Всі рубрики


Верховний Суд України. Постанова від 04.06.2014 р. Справа №6-55цс14.

 

 

Справа про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.


Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки містить усі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону «Про оренду землі», а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

У справі за позовом Особа 1 до дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі – ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за заявою Особа 1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 4 жовтня 2013 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.


Обставини справи

У травні 2013 р. Особа 1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2006 р. між нею та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого вона передала відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею S 1 га, яка належить їй на підставі державного акта на право власності й розташована на території Республіканської міської ради Володарського району Донецької області. Оскільки договір оренди землі не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: не зазначені якісні характеристики землі за її складом і видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо); відсутня нормативно грошова оцінка земельної ділянки; не відображені умови використання та цільове призначення земельної ділянки; не зазначені умови збереження землі; не визначені умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; не зазначені умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; не визначені умови страхування земельної ділянки, сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження чи знищення земельної ділянки, та умови збереження стану об’єкта оренди; крім того, умови договору не містять будь-якого підтвердження, що орендар і орендодавець дійшли згоди щодо істотних умов договору, а також до договору не було додано акт визначення меж земельних ділянок у натурі, який є невід’ємною частиною договору оренди землі, а сам договір не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Особа 1 просила визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 18 липня 2013 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 вересня 2013 р., у задоволенні позову Особа 1 відмовлено.

Ухвалою судді ВССУ від 4 жовтня 2013 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особа 1 на вищенаведені судові рішення на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві Особа 1 просить скасувати ухвалу судді ВССУ від 4 жовтня 2013 р. та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

На підтвердження своїх доводів заявниця наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 27 листопада 2013 р.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 14 квітня 2014 р. справу допущено до провадження у ВСУ.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.


Суд встановив

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі державного акта серії №1 Особа 1 на праві власності належить земельна ділянка площею S 1 га, яка розташована на території Республіканської міської ради Володарського району Донецької області.

26 грудня 2006 р. між Особа 1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Особа 1 передала підприємству в користування належну їй земельну ділянку.

5 грудня 2007 р. договір оренди землі зареєстрований у Володарському районному відділі Донецької області державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено відповідний запис.

1 січня 2010 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26 грудня 2006 р., яку зареєстровано 2 грудня 2010 р.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що спірний договір оренди земельної ділянки містить усі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону «Про оренду землі», а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Разом із тим у наданій для порівняння Особа 1 ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 27 листопада 2013 р. суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову та виходив із того, що укладений між сторонами договір оренди землі в порушення вимог ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» не містить усіх істотних умов, які є обов’язковими для такого договору, що відповідно до ч. 2 цієї статті є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди недійсними.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 15 Закону «Про оренду землі», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, та порушення вимог ст.ст. 4 – 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Звертаючись до суду з позовом, Особа 1 посилалась на те, що в договорі оренди відсутні умови використання та цільового призначення земельної ділянки.

Проте, як установлено судом під час розгляду справи, у п. 1 договору оренди землі передбачено передання позивачкою земельної ділянки за державним актом №1 в оренду відповідачу із зазначенням місця її розташування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що збігається з визначеним цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки в указаному державному акті.

Позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, указувала й на відсутність у спірному договорі умов збереження стану орендованої землі.

Однак, що також установлено судом, у п. 2.1 договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування і збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів, дотримання режиму використання водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони. Пунктом 3.2 договору передбачено обов'язок орендаря дотримуватися відносно об'єкта оренди вимог, установлених п. 2.1, і виконання обов'язків відповідно до умов договору оренди та Земельного кодексу України, не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки. Пунктом 7.3 додаткової угоди від 1 січня 2010 р. вищезазначений перелік доповнено забороною проводити сільськогосподарські пали (спалювання стерні, післяжнивних залишків та розведення багать на полях) без відповідного дозволу, отриманого у встановленому законом порядку.

Позивачка також зазначала в позові про відсутність у договорі умов і строків передачі земельної ділянки орендарю.

Проте судом установлено, що в п. 2.2 спірного договору передбачено обов’язок орендодавця передати в користування земельну ділянку за актом приймання-передачі протягом 10 днів з моменту державної реєстрації договору в стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Також Особа 1 посилалась на відсутність у договорі умов повернення земельної ділянки орендодавцеві.

Однак, як установив суд, у п. 8.1 зазначено, що договір укладається строком на 15 років і починає діяти з дня його державної реєстрації, а відповідно до п. 3.2 договору обов’язок орендаря після закінчення строку дії договору оренди повернути орендодавцю земельну ділянку в стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Позивачка також вказувала, що в договорі не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення орендованої земельної ділянки чи її частини.

Проте, як установлено судом, у п. 3.2 указано, що ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини несе орендар.

Якісні характеристики землі за її складом і видом угідь (рілля, сіножаті, пасовища тощо), нормативна грошова оцінка земельної ділянки та умови страхування земельної ділянки, вказані Особа 1 як істотні умови, які відсутні в спірному договорі, не були передбачені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» на момент виникнення спірних правовідносин, а тому необхідності узгоджувати й зазначати такі умови в договорі не було обов’язковим.

Невідповідність спірного договору Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220, та відсутність акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, як установлено судом, межі земельної ділянки Особа 1 в натурі (на місцевості) визначені в державному акті на право власності на земельну ділянку та в плані (схемі) земельної ділянки, копії яких містяться в матеріалах справи.

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню, оскільки сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Саме з таких міркувань виходив і суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення.

Відповідно до ст. 3605 ЦПК України ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.


Суд постановив

Керуючись ст. 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила у задоволенні заяви Особа 1 про перегляд ухвали судді ВССУ від 4 жовтня 2013 року відмовити.

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________