Всі рубрики


Досудове розслідування у кримінальному процесі: основні нововведення та зміни.

 

 

У 2012 р. затвердили новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Соціальна та економічна ситуація в будь-якій країні значною мірою зумовлена саме системою кримінального права. Питання про вдосконалення кримінального процесу відповідає стратегії європейського розвитку країни, сприяє економічній і соціальній стабільності та перебуває в центрі уваги громадськості.

Зазначена проблема є однією з найактуальніших і в Україні. У кримінальному праві відбулася реформа, але законотворча діяльність в Україні залишає бажати кращого. До КПКУ вже протягом двох років вносять зміни та доповнення. Тож прокоментуємо основні недоліки, концептуальні зміни та нововведення нового КПКУ.
По-перше, ч. 4 ст. 214 КПКУ передбачено слідчі органи Державного бюро розслідувань. Завданням цих органів є досудове розслідування, скажімо так, корупційних справ стосовно державних службовців (голови Національного банку України, його заступників, суддів, працівників правоохоронних органів та інших службовців). Відповідна структура має бути створена протягом п’яти років. На нашу думку, ця ідея вмре так само, як і за часів президентства Віктора Ющенка, який уже створював аналогічне бюро у 2005 р. Але для справді незалежного ДБР не вистачило політичної волі і бажання побороти корупцію. На даному етапі створення такого органу теж здається малоймовірним. До того ж його ефективність викликає великі сумніви.

По-друге, главою 21 КПКУ передбачено проведення негласних слідчих (розшукових) дій (раніше такі дії називались оперативно-розшуковими). За своєю сутністю останні не відокремлюються від інших слідчих дій і регулюються у загальному порядку, передбаченому КПКУ. І саме в цій главі законодавець спробував врегулювати зазначений інститут.

Крім того, ч. 3 ст. 246 нового КПК запроваджується норма, згідно з якою рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор. А відповідно до ч. 6 ст. 246 нового КПКУ право проводити негласні слідчі дії надається слідчому, прокурору або за їхнім дорученням співробітникам оперативних підрозділів. Для проведення деяких негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст.ст. 260, 261, 262, 263, 264, 267, 268, 269, 271 і 274, необхідно отримати дозвіл слідчого судді, але у цій частині нічого принципово не змінюється, оскільки і зараз на проведення аналогічних дій, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», необхідно отримати дозвіл суду. Тобто з набранням чинності новим КПКУ у слідчого та прокурора з’явилося декілька інструментів, яких вони раніше не мали. Загалом це нововведення не можна назвати досконалим, але воно є позитивним, адже має полегшити та оптимізувати роботу правоохоронних органів з попередження та виявлення кримінальних правопорушень.

По-третє, новим КПКУ ліквідовано такі правові інститути, як «порушення кримінальної справи» та «оскарження постанови про порушення кримінальної справи». Внаслідок цього адвокат як захисник у кримінальній справі та підозрюваний (обвинувачений) позбавлені передбачених раніше знарядь та засобів захисту і можуть лише пасивно спостерігати за тим, як розпочинається кримінальне провадження. Єдине, що має право зробити підозрюваний (обвинувачений) чи його захисник, – це звернутись до прокурора із клопотанням про перевірку обґрунтованості затримання, що передбачено п. 6 ч. 3 ст. 42 КПКУ.

Крім того, раніше будь-які дії слідчого та прокурора при провадженні досудового слідства або окремих слідчих дій могли бути оскаржені будь-якими учасниками кримінального процесу, права та інтереси яких обмежуються, у тому числі особою, щодо якої порушено кримінальну справу, вищестоящому прокурору або до суду. А відповідно до нового КПКУ на етапі досудового слідства можуть бути оскаржені лише окремо визначені дії чи бездіяльність слідчого або прокурора (невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; рішення про зупинення розслідування про закриття провадження, про відмову у визнанні потерпілим, про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, про зміну порядку досудового розслідування та продовження; рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки). Скарги ж на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і лише можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді. Отже, можна дійти висновку, що ці норми є доволі жорсткими та дискримінаційними щодо сторони захисту і тим самим позбавляють учасників елементарних дієвих механізмів захисту.
По-четверте, у новому КПКУ, як і в старому, не визначено поняття «обшук», а лише вказано, що обшук проводиться з метою виявлення і фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знарядь кримінального правопорушення або майна, добутого в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПКУ).

Проте законодавець виключив посилання на проведення обшуку з метою відшукання предметів і документів, що мають значення для забезпечення цивільного позову. Тобто позбавив правоохоронні органи можливості посилатися на це при отриманні в суді санкції на обшук і його проведенні. Натомість правоохоронці отримали можливість проводити обшук із метою встановлення місцезнаходження розшукуваної особи. Однак це посилання є нечітким і дає законні підстави для отримання санкції та проведення обшуку на потрібних адресах під приводом «встановлення місцезнаходження розшукуваної особи». У зазначених випадках слідчим суддям необхідно особливо ретельно та послідовно підходити до питання про підтвердження підстав для обшуку змістом підтверджуючих документів.

По-п’яте, КПКУ запроваджено таке поняття, як «житло або інше володіння особи». Так, згідно зі ст. 233 КПКУ до житла належить «будь-яке приміщення, що знаходиться в постійному або тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, і пристосоване для постійного або тимчасового проживання у ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення». Водночас законотворець чітко визначив, що не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом.

До іншого володіння особи КПКУ відніс: транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі або приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, що знаходяться у володінні особи. Раніше наведені поняття визначалися в підзаконних нормативних актах – роз'ясненнях вищих судових органів. А тому закріплення відповідних норм на рівні закону, безперечно, є позитивним зрушенням.

Але необхідно зважити і на недолік. Так, у новому КПКУ не вказано, у володінні якої особи має перебувати житло чи інше володіння – фізичної чи юридичної. Виходячи з логіки і принципів кримінального процесу та непрямого посилання на призначення житла – проживання в ньому фізичних осіб, КПКУ має на увазі саме фізичну особу і її володіння.


Олексій CАМОДЄЛКІН
cтарший юрисконсульт
ЮК LeoPartners

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________