Всі рубрики


Відшкодування майнової шкоди в цивільному законодавстві.

Питання про відшкодування шкоди регулюються главою 82 Цивільного кодексу України. Вона присвячена зобов’язанням, що виникають не за договорами, а внаслідок завдання шкоди (їх умовно називають деліктними зобов’язаннями). Залежно від об’єкта розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі. Розглянемо першу детальніше.

 

Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки необхідні для всіх випадків відшкодування шкоди. Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода – у зменшенні майнової сфери потерпілого, що, своєю чергою, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.
Частина 1 ст. 1166 ЦКУ передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто відшкодуванню підлягає не лише реальна шкода (майно, втрачене або пошкоджене в результаті протиправної поведінки), але й упущена вигода. Теорія цивільного права базується на принципі генерального делікту, відповідно до якого кожному заборонено завдавати шкоди майну іншої особи, що і знайшло юридичне втілення в ст. 1166 ЦКУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦКУ особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини. Таким чином, підставою деліктної відповідальності є вина – психічне ставлення осудної особи до вчиненого неї протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння.

Стаття 614 ЦКУ розрізняє дві форми вини: умисел та необережність. Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов’язку її передбачити. Частина 2 ст. 1166 ЦКУ говорить, що вина заподіювача шкоди припускається, тобто заподіювач повинен сам довести відсутність своєї вини. До цього часу він вважається винним, що означає для нього відповідні негативні правові наслідки.

Згадана стаття повністю кореспондується зі ст. 13 Конституції України, відповідно до якої власність зобов'язує. Саме на власника покладається обов'язок утримувати своє майно в належному стані. Дуже часто власники майна (зокрема, нерухомого), які здають його у найм або оренду, вважають, що саме орендарі несуть відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок неправомірного використання майна, а сам факт передачі майна в оренду автоматично звільняє їх від відповідальності. Судова практика, яка базується на вказаних нормах закону, доводить протилежне. У цьому разі вина власника за негативні наслідки передбачається: власник повинен передбачити негативні наслідки, які орендар може заподіяти іншим особам (наприклад, залиття квартири сусіда). Зважаючи на це, власник майна міг застрахувати свою відповідальність за настання негативних наслідків, тим самим позбавивши себе необхідності відвідувати судові засідання. У таких випадках суди правомірно задовольняють позовні вимоги потерпілих, зобов'язуючи власників майна відшкодувати завдану орендарями шкоду. Власники ж майна мають право подати регресний позов і стягнути відшкодування, сплачене потерпілому, з орендаря нерухомого майна.

Однак є й інший спосіб убезпечити власника від негативних наслідків. Необхідно передбачити в договорі оренди майна таку статтю: «Орендар повинен у разі спричинення шкоди своїми неправомірними діями вступити в судовий процес в якості належного відповідача та відшкодувати завдану своїми неправомірними діями шкоду потерпілій особі в повному обсязі». Так, відповідно до ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Отже, суд замінить власника майна (неналежного відповідача) орендарем як належним відповідачем.

Однією з підстав звільнення заподіювача шкоди від деліктної відповідальності є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє його від відповідальності за умови, що він не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і яка, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди. До непереборної сили належать явища суспільного характеру та вибухи епідемій, розмиви гребель і дамб. Крім того, до явищ суспільного характеру відносять війну як дію непереборної сили.

На відміну від кримінального права у цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка порушила зобов’язання, вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини. Тобто для звільнення заподіювача шкоди від відповідальності необхідно довести, що непереборна сила позбавила його можливості запобігти шкоді.

Слід зазначити, що непереборна сила належать до категорії доволі відносних понять, адже те, що є невідворотним за одного рівня розвитку науки та техніки, повністю відворотне за інших умов. Суди дуже рідко задовольняють клопотання заподіювача шкоди взяти до уваги форс-мажорні обставини (дію непереборної сили) і вимагають не лише їх обґрунтування, але й фактичного підтвердження (наприклад, довідки, виданої Торговельно-промисловою палатою, Гідрометеоцентром України тощо), детально з’ясовуючи всі обставини завдання шкоди в даному випадку, зокрема час, місце тощо.

За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє заподіювача шкоди від відповідальності тільки за відсутності його вини. Проте ч. 3 ст. 1166 ЦКУ передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом.


Олег ЩЕРБАК
адвокат

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________