Всі рубрики

 

  

 

Законодавче регулювання питання про суміщення керівних посад.

 

Суміщення керівних посад доволі поширене явище в українських компаніях, особливо в успішних холдингах. Це пов’язане перш за все зі специфікою ведення бізнесу, податковим плануванням і посиленням контролю в афілійованих структурах.

 

Основні визначення

Чинне законодавство України не забороняє фізичним особам працювати на декількох підприємствах (ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України). Виходячи з цієї правової норми сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. №43).

Слід зазначити, що поряд із сумісництвом у правовому полі України існує термін «суміщення». Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (ст. 105 КЗпП України).

Основна відмінність між цими правовими термінами полягає в тому, що при сумісництві особа може працювати у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, а суміщення передбачає виконання у межах свого робочого часу додаткової роботи за іншою професією (посадою) або ж обов'язків тимчасово відсутнього працівника на тому підприємстві, яке є основним місцем роботи.

При суміщенні професії (посади) на працівника оформляється наказ (ст. 105 КЗпП України), який є підставою для доплати за виконання додаткової роботи.

Отже, суміщати професії (посади) дозволяється у випадках, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити якісне виконання як основної, так і додаткової роботи на одному й тому ж підприємстві.

 

Обмеження щодо роботи за сумісництвом

Чинним законодавством передбачені обмеження щодо роботи за сумісництвом для керівників лише державних підприємств, установ, організацій та їх заступників, у тому числі для керівників структурних підрозділів державних підприємств та їх заступників (п. 2 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України №43).

Законодавством України не запроваджено обмежень на роботу за сумісництвом на підприємствах недержавної форми власності, проте певні заборони можуть бути введені колективним договором та угодою сторін, зокрема, і трудовим договором, оскільки трудовий договір – це і є угода між працівником і власником, тобто угода сторін щодо взаємних прав і обов'язків на період дії відповідного трудового договору (лист Міністерства праці та соціальної політики України «Про включення до трудового договору обмежень на роботу за сумісництвом» від 30.04.2002 р. № 06/2-4/123).

 

Кадрове оформлення

Залежно від організаційно-правової форми підприємства та практики оформлення працевлаштування на конкретному підприємстві особа може бути прийнята на роботу та приступити до виконання обов'язків директора за сумісництвом на підставі:

  • наказу;
  • протоколу (рішення) загальних зборів учасників про прийняття особи директором товариства за сумісництвом і видання цією особою наказу про те, що вона приступає до виконання обов'язків директора;
  • підписання відповідного трудового договору з посадовою особою вищого органу управління компанією.

 

Запис у трудовій книжці

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 р. №58).

Отже, чинне законодавство України не зобов'язує вносити до трудової книжки директора-сумісника запис про прийняття його на роботу за сумісництвом, проте, якщо працівник виявляє таке бажання, запис відомостей про роботу за сумісництвом має бути зроблений (п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58).

 

Тривалість роботи

Законодавством встановлені обмеження щодо роботи за сумісництвом для працівників державних підприємств, установ і організацій: тривалість роботи не може перевищувати чотири години на день і повний робочий день у вихідний. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половину місячної норми робочого часу (п. 2 Постанови Кабінету міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. №245, п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 р. №13). 

Що ж стосується працівників підприємств недержавної форми власності, то тривалість їхньої роботи за сумісництвом не обмежується чинним законодавством України. Сумісництво не обмежене ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які можуть укладати працівники, ні за тривалістю роботи, яку працівник поєднує з основною. У цьому ж листі наголошується, що працівник не може виконувати в один і той самий час (наприклад, з 9:00 до 18:00) роботу як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом (лист Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо роботи за сумісництвом» від 16.01.2003 р. №06/2-4/6).

Однак слід зазначити, що тривалість роботи за сумісництвом не може бути безмежною та не має перевищувати нормальну тривалість робочого часу, тобто 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП).

Водночас, якщо особа почне виконувати трудові обов'язки на декількох підприємствах одночасно, сумарна тривалість її робочого часу, можливо, й перевищуватиме 40 годин на тиждень, проте не перевищуватиме цю норму часу за кожним місцем роботи.

 

Оплата праці

Оплата праці працівників за сумісництвом провадиться за фактично виконану роботу (ст. 1021 КЗпП України, ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 20.04.1995 р. №144/95, п. 5 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. №43).

Як правило, працівників за сумісництвом оформляють на 0,5 ставки, хоча не виключено, що такого працівника можуть оформити й на повну ставку.

Максимальний розмір заробітної плати таких працівників не обмежений законодавством. Якщо працівникові при виконанні місячної норми праці нарахували заробітну плату, розмір якої менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство має провести доплату до рівня останньої. Якщо працівник не виконав місячну норму праці, оплата проводиться пропорційно виконаній нормі праці з урахуванням мінімального розміру заробітної плати (лист Міністерства праці та соціальної політки «Щодо розміру мінімальної заробітної плати та оплати працівників, які працюють на підприємстві за сумісництвом» від 09.02.2005 р. №18-47) .

Отже, якщо працівник працює за сумісництвом на 0,5 ставки, доплата проводиться пропорційно відпрацьованій нормі.

Незалежно від заробітної плати, отримуваної працівником за основним місцем роботи, за сумісництвом для нього встановлюється оплата відповідно до посади (професії), у тому числі надбавки, доплати, матеріальна допомога, якщо вони передбачені умовами оплати праці за даною посадою (професією) у трудовому договорі.

 

Представництво

Поєднання основної роботи та роботи за сумісництвом, безперечно, впливає на можливість виконання директором-сумісником трудових обов'язків за іншим місцем роботи.

Слід звернути увагу на те, що особа, яка працює директором за основним місцем роботи на одному підприємстві та виконує обов'язки директора за сумісництвом на іншому підприємстві, не може укладати (підписувати) господарські договори між цими двома юридичними особами, виступаючи від імені директора (лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 05.09.2001 р. №1-221/5461).

Цей висновок ґрунтується також на положеннях ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, відповідно до яких представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно, при підписанні господарських договорів між такими підприємствами доцільно, щоб від імені одного з них виступав директор, а від імені іншого – його заступник (якщо таку посаду передбачено штатним розписом) або ж представник по довіреності.

Необхідно пам’ятати про ризик так званого конфлікту інтересів у разі підписання правочинів між двома юридичними особами одним і тим самим директором. Такі правочини можуть бути визнані недійсними. А діяння такої посадової особи можуть містити ознаки неправомірного (протиправного).

 

Мар’яна РИШКО
юрист Goldblum and Partners

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________