Однією з останніх новел кримінального процесу в Україні є такий вид запобіжного заходу, як домашній арешт.
Загалом запобіжні заходи – це передбачені кримінальним процесом заходи процесуального впливу, які передбачають тимчасове обмеження прав і свобод обвинуваченого (підозрюваного) з метою забезпечення його належної поведінки.

Запобіжні заходи, зокрема, застосовуються для запобігання можливості уникнення обвинуваченим (підозрюваним) слідства чи суду.

За своєю правовою природою запобіжні заходи є примусовими засобами, що застосовуються до осіб, які ще не визнані винними у вчиненні злочину та відповідно до презумпції невинності вважаються невинними.

Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено такі види запобіжних заходів:

• особисте зобов’язання;
• особиста порука;
• застава;
• домашній арешт;
• тримання під вартою.

Також передбачено такий тимчасовий вид запобіжного заходу, як затримання особи.

Розглянемо детальніше домашній арешт. Він полягає в забороні обвинуваченому (підозрюваному) залишати житло цілодобово або у певний період доби. Цей захід може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

Домашній арешт для обвинуваченого (підозрюваного) може тривати не більше двох місяців, проте за необхідності його можна продовжити за клопотанням прокурора в межах досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати шість місяців. Одразу після закінчення цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію, і запобіжний захід вважається скасованим.

Цей запобіжний захід полягає в тому, що до особи застосовується низка обмежень, зокрема:

• заборона виходу з житла – повністю або лише у певний період доби;
• зобов’язання особи відповідати на контрольні дзвінки чи інші сигнали контролю;
• зобов’язання особи телефонувати чи особисто з’являтися у визначений час до правоохоронних органів, що здійснюють нагляд за поведінкою обвинуваченого (підозрюваного);
• заборона телефонних переговорів, відправлення кореспонденції та використання інших засобів зв’язку;
• інші заходи, покликані забезпечити належну поведінку.

Яким чином забезпечується виконання цього запобіжного заходу? Згідно зі ст. 181 КПКУ цим займаються співробітники внутрішніх справ, які мають право безперешкодно з’являтися у приміщенні, де перебуває арештований, а також використовувати електронні засоби контролю (ЕЗК).

Використання ЕЗК передбачене ст. 195 КПКУ і полягає у закріпленні на тілі обвинуваченого (підозрюваного) пристрою, який дозволяє відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Цей пристрій має бути захищений від самостійного знімання та будь-якого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

Електронні засоби застосовують лише на підставі ухвали слідчого суду про обрання для особи подібного запобіжного заходу.

Проте слід зауважити, що електронна система спостереження не єдина складова домашнього арешту. Його можна забезпечити і без застосування електронних пристроїв, базуючись переважно на традиційних заходах, а саме на раптових візитах правоохоронців до місця перебування арештованого, перевірках у телефонному режимі.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту широко застосовують у всьому світі. Зокрема, в Російській Імперії Статут кримінального судочинства від 20.11.1864 р. (глава «О пресечении обвиняемому способов уклоняться от следствия») виокремлював і такий спосіб «припинення», як домашній арешт.
Цей запобіжний захід використовувався і за часів становлення радянської влади. Зокрема, він був передбачений «Уголовно-процессуальным кодексом Украинской ССР» 1922 р.

Після розпаду Радянського Союзу багато колишніх країн-сестер відродили інститут домашнього арешту. Робили такі спроби і в України. Навіть підготували відповідні поправки до КПКУ, проте вони не були прийняті.

У США домашній арешт – один із видів покарання. Він полягає у встановленні повного електронного контролю за життям засудженого під час його перебування у своєму будинку. Найчастіше електронні браслети надівають на ногу в районі щиколотки, а приміщення обладнують спеціальними приладами, що дозволяють цілодобово здійснювати контроль за арештантом.

На нього покладають значні обов’язки, за порушення яких передбачено сурові покарання. Так, у квартирі не має бути алкогольних напоїв, наркотиків і зброї. Спілкування по телефону обмежується часовими рамками. За наявності комп'ютера з можливістю роботи в Інтернеті будь-які переміщення в Мережі відслідковуються. Поліцейські в будь-який час можуть завітати до арештанта, щоб перевірити його стан, справність електронного пристрою та оглянути квартиру. До того ж арештований зобов'язаний кілька разів на день телефонувати співробітникам поліції, підтверджуючи свою присутність у помешканні.

Водночас йому дозволяється: відвідування лікаря, робота або спеціальні програми та курси, наприклад, для лікування від наркотиків чи алкогольної залежності тощо.

Якщо аналізувати досвід найближчих сусідів, то в Російській Федерації домашній арешт було запроваджено із прийняттям нового КПК РФ ще у 2002 р.
Домашній арешт як запобіжний захід застосовується за судовим рішенням до підозрюваного чи обвинуваченого, якщо до нього неможливо застосувати інший, м’якіший захід, і передбачає перебування особи в повній або частковій ізоляції від суспільства в житловому приміщенні, у якому вона проживає в якості власника, наймача або на інших законних підставах, із покладенням на неї обмежень та заборон і здійснення нагляду за нею. Цікаво, що кримінальний процес РФ передбачає можливість відбувати домашній арешт у відповідному медичному закладі.

У Росії, як і в Україні, постало питання, хто і як реалізовуватиме контроль за особою. Тому була запроваджена норма, згідно з якою контроль за перебуванням особи в місці виконання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту здійснюватиме федеральний орган виконавчої влади.
Так що ж таке домашній арешт як вид запобіжного заходу? Це гуманна альтернатива триманню під вартою. Його запровадження є прогресивним для України, зважаючи на підвищену увагу міжнародної спільноти до цього питання.

Однією з головних переваг домашнього арешту є те, що він допомагає розвантажити ізолятори тимчасового тримання. Також завдяки цьому запобіжному заходу людина, яка оступилась, не потрапить одразу ж у кримінальне середовище. Вона зможе переосмислити зроблене і встати на шлях виправлення.

До того ж КПКУ встановлено чітко строки можливого застосування домашнього арешту, а це стимулюватиме правоохоронців вчасно завершувати досудове розслідування, а не затягувати його.

Олександр КОЗАКОВ
юрист, ЮК «Олексій Пуха і Партнери»