Всі рубрики


Нотатки про легітимність монополії НААУ та дисциплінарну відповідальність адвоката за несплату щорічного внеску

5 липня 2012 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI (далі – Закон). У серпні 2012 р. на сайті www.zn.ua з'явилася стаття С. Мостовенка «Адвокат – не посередник між чиновником і клієнтом!», а на сайті «Юрліга» – стаття Ю. Чумака «Проблемні аспекти Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». На онлайн-ресурсі видання «Кореспондент» у листопаді 2012 р. було розміщено статтю І. Польщікова «Добровільно-примусове членство, або Адвокатська кабала». У квітні 2013 р. на сайті www.yurpravda.info з'явилися дві статті: А.В. Гончаренка «До питання про щорічні внески адвокатів» і А.П. Задніпровського «Щорічний внесок або узаконена «дань» в адвокатурі».

У березні ц.р. «Правовий тиждень» надрукував статтю адвоката І.Д. Балона та ін. «Вдосконалення документального підтвердження повноважень адвоката», а у квітні – статті тих самих авторів «Щодо обов’язкового членства в Національній асоціації адвокатів України» та «Аналіз і вдосконалення норм ст. 45, 50 і 51 КПКУ щодо діяльності адвоката».

Додатковим імпульсом до написання нової статті стало ознайомлення авторів із критичним коментарем відомого адвоката Д.П. Фіолєвського до Закону та з навчальним посібником «Адвокатура України» (автори – А.В. Молдован і Т.М. Тилик), які цьогоріч вийшли друком у київському видавництві «Алерта», а також із брошурою «Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Науково-практичний коментар» (автор – Д.М. Лівшиц), яка нещодавно побачила світ у харківському видавництві «Центр учбової літератури».

Усі ці публікації були присвячені українській адвокатурі, зокрема різним аспектам створення та практичної діяльності НААУ. Проте це питання потребує подальшого аналізу.

НААУ згадується в Законі без прямої вказівки на її статус як інституту (корпорації) публічного права. Аналіз ст. 83 і 167 Цивільного кодексу України свідчить про те, що НААУ не відповідає вимогам до юридичної особи публічного права, оскільки не створена державою шляхом видання акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Таким чином, НААУ є звичайною громадською організацією, на яку поширюються вимоги, викладені у ст. 22, 36 і 43 Конституції України, ст. 20 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р., та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікованої Україною.

І згадана Конвенція, і Конституція України вказують на те, що будь-яке об’єднання громадян ґрунтується на добровільності вступу. Саме про «право на свободу» (а не про обов’язок) об’єднання з іншими особами для захисту своїх інтересів ідеться в Конвенції 1950 р. та у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.
Відповідно до пп. 23 і 24 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих Восьмим Конгресом ООН із запобігання злочинам 1 серпня 1990 р., «адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне об'єднання в асоціації та організації. Зокрема, вони мають право створювати місцеві, національні і міжнародні організації та відвідувати їх збори без побоювання обмеження професійної діяльності з причин їхніх законних дій або членства в організації, дозволеній законом».

Звернімо увагу на те, що у Висновку №190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи сказано: «Статус правничої професії буде захищено законом, та буде засновано професійну асоціацію адвокатів». Проте цей документ не містить додаткових вимог до адвокатів, що стосуються обов'язкового членства у професійній асоціації адвокатів або обмеження таких асоціацій за їхньою кількістю.

Як стверджує д.ю.н. Сергій Деханов у дисертації «Адвокатура в Західній Європі: досвід та сучасний стан» (Москва, 2011), у Західній Європі існують п'ять основних форм адвокатського самоврядування.

Перша модель – класична. Згідно з нею членство в адвокатурі пов'язане із приналежністю до палати адвокатів. При цьому членами палати (колегії) є адвокати, приписані до Верховного суду однієї і тієї ж землі, області, території. Цієї моделі дотримуються Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Греція, Іспанія, Голландія та Бельгія.

Друга модель характеризується тим, що палати утворюються за територіальною ознакою і об'єднують усіх адвокатів, внесених до реєстру уповноваженого органу того чи іншого суб'єкта федерації (адміністративно-територіальної одиниці). Юрисдикція кожної палати адвокатів поширюється на територію того суб'єкта федерації (адміністративно-територіальної одиниці), для якого ця палата була заснована, а також на всіх адвокатів, які внесені до списку цієї палати. Даної моделі дотримується Австрія. Аналогічні норми застосовуються при формуванні палати адвокатів і в Російській Федерації. Створення у РФ міжрегіональних та інших міжтериторіальних адвокатських палат не допускається.

Третя модель передбачає самоврядування адвокатури через асоціації та союзи, як-от: Асоціація адвокатів у Швеції, Союз адвокатів у Швейцарії. Членство в асоціації не є обов'язковим.

Четверта модель – управління через судові інни. Вона характерна для баристерів Великобританії. Першу, другу та четверту модель об'єднує те, що членство в палаті, колегії та судовому інне є обов'язковим.

П'ята модель – управління за допомогою юридичного співтовариства. Вона застосовується у Великобританії. До цієї країни можна з певним застереженням додати Швейцарію (Союз адвокатів) та Швецію (Асоціація адвокатів).

Щодо США у монографії О.Д. Святоцького та В.В.Медведчука «Адвокатура: історія і сучасність», надрукованій у київському видавництві «Ін Юре» в 1997 р., стверджується, що в цій країні законодавче закріплення принципів організації та діяльності адвокатури фактично відсутнє як на федеральному рівні, так і в більшості штатів. Щоправда, Конституція США у шостій поправці закріплює право обвинуваченого на захист у кримінальному процесі («В усіх випадках кримінального переслідування обвинувачений має право на допомогу адвоката для захисту»), проте не визначає механізм його реалізації.

У кожному штаті США є своя асоціація адвокатів. У більшості штатів встановлено обов'язкове членство в асоціації для всіх осіб, допущених до адвокатської практики. Проте у деяких штатах для заняття адвокатською діяльністю не обов'язково бути членом асоціації адвокатів: вона створюється як добровільна організація.

Загальнонаціональною організацією адвокатів із добровільним членством є Американська асоціація юристів.

Те, що НААУ є саме об’єднанням громадян, вбачається зі змісту ч. 1 ст. 45 Закону, відповідно до якої НААУ об’єднує всіх адвокатів України. Стаття 45 цього документа в порушення ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і в порушення ст. 36 Конституції України заперечує свободу вступу до об’єднання громадян – НААУ – та встановлює примусовий вступ всіх адвокатів України до Національної асоціації адвокатів України.

Наявність в особи свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не є формою волевиявлення щодо вступу до об’єднання громадян НААУ. До того ж більшість адвокатів отримали таке свідоцтво ще до набрання чинності Законом.

Стаття 45 Закону прямо порушує законні права адвокатів України, передбачені ст. 36 Конституції України та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, нехтуючи свободою адвокатів щодо вступу до будь-яких об’єднань.

З викладеного випливає, що:

  • НААУ не є юридичною особою публічного права, оскільки не була створена відповідно до вимог ст. 83 та 167 ЦКУ;
  • НААУ – звичайна громадська організація;
  • стаття 45 Закону суперечить Конституції, законам і міжнародним зобов'язанням України (Загальна декларація прав людини 1948 р., Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.);
  • норми ст. 22, 36 і 43 Конституції України, ст. 20 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р. і ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, мають вищу юридичну силу по відношенню до ст. 45 Закону.

Рішенням Ради адвокатів України від 16.02.2013 р. №72 затверджено Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування (нова редакція), у якому сказано:

«2.1. Сплата щорічного внеску на реалізацію повноважень органів адвокатського самоврядування відповідно до рішень З’їзду адвокатів України, Ради адвокатів України, актів НААУ є професійним обов‘язком кожного адвоката.

2.15. Порушення адвокатом порядку та строків сплати щорічних адвокатських внесків вважається невиконанням рішення органу адвокатського самоврядування та, відповідно, вважається дисциплінарним проступком.

2.16. У випадку порушення адвокатом порядку сплати щорічних внесків, а також/чи прострочення встановлених цим Положенням строків їх сплати понад один місяць до нього за поданням Ради адвокатів України або ради адвокатів регіону застосовується дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.

2.17. У випадку порушення адвокатом порядку сплати щорічних внесків, а також/чи прострочення встановлених цим Положенням строків їх сплати понад три місяці до нього за поданням Ради адвокатів України або ради адвокатів регіону застосовується дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року.

2.18. Якщо після закінчення строку дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокатом протягом одного року буде вчинено повторно порушення строків та/чи порядку сплати щорічних внесків, до такого адвоката може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України».

Положення НААУ про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування не зареєстроване в Міністерстві юстиції України.

Якщо вважати НААУ своєрідним міністерством у справах адвокатури, тобто органом державного управління (що підтверджується видом його діяльності згідно з КВЕД «Державне управління»), то своїм внутрішнім документом (Положенням) навіть НААУ не можна вводити нові професійні обов'язки адвокатів.

Обов'язковість сплати зазначених внесків визначається наявністю або відсутністю рішення З’їзду адвокатів України, що відбувся в готелі «Русь» 17 листопада 2012 р. в Києві. Проте автори статті досі не отримали відповіді на запит, направлений до НААУ в лютому 2013 р. в порядку ст. 57 Конституції України з проханням вказати, де можна ознайомитись із протоколом і рішеннями цього багатостраждального З'їзду.

До того ж і з'їзди адвокатів не є законотворчими органами і не можуть приймати рішення, що суперечать Конституції, Закону й іншому законодавству України.
Компетенція регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій щодо накладення на адвоката дисциплінарного стягнення обмежена нормами ст. 32 Закону, у якій сказано:

«Стаття 32. Припинення права на заняття адвокатською діяльністю

2. Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі:

1) порушення присяги адвоката України;

2) розголошення адвокатом відомостей, що становлять адвокатську таємницю, використання їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

3) заподіяння протиправними діями адвоката, пов'язаними зі здійсненням ним адвокатської діяльності, значної шкоди клієнту, якщо така шкода встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили;

4) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України».

Стаття 32 Закону відсилає до Правил адвокатської етики, затверджених НААУ у 2012 р., але в них немає ні слова про те, що сплата багатостраждального внеску є професійним обов'язком адвоката. Правила адвокатської етики містять низку оцінних понять, як-от: чесність, порядність, пошана, культура, які можна трактувати по-різному. Цей документ не є нормативно-правовим актом, що унеможливлює притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Проте у ст. 62 цих Правил розглянуті стосунки між адвокатами й органами адвокатського самоврядування. У ній сказано, що адвокат зобов'язаний дотримуватись загальнообов’язкових рішень органів адвокатського самоврядування, прийнятих у межах їхньої компетенції у спосіб, передбачений Законом.

Зрозуміло, що НААУ, затвердивши спірне Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, порушила не лише ст. 32 Закону та ч. 1 ст. 19 Конституцій України, але й ст. 62 Правил адвокатської етики, затверджених нею ж самою, визнавши при цьому, що на З'їзді в київському готелі «Русь» питання про щорічний оброк не стояло.

Будь-який орган адвокатської самоврядування, у тому числі З'їзд адвокатів України, РАУ, НААУ, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури та їх регіональні структури, не мають права розширювати професійні обов'язки адвокатів шляхом внесення нових обов'язків до Положення НААУ про сплату щорічного внеску і визначення додаткової дисциплінарної відповідальності за несплату внеску в цьому Положенні. Пункт 2.18 зазначеного Положення суперечить нормам ст. 32 і п. 7 ст. 54 Закону, ч. 1 ст. 19 Конституцій України, а також ст. 62 Правил адвокатської етики.

Згідно з п. 7 ст. 54 Закону визначення відповідальності за несплату внеску належить до компетенції З'їзду адвокатів України, проте навіть він не може доповнювати підстави для позбавлення свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, передбачені ст. 32 Закону.

Згідно з п. 2.17 згаданого Положення адвокатові, щодо якого відкрито дисциплінарне провадження за несплату внеску, загрожує спочатку зауваження, а потім припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Проте у ст. 31 Закону сказано: «Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі:

1) повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку;

2) порушення адвокатом вимог щодо несумісності;

3) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики».

Фактично ст. 31 Закону відсилає нас до ст. 34 цього ж документа «Підставі для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності», у якій сказано:

«1. Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

2. Дисциплінарним проступком адвоката є:

1) порушення вимог несумісності;

2) порушення присяги адвоката України;

3) порушення правил адвокатської етики;

4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;

5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків;

6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування;

7) порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом».

До речі, згідно зі ст. 31 Закону накладення стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не є імперативом, оскільки в цій статті використано дієслово «може», а не дієслово «зобов'язане». Очевидно, що підвести несплату щорічного оброку під невиконання рішень органів адвокатського самоврядування можна лише з великою натяжкою.

На наш погляд, такий очікуваний підхід НААУ та КДКА до покарання адвокатів (спочатку зауваження, а потім припинення права на заняття адвокатською діяльністю) не зовсім логічний, адже протокол і рішення З'їзду адвокатів України, що відбувся в готелі «Русь», досі не опубліковані.

У ст. 63 Правил адвокатської етики, затверджених НААУ, сказано: «За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також актами Національної асоціації адвокатів України». Тобто в НААУ зрозуміли, що акти цієї асоціації не є частиною чинного законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність.

ВКДКА і КДКА– це самостійні юридичні особи. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Закону фінансове забезпечення їхньої роботи здійснюється за рахунок плати за складання іспитів. Тому щорічні внески адвокатів не мають жодного відношення до фінансового забезпечення і вмісту цих органів адвокатського самоврядування.

У Законі ці щорічні внески не названі обов'язковими. Визначено лише, що професійним обов'язком адвоката є виконання у тому числі рішень органів адвокатського самоврядування під час здійснення адвокатської діяльності. Професійний обов'язок адвоката передбачає сукупність ознак, спрямованих на виконання функцій, пов'язаних із безпосереднім наданням правової допомоги юридичним і фізичним особам, і відповідність виконання цих функцій чинному законодавству. До цих ознак належить адвокатська діяльність, зазначена у ст. 19, 21 і 22 Закону.

Найменування ст. 21 і преамбула ч. 1 ст. 21 Закону відносять до професійних обов'язків адвоката виконання їх під час здійснення адвокатської діяльності. Водночас інші правила поведінки адвоката та обов'язки, закріплені в рішеннях органу адвокатського самоврядування, яких адвокат зобов'язаний дотримуватися не під час безпосереднього здійснення адвокатської діяльності, тобто не пов'язані з безпосереднім наданням правової допомоги фізичним і юридичним особам, не можуть бути віднесені до його професійних обов'язків.

Адміністративні взаємини між самими адвокатами, а також між адвокатами й органами адвокатського самоврядування, виконання адвокатом обов'язкових правил за межами здійснення адвокатської діяльності не можна віднести до загального поняття «адвокатська діяльність», як і до якого-небудь виду цієї діяльності. Така діяльність регулюється іншими нормами закону і ґрунтується на етичних засадах. Ця діяльність адвоката перебуває за рамками, визначеними у ст. 19 Закону, і не становить сутність професійної діяльності адвоката.

Професійна адвокатська діяльність має на увазі здійснення адвокатом усіх або одного виду адвокатської діяльності, передбачених ст. 19 Закону, з дотриманням правил, викладених у ст. 21 цього ж документа. Стаття 19 Закону визначає, що саме належить до видів адвокатської діяльності, і обов'язкової сплати щорічного внеску серед них немає.

Проаналізувавши новий Закон, можна зробити висновок, що сплата щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування не належить до жодного виду адвокатської діяльності, а тому не є професійним обов'язком адвоката. Питання дисциплінарної відповідальності адвоката в кожному конкретному випадку мають індивідуальний характер і перебувають у винятковій компетенції регіональних КДКА, які самостійно застосовують дисциплінарні заходи із врахуванням усіх обставин.

Навіть ВКДКА може впливати на дисциплінарну відповідальність адвоката лише в порядку розгляду скарг на рішення регіональних КДКА. А РАУ не має жодного відношення до визначення заходів дисциплінарної відповідальності й офіційного тлумачення Закону в частині вживання дисциплінарних заходів.

За логікою НААУ адвокат, який не сплатить внески, нестиме відповідальність, визначену не законом, а З’їздом адвокатів України. Проте згідно з п. 22 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України. Таким чином, норма п. 3 ст. 34 Закону не відповідає вимогам п. 22 ст. 92 Конституції України.

У ст. 42 Закону сказано, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення в дисциплінарній справі протягом 30 днів із дня його прийняття до ВКДКА або до суду, а також що оскарження рішення не зупиняє його дію.

Норма ст. 42 Закону щодо моментального вступу в дію рішення КДКА (якщо до адвоката застосовується норма ст. 36 Закону – зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України) є неконституційною. Таке покарання адвоката наносить збиток клієнтам, справи яких він веде і які не мають жодного відношення до дисциплінарного провадження.
В Україні сформувалася чітка правова система, згідно з якою рішення у кримінальному, цивільному, господарському й адміністративному провадженні (у тому числі в податкових справах) набирають чинності не одразу, а через певний час або після закінчення процедури оскарження, передбаченої відповідними кодексами України. Позасудове позбавлення адвоката права на працю не передбачене Основним Законом і порушує ст. 43 та 92 Конституції України.

Порівняльний аналіз текстів Закону «Про адвокатуру» № 2887-XII, що діяв в Україні в 1992–2012 рр., і чинного Закону показав, що права адвокатів обмежено. Перелік підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності порівняно з нормами ст. 17 старого Закону «Про адвокатуру» збільшився за рахунок таких неконкретних підстав, як невиконання правил адвокатської етики та рішень органів адвокатського самоврядування, що порушує ст. 22 та 92 Конституції України.

До того ж у Законі немає норм, аналогічних нормі ст. 16 старого Закону «Про адвокатуру» (питання про дисциплінарну відповідальність адвоката – члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом відповідного об'єднання), що принижує адвокатське самоврядування. Внаслідок цього збільшується можливість тиску на адвоката шляхом подання до КДКА необґрунтованих скарг.

У ст. 24 Конституції України сказано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Згідно із Законом адвокати іноземної держави, що вирішили працювати в Україні, не отримують примусового членства в НААУ та звільнені від сплати щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування. Таким чином, адвокати іноземної держави, що вирішили працювати в Україні, мають переваги перед адвокатами, що отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Це згідно зі ст. 24 та 36 Конституції України порушує права адвокатів України.

У Законі сказано:

«Cтаття 3. Правова основа діяльності адвокатури України

1. Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності

2. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

3. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

4. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

5. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 17. Єдиний реєстр адвокатів України

1. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

2. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:

1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката;

2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);

3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку;

4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку;

5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.

Стаття 33. Загальні умови дисциплінарної відповідальності адвоката

1. Адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

2. Дисциплінарне провадження – процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

3. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України».

Слід звернути увагу на таку парадоксальну ситуацію. Порівняльний аналіз норм п. 3 ст. 3, пп. 1 і 2 ст. 17 та п. 3 ст. 33 Закону дозволяє стверджувати, що адреса робочого місця адвоката вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України за повідомним принципом, без надання інших документів для її підтвердження. Новий Закон не передбачає жодних обмежень щодо місцезнаходження адвоката. І жодна КДКА або рада адвокатів в Україні не уповноважена контролювати діяльність адвоката, що вказав як робоче місце зарубіжний населений пункт, у тому числі сплату цим адвокатом щорічного оброку.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

  • питання про обов'язкове членство в НААУ залишається відкритим;
  • протокол і рішення З'їзду адвокатів України, що відбувся 17 листопада 2012 р. в готелі «Русь», досі не опубліковані і згідно з вимогами ст. 57 Конституції України не підлягають виконанню до їх публікації;
  • сплата адвокатами внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування не належить до обов'язків адвокатів, передбачених ст. 21 Закону;
  • дисциплінарна відповідальність за несплату внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування має визначатися згідно з п. 22 ст. 92 Конституції, а не З'їздом адвокатів України і тим більше не внутрішнім документом НААУ;
  • Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та Правила адвокатської етики не є нормативно-правовим актами законодавства України, що унеможливлює притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за їх недотримання;
  • права адвокатів іноземних держав, що вирішили працювати в Україні, захищені Законом, згідно з яким їх звільнено від примусового членства в НААУ та сплати внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;

Жодна КДКА або рада адвокатів в Україні не уповноважена контролювати діяльність адвоката, що вказав як робоче місце зарубіжний населений пункт, у тому числі сплату цим адвокатом щорічного оброку.


Ігор БАЛОН
Сергій ТАРАСЕНКО
Олександр ГОНЧАРЕНКО
Володимир ДАНИЛЕВИЧ

адвокати АО "Першостолична спілка адвокатів"

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________