Нещодавно у приміщенні Київського регіонального центру Національної академії правових наук відділенням цивільно-правових наук НАПрНУ та Асоціацією цивілістів України було проведено науково-практичний круглий стіл «Джерела цивільного права: поняття, система, співвідношення з джерелами права інших галузей права». До участі в заході долучилися відомі в Україні науковці та юристи-практики. З доповідями виступили завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, д.ю.н., професор Наталія Оніщенко, завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, д.ю.н., професор Роман Майданик, завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, д.ю.н., професор Анатолій Довгерт, професор кафедри цивільного права юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, д.ю.н., професор, дійсний член (академік) НАПрНУ Наталія Кузнєцова, перший заступник голови Верховного Суду України, к.ю.н. Ярослав Романюк, доцент кафедри цивільного права юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, к.ю.н., доцент Ірина Діковська.

Так, Наталія Оніщенко у доповіді «Поняття і класифікація джерел права в загальній теорії права. Нормативність як визначальна ознака джерела права» розглянула проблему співвідношення понять «форма права» і «джерело права», а також сутність та юридичну природу останнього. Доповідач звернула увагу на неодноразову видозміну поняття «джерело права» протягом історичного розвитку юридичної науки. На її думку, це поняття є найменш зрозумілим у загальній теорії права. Пані Оніщенко визначила основні принципи, за допомогою яких необхідно аналізувати джерело права. Окрему увагу вона звернула на обсяг цього поняття, зазначивши, що джерело права може бути загальним, частковим, а також одиничним. Останнє є найцікавішим для цивілістики як галузевої юридичної науки. Окрему увагу пані Оніщенко приділила джерелам права у широкому та вузькому розумінні. Зокрема, джерелом права в широкому розумінні є умови генези права, а у вузькому – джерело інформації для аналізу відповідної норми права. Під джерелом права доповідач запропонувала розуміти зовнішню форму об’єктивації правової норми. Серед ознак джерела права вона назвала публічність, формальність, нормативність і безпосередній зв’язок джерела права з колом суб’єктів, простором і часом. Також пані Оніщенко висвітлила авторське бачення ієрархії джерел права.

У доповіді «Поняття і система джерел цивільного права України. Тенденція до розширення кола джерел цивільного права» Роман Майданик звернув увагу на розширення кола джерел права і зміну співвідношення їх видів. Зокрема, доповідач акцентував особливість джерел цивільного (приватного) права, зумовлену існуванням розширеного кола суб’єктів нормотворчості. Ними у сфері приватного (цивільного) права можуть виступати як суб’єкти публічного права (державні та комунальні органи), які приймають нормативно-правові та індивідуально-правові акти, так і суб’єкти приватного права (фізичні та юридичні особи тощо) при укладенні цивільно-правових договорів, вчиненні інших приватноправових актів, які закріплюють у випадках, передбачених законом, нові чи уточнюють (змінюють) існуючі цивільно-правові норми, юридично обов’язкові для учасників правовідносин.

На думку пана Майданика, джерела цивільного права в широкому розумінні можна поділити на три групи: первинні, або базові; похідні, або вторинні; джерела пізнання цивільного права. У вузькому розумінні систему джерел цивільного права становлять первинні та похідні джерела.

Анатолій Довгерт у доповіді «Нормативно-правові акти як основне джерело цивільного права України. Співвідношення цивільного законодавства з іншими джерелами цивільного права. Посилення ролі останніх» розглянув питання, чому у сфері приватного права закон, який визнається всіма основним правовим джерелом, не здатний самотужки впоратися з регулюванням цивільних правовідносин та чому інші джерела цивільного права (закони природного права, міжнародні договори, звичаї, судова практика, інтуїтивне право тощо) зміцнюють свої позиції в Україні (у західноєвропейських країнах це відбулося раніше). Збільшення ролі останніх, своєю чергою, ставить питання про їх співвідношення із законом. Доповідач послідовно розглянув такі аспекти: нормативно-правові акти як основне джерело сучасного цивільного права України; об’єктивне посилення ролі інших джерел цивільного права; співвідношення цивільного законодавства та інших джерел цивільного права.
У доповіді «Приватноправові акти як регулятори суспільних відносин» Наталія Кузнєцова зазначила, що юридична природа приватноправових актів як регуляторів суспільних відносин та їх видова систематика в теорії цивільного права досліджені недостатньо. Доповідач зупинилася на проблемі визначення місця договору в системі джерел приватного права. На її думку, якщо розглядати договір як юридичний факт, це значно звужує функцію цивільно-правових договорів саме як регуляторів суспільних відносин, позбавляє їх ознак нормативності. Доповідач переконана, договір має індивідуалізовану нормативність, яка відрізняється від загальнообов’язкової. Наталія Кузнєцова як один із розробників проекту чинного Цивільного кодексу України наголосила на надзвичайно потужному природному потенціалі Кодексу. ЦКУ прокладає собі дорогу в життя через судову практику та доктрину. Зміст природного права у ЦКУ є настільки потужним, що цей документ здатен створювати нові правові явища і наповнювати існуючі новим змістом. Саме таким явищем є договір як акт саморегулювання. На думку доповідача, зміст ст. 6 ЦКУ дає підстави кваліфікувати договір як джерело права, яке має одиничний нормативний потенціал.

Крім цивільно-правових договорів доповідач визначила місце локальних актів у системі джерел цивільного права. Зокрема, пані Кузнєцова приділила увагу корпоративним актам – установчим документам юридичної особи, рішенням загальних зборів юридичної особи, іншим актам (положенням тощо). Згадала вона і про моральні засади суспільства у правовому регулюванні. Крім того, Наталія Кузнєцова зупинилася на галузевих особливостях поняття «джерело права». На її думку, локальні акти демонополізують нормативно-правові акти як джерело права, певною мірою зменшують їхню питому вагу. За прогнозом доповідача, з демократизацією суспільства відчуватиметься більший вплив локальних актів, а рівень саморегулювання зростатиме. Активну роль у цьому процесі має відігравати судова правотворчість, яка є ознакою відступлення від юридичного позитивізму.

Ярослав Романюк у доповіді «Обов’язковість судових рішень Верховного Суду України як засіб формування однакової судової практики. Теоретичні питання запровадження квазіпрецеденту в праві України» зазначив, що зміна підходу до обов’язковості судових рішень ВСУ є істотним прогресивним кроком до забезпечення єдності судової практики як основного завдання найвищого судового органу держави. Формування правових висновків про правильне застосування норм матеріального права не є нормотворчістю – такий інститут не можна кваліфікувати як прецедент у його класичному розуміні. На думку доповідача, правова природа постанов ВСУ є найближчою до рішень Європейського суду з прав людини: з одного боку, як результат вирішення конкретної справи, а з іншого – як зразок застосування норми права. Через необхідність забезпечити єдність судової практики потребують запровадження додаткові процесуальні гарантії, спрямовані на дотримання обов’язковості судових рішень ВСУ.

Ірина Діковська у доповіді «Правовий звичай як джерело міжнародного приватного права: питання теорії і судової практики» проаналізувала механізми застосування звичаїв державними судами та міжнародними комерційними арбітражами під час розгляду спорів міжнародного характеру. Вона дослідила можливості застосування звичаїв на підставі Закону «Про міжнародне приватне право», Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту та Ради Європи «Про право, що підлягає застосуванню до договірних зобов’язань («Рим І») від 17.06.2008 р. №593/2008, Цивільного кодексу Російської Федерації, Єдиного торгового кодексу США, Другого зводу конфліктного права США.

Було розглянуто механізм застосування звичаїв, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, а також правила застосування звичаїв відповідно до законодавства окремих держав, що використали Типовий закон під час створення національного законодавства про міжнародний комерційний арбітраж: України, Франції, Нідерландів, Швейцарії. Крім того, доповідач проаналізувала правила застосування звичаїв у Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та Принципах міжнародних комерційних договорів у редакції 2010 р. (Принципах УНІДРУА). Доповідь ґрунтувалася на дослідженні нормативних положень судової та арбітражної практики і доктрини.

Активну участь у роботі круглого столу взяли знані спеціалісти у сфері приватного права Володимир Луць, Олександр Дзера, Руслан Стефанчук, Сергій Погрібний, Олександр Бірюков, Андрій Дрішлюк.