Всі рубрики


Захист прав споживачів: специфіка та процесуальні особливості.



Сучасне суспільство споживання не може існувати без торговельно-економічних відносин, купівлі-продажу. Усі ми заручники свого «хочу» та «треба». Інакше кажучи, торгівля і побутове обслуговування посідають у нашому житті одне з головних місць.

Не минає і дня, щоб ми не вступили в контакт із продавцями чи виробниками, адже завдяки торгівлі та побутовому обслуговуванню ми купуємо, продаємо та можемо споживати продукти харчування, одяг, побутову техніку, будівельні матеріали тощо.

Купуючи товари чи отримуючи послуги, ми автоматично стаємо споживачами, права яких охороняються чинним законодавством і міжнародними актами. Але так вже повелося, що всі хочуть отримати максимальну вигоду, доклавши мінімум зусиль. Від цього зрештою страждає споживач, а отже, і ми з вами. Бракований товар, неякісні матеріали та послуги, заміна бажаних речей іншими – з усім цим стикався кожен.

У розвинених країнах і країнах, що розвиваються, законодавство із захисту прав споживачів враховує або ж повністю базується на основному міжнародно-правовому документі в цій галузі – Керівних принципах для захисту інтересів споживачів, підготовлених Економічною і соціальною радою ООН (ЕКО-СОС) і схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 р. №39/248.

До основних прав споживачів Керівні принципи відносять право на:

  • безпеку товарів;
  • інформацію;
  • вибір товарів;
  • виявлення своїх думок;
  • задоволення основних потреб;
  • відшкодування шкоди;
  • освіту;
  • здорове навколишнє середовище.

Беручи до уваги інтереси і потреби споживачів у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються, і враховуючи, що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також зважаючи на важливість сприяння справедливому, рівноправному та стійкому економічному і соціальному розвитку, Керівні принципи визнали своєю метою:

  • сприяння країнам у встановленні та подальшому забезпеченні належного захисту населення як споживачів;
  • сприяння створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольнити потреби та запити споживачів;
  • заохочення до високого рівня етичних норм тих, хто пов'язаний із виробництвом та розподілом товарів і послуг для споживачів;
  • сприяння країнам у боротьбі з діловою практикою підприємств на національному і міжнародному рівнях, що негативно відбивається на споживачах;
  • сприяння створенню незалежних груп споживачів;
  • розширення міжнародного співробітництва в галузі захисту інтересів споживачів;
  • заохочення до створення ринкових умов, які надають споживачам більший вибір за нижчої ціни.


В Україні споживчі відносини регулюються такими основними законодавчими актами:

  • Конституцією України;
  • Законом України «Про захист прав споживачів»;
  • Цивільним кодексом України;
  • Господарським кодексом України;
  • іншими нормативно-правовими актами (зокрема, постановами Кабінету міністрів України).

Конституція України як головний закон держави визначає базові правові засади, важливі для споживачів. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».
Стаття 50 визначає, що «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

3 огляду на визнання Україною згаданих принципів, затверджених Генеральною Асамблеєю ООН, Верховна Рада України у травні 1991 р. прийняла Закон «Про захист прав споживачів», який зазнавав змін та доповнень.

Слід зазначити, що Закон «Про захист прав споживачів», як і інші нормативні акти з питань захисту прав споживачів, поширюється на всі підприємства, які обслуговують населення, торговельні підприємства, підприємства сфери послуг, підприємства, які виконують роботи, підприємства побутового обслуговування, підприємства громадського харчування. Тобто законодавством урегульовано всі випадки, у яких громадянин є споживачем (особою, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб).

Закон «Про захист прав споживачів» поширюється на всіх споживачів, які знаходяться на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних побутових потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виготівника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботу, послугу), яку надає продавець (виготівник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) має бути якісний та безпечний для життя і здоров'я кожної людини.
ЦКУ регулює договірні відносини, які виникають між споживачем та продавцем (виробником) під час купівлі товару. Глава 54 ЦКУ містить визначення договору купівлі-продажу. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто глава 54 ЦКУ регулює відносини продавця та покупця (споживача). Крім того, вона регулює відносини купівлі-продажу у випадках обміну товару (ст. 707 ЦКУ), встановлює права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості (ст. 708 ЦКУ) та порядок і строки задоволення вимог покупця про заміну товару або усунення недоліків (ст. 709 ЦКУ). До системи споживчого права як комплексного цивільно-правового інституту крім Закону «Про захист прав споживачів» належать інші законодавчі акти та їхні окремі норми у сфері торговельного та інших видів побутового обслуговування населення. Ідеться, зокрема, про постанову Кабінету міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.03.1994 р. № 172, Порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості та Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунку із споживачами за надані послуги і реалізовані товари, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 02.04.1994 p. №215.

Велике значення для споживчого права мають закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. №236/96-ВР, «Про рекламу» від 03.07.1996 р. №270/96-ВР та інші нормативні акти, які містять окремі норми, що прямо чи опосередковано сприяють захисту прав споживачів.

Захист прав споживачів має здійснюватися також відповідно до вимог міжнародного права. Згідно зі ст. 3 Закону «Про захист прав споживачів», якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про захист прав споживачів, застосовуються правила міжнародного договору.

В Україні, як і в усьому світі, існують три способи захисту прав споживачів: судовий захист, захист прав за допомогою органів державної влади та товариства захисту прав споживачів. Як доводить світова практика, ця система є ефективною, лише якщо споживач може захищати свої права всіма трьома способами. Вони мають бути взаємопов'язані, адже їх окреме використання здебільшого недієве.

Звісно, іноді продавцеві зручніше виплатити споживачеві кошти, яких той вимагає, ніж витрачати гроші та час на вирішення спору в судовому порядку. В таких випадках достатньо звернутися до продавця з тією чи іншою вимогою. А що робити, коли це не дає бажаного ефекту?

По-перше, можна звернутися до Державної інспекції із захисту прав споживачів та її структурних підрозділів. Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (далі – Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України через міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Держспоживінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

  • здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів;
  • здійснює у межах своєї компетенції державний нагляд за додержанням технічних регламентів, стандартів, норм і правил;
  • здійснює в межах своєї компетенції заходи з виробництва та розповсюдження соціальної реклами;
  • сприяє органам місцевого самоврядування у здійсненні ними повноважень щодо захисту прав споживачів;
  • організовує надання споживачам консультацій із питань захисту їхніх прав;
  • надає органам виконавчої влади методичну допомогу з питань здійснення заходів щодо реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів тощо.

Але на практиці цей орган малоефективний з погляду захисту прав пересічного споживача: скарги розглядаються довго, а перевірки не дають потрібного результату.
Можна звернутися і до Головного управління у справах захисту прав споживачів. Цей орган також має відстоювати споживчі права, а його цілі та завдання такі ж, як і в Держспоживінспекції. До того ж це управління відстоює права пересічних громадян дещо ефективніше.

По-друге, можна обрати судовий захист, який є одним із найдієвіших. Але слід враховувати специфіку вітчизняного судочинства та небажання деяких суддів розбиратись у «невигідних» для них справах. Також треба зважати на Цивільно-процесуальні питання захисту прав споживачів, зокрема на визначення підсудності розгляду справ цієї категорії.

Судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб – споживачів товарів, робіт і послуг.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтись також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Зазначений висновок випливає і з положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 24, п. 9 ч. 1 ст. 25, п. 10 ч. 1 ст. 26, п. 6 ч. 1 ст. 28 Закону «Про захист прав споживачів» у порядку цивільного судочинства розглядаються також позови громадських організацій (об’єднань) споживачів; спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних органів в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим – органу виконавчої влади АРК у сфері захисту прав споживачів; органів місцевого самоврядування.

У судовому процесі необхідно довести обставини, на яких ви робите акцент: що ви дотримувалися умов експлуатації, були ознайомлені з інструкцією та виконували її пункти і т.д. А перш ніж звертатися до суду, треба зібрати доказову базу (чеки, гарантійний талон тощо). Лише в судовому засіданні, під час судового розгляду таких спорів може бути встановлено і доведено, що споживач порушив умови використання товару, а отже, безпідставно звинуватив продавця в неналежній якості проданого товару. Тому слід бути дуже обережними і звертатися до суду лише тоді, коли ваші права як споживача порушено.

Споживач має знати: відстояти своє право можна і треба. Звісно, кожен вирішує сам, захищати свої права чи ні. Але, захищаючи їх, ви робите якіснішим своє «сьогодні» та «завтра».


Олег ГРЕЧАНИЙ
юрист ЮФ Leopartnes


 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________