення в статутних документах частки є тільки засобом закріплення за особою корпоративних прав. Водночас, щоб отримати відповідний обсяг корпоративних прав на частку в статутному капіталі товариства, як зазначалося вище, необхідно спочатку зробити вклад до статутного капіталу товариства і внаслідок певних юридичних дій набути статусу повноправного учасника товариства.

До того ж така позиція господарських судів прямо суперечать Конституції України. Як зазначив КСУ в своєму рішенні від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вносячи кошти до статутного капіталу ТОВ, засновник цього товариства прагне користуватися конкретним матеріальним благом – корпоративними правами – в обсязі, передбаченому чинним законодавством України (право брати участь в управлінні товариством, отримувати дивіденди тощо), а тому в такого засновника по відношенню до товариства виникає інтерес, який має охоронятися законом. Такий саме інтерес виникає і в товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки, здійснюючи емісію своїх корпоративних прав, воно прагне наповнити свій статутний капітал коштами та майном, яке стає власністю товариства.

Як вказав КСУ в мотивувальній частині рішення від №18-рп/2004, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, але й об'єктивного права загалом, що панує в суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним із проявів верховенства права, – підкреслюється у п/п 4.1 рішення КСУ від 02.11.2004 р. №15-рп/2004 у справі про призначення судом більш м'якого покарання, – є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».

Знову ж таки, як зазначив КСУ в мотивувальній частині рішення від №18-рп/2004, наголос на охоронюваності законом чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції або випливають з її змісту. Таке акцентування, як свідчать у першу чергу Цивільний процесуальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс України, застосовується лише тоді, коли не виключена можливість реалізації незаконних інтересів шляхом зловживання інтересами, прагненнями, тими чи іншими юридичними нормами.

Тому позиція судів, які враховують як докази наявності в учасника товариства корпоративного права лише дані зі статуту ТОВ та з Єдиного державного реєстру і вважають, що голоси учасників, які неповністю сплатили вартість своїх вкладів, підлягають врахуванню, є такою, що повністю суперечить принципам справедливості, закріпленим як у Конституції, так і в чинному законодавстві України. По суті, дотримуючись такої позиції, суди використовують положення законодавства (ст. 51, 60 Закону «Про господарські товариства») для забезпечення реалізації незаконних інтересів недобросовісного учасника, що прямо суперечить рішенню КСУ №18-рп/2004 та Конституції. До того ж загальні суди ставлять права недобросовісного засновника товариства вище, ніж права добросовісного, оскільки встановлюють, що незалежно від факту внесення коштів до статутного капіталу товариства недобросовісний учасник має право користуватися тими самими благами, що й учасник, який виконав свій обов’язок перед товариством належним чином.

Враховуючи викладене, на наш погляд, неправильним є і тлумачення судами ч. 1 ст. 64 Закону України «Про господарські товариства». Так, суди вважають, що виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції зборів учасників товариства, а також що про виключення з товариства з обмеженою відповідальністю будь-кого з його учасників має бути прийняте відповідне рішення в порядку, передбаченому згаданим Законом. Викладена позиція судів щодо недобросовісного учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки чи перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, забезпечує реалізацію незаконних інтересів такого учасника.

Крім того, положення ст. 15 ЦКУ закріплюють за кожною особою не тільки право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, але й право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зокрема, згідно зі ст. 19 ЦКУ особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на наведене не викликає сумніву, що виключення учасника з товариства у випадку, передбаченому ст. 64 Закону «Про господарські товариства», на підставі рішення зборів засновників цього товариства є самозахистом прав і законних інтересів товариства та його добросовісних учасників, а не виключною компетенцією загальних зборів засновників, у яку суд не має втручатися. Згідно з положеннями чинного законодавства та Конституції здійснення особою самозахисту своїх прав не позбавляє її права звертатися і за захистом своїх прав до суду, оскільки такий самозахист за своєю правовою природою є досудовим врегулюванням спору.

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів КСУ зазначив, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. При цьому в мотивувальній частині цього рішення Судом вказано, що можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, на наш погляд, положення ч. 1 ст. 64 та п. «в» ч. 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» про те, що недобросовісного учасника можна виключити на загальних зборах засновників, є, по суті, положенням про самозахист своїх прав та досудове врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин і не обмежує юрисдикцію судів і право на судовий захист, якщо провести загальні збори засновників товариства з обмеженою відповідальністю неможливо.

Ця стаття не претендує на статус наукового дослідження. Вона покликана привернути увагу авторитетних науковців, котрі спеціалізуються на проблемах корпоративних відносин, і спонукати їх до надання наукових висновків з поставлених питань та направлення цих висновків, зокрема, до КСУ.

Роман КРУПНИК
адвокат, корпорація «Правовий альянс «Еквітас»