Судова практика в відносинах між банками та позичальниками.
Відносини між банками та позичальниками важко назвати однозначними, тож не дивно, що судова практика в цих правовідносинах постійно поповнюється новими спорами. Вибудувати хоча б хиткий мир не вдається ані вищим судам, які регулярно видають постанови і листи з узагальненням існуючої практики, ані законодавцю, який досі не може знайти баланс інтересів між учасниками кредитних відносин. Одним з таких каменів спотикання досі залишається проблема припинення поруки згідно статті 559 Цивільного кодексу України. Найбільше питань виникає до трактування першої та четверної частини цієї норми. Розглядаючи спори щодо застосування частини 4 статті 559 ЦК України стає зрозуміло, що сторони справи можуть зовсім по-різному розуміти її положення. Так, норма говорить, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, такі відносини припиняються, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не висуне позов до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Одні схильні вважати, що законодавець мав на увазі, що порука повинна припинятись, якщо банк не звернувся до суду впродовж вказаних в статті шести місяців, навіть, якщо він направив вимогу до поручителя в цей термін. Опоненти такої позиції наполягають, що після звернення з вимогою до поручителя у зазначений законом строк, вони мають ще три роки позивної давності, для пред’явлення такого позову. Здавалось би, що усі протистояння повинні були припинитись після 2012 року, коли Пленум Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ підтримав позицію сторони, яка наполягала на шестимісячному строку подання позову. Однак, вже в кінці 2012 року – 21 листопада, той самий суд (!) притримується вже протилежної думки. Так, в своїй ухвалі ВССУ робить висновок, що кредитор може звертатись з позовом до поручителя впродовж трьох років, якщо останньому була направлена вимога в шестимісячний термін. Схожу думку Суд висловив і в ухвалі від 10 квітня 2013 року, в якій стверджував, що частина 4 статті 599 ЦК України не обмежує право кредитора звертатись з позовом до поручителя шестимісячним строком, якщо було пред’явлено відповідну вимогу. Така ситуація ще більше заплутує як банки, так і поручителів та жодним чином не сприяє впровадженню єдиної судової практики з боку судів загальної юрисдикції. Таким чином, суди мають можливість орієнтуватись на ту правову позицію, яка дозволяє прийняти більш суб’єктивні, аніж справедливі та законні рішення на користь однієї з сторін. Немає єдності й в підході до визначення збільшення відповідальності поручителя. У частині 1 статті 559 ЦК України вказано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Поручителі впевнені, що навіть можливість збільшення їх відповідальності без попередньої письмової згоди банком по кожній зміні до основного договору повинна призводити до припинення поруки. Банки, в свою чергу, вважають, що припинятися порука повинна тільки у випадку реальної зміни основного зобов’язання, яке потягнуло за собою збільшення відповідальності поручителя, а його згода не була отримана. Важливо, що Верховний Суд України вже не раз звертав увагу, що порука не припиняється в зв’язку зі зміною будь-яких умов кредитного договору, а лише у випадку, коли вони можуть призвести до збільшення об’єму відповідальності поручителя. Такими умовами є:
В деяких випадках суди можуть розцінити встановлення додаткової комісії чи інших платежів, які не передбачені договором, як підставу для визнання поруки припиненою згідно частини 1 статті 559 ЦК України. Банки виходять з цієї ситуації, включаючи в договір поруки положення, які визначають можливість погоджувати з поручителем в майбутньому будь-які зміни в основному договорі. Відповідно, використовувати положення частини 1 статті 559 ЦК України вже буде неможливо. На жаль, ВСУ ще не розставив усіх крапок над «і» в цих «болючих» питаннях, тому залишається сподіватись, що найближчим часом Суд розгляне відповідні спори та зробить свій висновок, що дозволить судовій практиці рухатись в єдиному напрямку.
Анна Огренчук, керуючий партнер Юридичної групи LCF В нашій практиці майже усі договори поруки мають пункт про дію договору до моменту повного виконання позичальником своїх зобов’язань. Таку умову суди сприймають як відсутність встановленого строку дії договору, тому використовують положення частини 4 статті 559 ЦК України. Тобто вважають, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При цьому аналіз відповідного законодавства Республіки Молдови та Республіки Білорусь дозволяє вважати, що норма, яка розглядається, встановлює специфічний строк позовної давності, протягом якого банк може звернутись в суд з позовом до поручителя: 1) строк дії поруки не встановлено договором поруки – шість місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання; 2) якщо строк основного зобов’язання не встановлено чи встановлений моментом пред’явлення вимоги – один рік з дня укладення договору поруки. Саме таке трактування дозволяє захистити права усіх сторін кредитних правовідносин. З цією теорією погоджується і ВССУ в своїй постанові №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин». Суд вказує, що кредитор має звернутись в суд потягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання. Окремо необхідно звернути увагу на питання інформованості поручителя про збільшення об’єму його відповідальності. Так, ВССУ в тій самій постанові зробив висновок, що, якщо в договорі кредитування передбачена умова про зміну відсотків або строків погашення основного зобов’язання, то така умова є наслідком домовленості між банком та поручителем. Вважається, що поручитель дав свою згоду на зміну основного зобов’язання. Інакше, коли така умова не погоджена, а з обставин справи не вбачається поінформованість поручителя та його згода на збільшення відповідальності, то порука припиняється згідно частини 1 статті 559 ЦК України. В той же час, якщо зміни кредитного договору не тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, то погоджувати їх непотрібно, оскільки вони не є обставиною для застосування частини 1 статті 559 ЦК України.
Лілія Ситник, начальник відділу по роботі з проблемною заборгованістю ПАТ «Банк Кіпру» На жаль, положення щодо припинення поруки вносять деяку невизначеність в питання строків та способу висунення банком вимог до поручителя. Законодавець спочатку пропонує пред’явлення вимоги до поручителя (речення 2 частини 4 статті 559 ЦК України), а вже в наступному реченні веде мову про висування позову. Таким чином, виникає питання: що та в які строки необхідно робити банку? Звичайно, кредиторам було б зручніше трактувати цю норму так, щоб вимогу до поручителя можна було висувати впродовж шести місяців з дня настання строку виконання кредитного зобов’язання, а позив – протягом трьох років загального строку позивної давності з моменту отримання поручителем письмової вимоги. Оскільки ж остання практика вищих судових інстанцій ближча до протилежної позиції, то банки не можуть не погодитись з нею. Тому сьогодні краще керуватись принципом, що письмова вимога та позовна заява до поручителя повинні бути висунуті банком впродовж (а) шести місяців з дня настання строків виконання основного зобов’язання (якщо строк дії поруки не встановлено в договорі) чи (б) одного року з дня укладення договору поруки (у випадку, коли строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги). В питанні щодо збільшення відповідальності поручителя, на мій погляд, протиріч майже не залишилось. По-перше, судова практика вже прийшла до висновку, що порука може припинятися згідно частини 1 статті 559 ЦК України тільки у випадку, якщо зміни умов кредитної угоди призвели чи можуть призвести до збільшення відповідальності поручителя без його згоди. По-друге, банки звикли включати в кредитний договір умову про те, що поручитель визнає усі можливі зміни до основного зобов’язання в майбутньому. В такому випадку, порука не може припинитись згідно норм частини 1 статті 559 ЦК України.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|