Всі рубрики


Екстремізм в Україні: привід чи реальність?

Останнім часом засоби масової інформації поширюють думки Президента України, різних політиків та експертів стосовно такого суспільного явища, як екстремізм. Із цього приводу з’являється багато матеріалів, у яких поняття «екстремізм» і похідні від нього («екстремістська діяльність», «екстремістський прояв» тощо) трактуються по-різному. Більше того, представники різних політичних сил використовують цей термін для спекуляцій і взаємних звинувачень. Як пишуть деякі ЗМІ, «держава сама дає привід своїм громадянам ненавидіти себе і проявляти політичний екстремізм», «причина екстремізму в Україні – корумпованість», «некомпетентність чиновників на місцях, відторгнення держави від суспільства і суспільних проблем породжують екстремізм проти держави і тих, хто є носієм державності, тобто влади».

Розглянемо стан і перспективи правового регулювання протидії екстремізму в Україні. У законодавчому полі наразі відсутнє правове (законодавче) визначення понять «екстремізм» і «радикалізм», критеріїв їх розмежування як одне з одним, так і з поняттям «тероризм», хоча вони належать до одного логічно-семантичного ряду і співвідносяться як родове та видові. Отже, проблему законодавчого закріплення юридичної відповідальності за екстремізм необхідно розглядати, з одного боку, у їх взаємозв’язку та взаємозалежності, а з іншого – з погляду нормативно-правового та законодавчого розмежування цих понять.

Екстремізм (від фр. extremisme, лат. еxtremus – «крайній») – прихильність до крайніх поглядів). Під екстремізмом прийнято вважати провокацію масових заворушень, громадянську непокору, терористичні акції, методи партизанської війни. У світовій законодавчій практиці є чимало визначень цього поняття, однак жодне з них не стало класичним і загальновизнаним. У зарубіжній науковій літературі також немає єдиного підходу до визначення юридичних ознак поняття «екстремізм». 

Здійснення екстремістської, терористичної та іншої радикальної чи насильницької діяльності суперечить як положенням Конституції України, так і законодавству України загалом, у тому числі Закону «Про основи національної безпеки», який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

В Україні планують законодавчо закріпити поняття «екстремізм» і запровадити кримінальну відповідальність за екстремістську діяльність у вигляді позбавлення волі строком до п'яти років. Для цього вже розроблено відповідний законопроект «Про протидію екстремізму», що передбачає внесення відповідних змін до низки чинних законів та кодексів, містить визначення екстремізму, видів і форм екстремістської діяльності, екстремістської організації та матеріалів, що дозволяє відокремити їх від правомірних дій. Автором законопроекту є нардеп-регіонал Вадим Колесніченко. Якщо парламент прийме цей документ про протидію екстремізму, виникне ризик того, що правоохоронні органи зможуть переслідувати журналістів, громадських лідерів і правозахисників під приводом боротьби з екстремізмом.

В Україні питання про закріплення відповідальності за прояви екстремізму на законодавчому рівні постає не вперше. Ще у 2002 р. на розгляді у Верховній Раді України перебував законопроект «Про протидію політичному екстремізму».

10 липня 2007 р. у ВРУ був зареєстрований законопроект «Про протидію екстремізму». 11 січня 2008 р. у ВРУ було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за прояви екстремізму, ксенофобії, антисемітизму, расової і релігійної нетерпимості)». Слід зазначити, що визначення екстремізму та екстремістської діяльності у вказаних законопроектах однакове, вони не містять ні критеріїв розмежування екстремізму і тероризму, екстремістської та терористичної діяльності, ні обґрунтування визначення відповідальності за такі правопорушення в окремому Законі.

Головне науково-експертне управління ВРУ у своїх висновках щодо вказаних законопроектів зазначило, що їх термінологія в багатьох випадках є нечіткою і незрозумілою. Зокрема, в них використовуються такі терміни, як «екстремізм», «ксенофобія», «антисемітизм», «расова і релігійна нетерпимість», об’єктивне тлумачення яких неможливе через відсутність їх законодавчого визначення. Отже, при застосуванні цих законів на практиці їх положення можуть використовуватись не для боротьби з екстремістськими угрупованнями, а як інструмент для придушення інакомислення. Адже під вільно витлумачене поняття «екстремізм» можуть бути підведені, наприклад, виступи опозиціонерів, у яких вони обвинувачують представників влади в корупції чи порушенні прав і свобод громадян, та й взагалі будь-який масовий захід із критикою влади чи її представників.

У законопроекті Вадима Колесніченка під екстремізмом розуміється діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи або (та) об'єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком неприйняття правових норм чи інших правил поведінки (соціальних норм).

До видів екстремістської діяльності належать:

  • сприяння діям та (або) самі дії, вчинені з метою насильницької зміни основ конституційного ладу та (або) порушення територіальної цілісності та суверенітету держави;
  • публічне виправдання тероризму чи публічні заклики до здійснення терористичної діяльності;
  • розпалювання соціальної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ворожнечі та ненависті;
  • пропаганда виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи) за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної приналежності або ставлення до релігії;
  • порушення прав, свобод і законних інтересів, у тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
  • перешкоджання здійсненню громадянами їхніх виборчих прав і права на участь у референдумі або порушення таємниці голосування, поєднані з насильством чи погрозою його застосування;
  • перешкоджання законній діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, виборчих комісій, посадових осіб зазначених органів, комісій, юридичних осіб, об'єднань громадян, вчинене із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а також застосування насильства або загроза його застосування щодо близьких зазначених посадових осіб з метою перешкоджання законній діяльності цих посадових осіб чи примусу до зміни характеру такої діяльності або з помсти за її здійснення;
  • вчинення злочинів із мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ненависті чи ворожнечі або з мотивів ненависті чи ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи, а також з помсти за правомірні дії інших осіб з метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення;
  • пропаганда і публічне демонстрування нацистської атрибутики чи символіки або атрибутики чи символіки, схожих із нацистською атрибутикою чи символікою до ступеня змішування.

Пункт 1 ст. 6 вказаного законопроекту встановлює, що екстремістська діяльність може бути виражена у таких формах:

  • виготовлення, зберігання з метою масового поширення або розповсюдження, безпосереднє розповсюдження та збут друкованих матеріалів (наприклад, написів, листівок), аудіо-, аудіовізуальних та інших матеріалів, що містять ідеї екстремізму, в тому числі в громадських місцях;
  • розповсюдження через засоби масової інформації екстремістських матеріалів;
  • використання інтернет-ресурсів для екстремістської діяльності;
  • публічні висловлювання екстремістського змісту;
  • публічні заклики чи підбурювання до здійснення екстремістських діянь;
  • використання перед масовим зібранням або (та) демонстрація в громадських місцях екстремістських матеріалів;
  • висловлювання посадової особи або державного службовця про необхідність, допустимість, можливість або перевагу здійснення екстремістської діяльності, зроблені публічно, або під час виконання посадових обов'язків, або із зазначенням займаної посади, а також невжиття посадовою особою відповідно до її компетенції заходів щодо припинення екстремістської діяльності;
  • фінансування екстремістських діянь або інше сприяння їх організації, підготовці та здійсненню, в тому числі шляхом надання фінансових коштів, нерухомості, навчальної, поліграфічної та матеріально-технічної бази, телефонного, факсимільного та інших видів зв'язку, а також надання інформаційних послуг.

Проте слід зазначити, що запропоновані в законопроекті види та форми екстремістської діяльності містять ознаки злочинів, передбачених багатьма статтями чинного Кримінального кодексу України. Також необхідно зауважити, що вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату є обставиною, яка обтяжує покарання (ч. 1 ст. 67 ККУ).

Зокрема, така форма екстремістської діяльності, як «сприяння діям та (або) самі дії, вчинені з метою насильницької зміни основ конституційного ладу та (або) порушення територіальної цілісності та суверенітету держави», підпадає під дію:

  • ст. 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади» ККУ;
  • ст. 110 «Дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також за публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі» ККУ.

Такі форми екстремістської діяльності, як «пропаганда виключності, переваги чи неповноцінності людини (соціальної групи) за ознакою її соціальної, расової, національної, етнічної, мовної, релігійної приналежності або ставлення до релігії» та «порушення прав, свобод і законних інтересів, у тому числі пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками», охоплюються складами злочинів, передбачених ст. 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» ККУ та ст. 442 «Геноцид» ККУ, яка встановлює кримінальну відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також за виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

За такий вид екстремістської діяльності, як «перешкоджання здійсненню громадянами їхніх виборчих прав і права на участь у референдумі або порушення таємниці голосування, поєднані з насильством чи погрозою його застосування», вже встановлена кримінальна відповідальність у ст. 157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права», ст. 158 «Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів», ст. 159 «Порушення таємниці голосування» ККУ.

Окремо слід звернути увагу й на те, що в Україні встановлена адміністративна відповідальність за «перешкоджання законній діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, виборчих комісій, посадових осіб зазначених органів, комісій, юридичних осіб, об'єднань громадян, вчинене із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само застосування насильства або загрозу його застосування щодо близьких зазначених посадових осіб з метою перешкоджання законній діяльності цих посадових осіб чи примусу до зміни характеру такої діяльності або з помсти за її здійснення» (ст. 2127–21220 КУпАП).

У ККУ також передбачена відповідальність за «погрозу або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок» (ст. 350 ККУ).
Водночас слід звернути увагу на те, що такі форми екстремістської діяльності, як «публічне виправдання тероризму чи публічні заклики до здійснення терористичної діяльності» та «вчинення злочинів з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної, етнічної, мовної чи релігійної ненависті чи ворожнечі або з мотивів ненависті чи ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи, а також з помсти за правомірні дії інших осіб з метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення» є декларативними, розмитими та неконкретними, що може викликати певні труднощі при їх застосуванні правоохоронними органами у практичній діяльності. Вони проголошують скоріше умови настання відповідальності, ніж окремі види таких правопорушень.

Окреме місце серед форм екстремістської діяльності посідає «пропаганда і публічне демонстрування нацистської атрибутики чи символіки або атрибутики чи символіки, схожих із нацистською атрибутикою чи символікою до ступеня змішування». Водночас існують сумніви щодо можливості застосування відповідальності за цей вид екстремістської діяльності. Як зазначило із цього приводу Головне науково-експертне управління ВРУ, постає досить складне питання: яку саме атрибутику і символіку слід відносити до нацистської? Чи слід вважати нею тільки символіку та атрибутику Третього рейху або ще якусь іншу?

Незрозуміло, як забезпечити виконання цього законопроекту в разі приїзду в Україну президента Фінляндії, до штандарту якого входить свастика. Крім штандарта фінський хакарісті (свастика) фігурує в символіці, яку використовують фінські ВПС і танкові війська. З погляду запропонованого законопроекту публічний показ прапора ВПС Фінляндії, який містить зображення хакарісті, може призвести до непорозумінь. Але використання цієї символіки й атрибутики не має нічого спільного з нацизмом.

Досить абстрактні формулювання, використані в законопроекті для визначення поняття «нацизм», практично не передбачають обмежень, а тому створюють можливість для застосування цього Закону з будь-якого, у тому числі незначного, приводу.

Поняття нацизму, яке дається в законопроекті, не має чітко визначених специфічних рис, які однозначно відрізняли б його від геноциду, расизму, націоналізму, шовінізму, фашизму, апартеїду, екстремізму, неонацизму, ксенофобії, антисемітизму з погляду виключності, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками статі, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-економічних можливостей, расової або етнічної приналежності. Отже, цей термін будуть плутати з тими, які вже мають законодавче визначення.

Враховуючи визначення поняття нацизму в законопроекті, протиправними слід вважати дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, скоєння насильницьких дій за національною ознакою тощо. І за логікою відповідальність потрібно встановлювати саме за скоєння цих дій.

Проте така відповідальність уже передбачена в національному законодавстві. Самі по собі агресивні, радикальні (екстремістські) висловлювання стосовно своїх опонентів ще не є правопорушенням, це лише виявлення крайнього інакомислення, незгоди, протиставлення тощо. Правопорушенням вони стають лише тоді, коли проявляються у вчиненні окремими фізичними особами (групами осіб) певних дій, які порушують чинне законодавство. Такі прояви можуть бути дуже різноманітними, від адміністративного проступку до вчинення злочину. Умови настання такої відповідальності передбачені ст. 9, 12–15 КУпАП і ст. 11, 18 ККУ. При цьому види адміністративних правопорушень і види злочинів, які можуть вчинятися з екстремістських мотивів, теж можуть бути дуже різноманітними, від адміністративно караного дрібного хуліганства (ст. 173 КУпАП) до кримінально караних хуліганства (ст. 196 ККУ), групових порушень громадського порядку (ст. 293 ККУ) чи масових заворушень (ст. 294 ККУ) тощо. У цих випадках при кваліфікації дій винних осіб виникають певні труднощі із визначенням особливостей суб’єктивної сторони складу правопорушень, оскільки за таких обставин виникає конкуренція мотивів їх скоєння. Застосовуючи такі норми права, правоохоронний орган має визначатися з мотивом вчинення правопорушення, а оскільки чинне кримінальне та адміністративне законодавство не передбачає екстремістських мотивів, то очевидно, що ця прогалина в чинному законодавстві має бути ліквідована шляхом внесення до нього відповідних змін і доповнень.

Отже, аналіз законодавства України та міжнародного досвіду протидії екстремізму свідчить про таке:

1. Україна, на відміну від деяких інших держав, не є країною, де прояви екстремізму, расизму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму стали поширеним, масовим і загрозливим явищем. Водночас в Україні існує нормативно-правова база, достатня для протидії екстремістській діяльності. Зокрема, чинний ККУ встановлює кримінальну відповідальність за такі дії, як: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110); диверсія (ст. 113); порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161); терористичний акт (ст. 258); публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2); створення терористичної групи чи терористичної організації (ст.258-3); сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4); фінансування тероризму (ст. 258-5); створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260); групове порушення громадського порядку (ст. 293); масові заворушення (ст. 294); заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295).

Перелічені злочини за своїми ознаками відповідають діянням, які в Російській Федерації визначені як екстремістські.

2. У разі введення в ККУ відповідальності за екстремістські діяння такі норми утворюватимуть небажану конкуренцію з положеннями антитерористичного законодавства України та відповідними статтями ККУ, що є неприпустимим.

3. Відповідальність за екстремізм має наступати виключно за вчинення конкретних протиправних екстремістських дій, а не за погляди та переконання людини. Отже, громадянин, який є прихильником екстремістської ідеології, не може відповідати за свої переконання, поки не розпочне протиправне поширення таких ідей у певний спосіб.

4. У законодавстві країн Європейського Союзу не існує окремих законів, що спрямовані на протидію екстремістській діяльності. Лише у кримінальних кодексах встановлена відповідальність за окремі види такої діяльності. Так, в Австрії, Німеччині та Італії заборонена діяльність профашистських і пронацистських партій.

5. В Україні закріплення поняття «екстремізм» і відповідальності за екстремістські дії в окремому Законі можливе за умови вирішення питання про співвідношення понять «екстремізм», «радикалізм» і «тероризм» та їх розмежування як родового та видових за відповідними юридичними критеріями. Вирішення цього питання вимагає від державних структур моніторингу стану та динаміки розвитку екстремістських проявів, глибокого вивчення міжнародного досвіду, діяльності правоохоронних органів і відповідної судової практики.

6. Використання у законопроектній роботі таких термінів, як «екстремізм», «ксенофобія», «антисемітизм», «расова і релігійна нетерпимість» без їх законодавчого визначення є неприпустимим. Застосування таких норм на практиці може призвести до випадків використання їх не для боротьби з екстремістською діяльністю, а для придушення інакомислення. Адже під вільно витлумачене поняття «екстремізм» можуть бути підведені, наприклад, виступи опозиціонерів, які обвинувачують представників влади в корупції чи порушенні прав і свобод громадян, а також будь-який масовий захід із критикою влади чи її представників.

7. Важливим кроком, що запобігає проявам екстремізму, є створення та відпрацювання правових механізмів регулятивного характеру, які забезпечують рівність прав усіх людей незалежно від раси, національності чи віросповідання.


Валерій КЛИМЧУК
провідний науковий співробітник (фахівець)
НДЛ проблем правового забезпечення діяльності
ОВС ДНДІ МВСУ

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________