Справжня людина – гідна довіри, а справжня людина з кола обраних довірою – гідна бути нотарем.
Можливо, на загальному тлі українських подій нотаріат виглядає аж занадто по-європейськи, і в цьому була і є основна причина динамічних «змін та покращень» законодавства про нотаріат протягом останнього часу. Обговорення змін та злободенних реалій у житті українських нотарів підняло на поверхню й старі проблеми нотаріату, які дотепер лишаються невирішеними. Зокрема, оплата за вчинення нотаріальних дій, підходи до встановлення квот приватних нотаріусів в округах, контроль за роботою нотаріусів, безпека нотаріальної діяльності, визначення складу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, тощо. Про ці, а також інші питання йшлося у ексклюзивному інтерв’ю з головою експертної ради Інституту теоретико-правових досліджень в сфері юстиції та інноваційних проектів, к.ю.н., Заслуженим юристом України Катериною ЧИЖМАРЬ.
– Пані Катерино, в червні ц.р. до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату постановою Уряду внесено зміни, щодо її складу. Відповідно до нової редакції Положення до складу Комісії, крім представників міністерства, входять сім нотаріусів, делегованих НПУ. Разом з тим, згідно Статуту НПУ таких повноважень, як делегування нотаріусів до ВККН, не визначено. Які ваші прогнози щодо цієї ситуації. – Поділяю думку експертів, що для формування складу Комісії, необхідно було б провести позачерговий З’їзд нотаріусів, унести відповідні зміни до Статуту палати та обрати делегованих від нотаріальної спільноти членів Комісії. Адже цими повноваженнями може володіти тільки З’їзд нотаріусів України. Таке правило, до речі існує в рамках адвокатського та суддівського самоврядування. Аналізуючи світовий та європейський досвід, можна дійти висновку, що до функцій професійного самоврядування належать: встановлення принципів професійної етики і контроль за їх дотриманням; зокрема за допомогою дисциплінарного суду; здійснення нагляду за здійсненням професійної діяльності; перевірка та підвищення професійної кваліфікації; надання права здійснювати професійну діяльність; забезпечення відповідного рівня здійснення професійної діяльності, представництво професії. Правова держава повинна намагатися віддавати максимально допустиму кількість своїх повноважень громадським інституціям. Ніхто так як члени корпорації не відстоюватимуть честь власної професії, намагатимуться оберігати її від непрофесійності, негідної поведінки їх колег. Зі створенням організації професійного самоврядування у конкретній професії управлінські функції, які зазвичай виконує держава силами державного апарату, переходять до компетенції такої організації і здійснюються на демократичних засадах усіма носіями професії. Участь у справах професії кожного з її носіїв досягається по-перше, через те, що в країні створюється лише одна організація певної професії. По-друге, всі особи, які набули право займатися професією (наприклад, отримали ліцензію/сертифікат/свідоцтво, включені до реєстру дійсних носіїв професії тощо), автоматично набувають членство в цій організації і мають по одному голосу при ухваленні рішень. До речі, вони так само автоматично втрачають членство у разі втрати чи позбавлення їх права на здійснення професії. Підвищений рівень матеріальної відповідальності членів професійної громади перед суспільством досягається через створення фонду відшкодування, виплати з якого можливі у тому разі, якщо діями несумлінного члена професії завдано матеріальних збитків споживачеві. Що маємо в сухому залишку? Повне розбалансування основоположних принципів діяльності самоврядних організацій, передбачених законом та їх реальних повноважень. Створивши такі організації та визначивши їх статус у актах законодавства, держава все ще не готова передати відповідні функції цим організаціям, а вони в свою чергу, не можуть та й не сміють боротися за свої права. Наприклад, свідченням нівелювання ролі та втручання державного органу в процеси функціонування професійного нотаріального самоврядування в Україні, створеного у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» були затвердженні Міністерством юстиції під керівництвом Олени Лукаш Правил професійної етики, у новій редакції, яка суперечить вимогам Закону (ці правила чинні, до речі й зараз), та переформатування ВККН за, нібито, територіальним та фаховим принципом. Тоді за ініціативою Нотаріальної палати України у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 15 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» було проведено громадську антикорупційну експертизу проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 31 серпня 2011 р. №923» та надано експертний висновок, згідно якого виявлено корупціогенні фактори у вищезазначеному проекті, про що було направлено клопотання до Прем’єр-міністра України з пропозицією відхилити цей проект постанови. На жаль, думку нотаріальної спільноти, враховано не було. Приємно, що діючий Уряд взяв до уваги саме ту редакцію п. 5 Положення, яка у свій час була запропонована Нотаріальною палатою України щодо обрання та делегування нотаріусів від єдиної самоврядної організації, створеної на підставі ст. 16 Закону «Про нотаріат». Зі зміною керівництва у міністерстві юстиції почався новий етап, але не розвитку, а «реформування». І почався він, традиційно, з переформатування ВККН. При чому вимоги ст. 10 Закону «Про нотаріат», якою передбачено, що строк повноважень персонального складу ВККН становить 3 роки, починаючи з дня його затвердження, до уваги не беруться. Якщо врахувати, що всі нормативно-правові акти повинні прийматись у суворій відповідності із Законом, то зрозуміло, що особливої проблеми з виконанням прийнятої постанови КМУ у майбутньому, не буде. Турбує інше – що саме керуючись вимогами цього нормативного акта мотивується перезавантаження складу Комісії. Цікаво, який зміст вкладено розробниками проекту постанови у формулювання щодо делегування НПУ семи нотаріусів до складу Комісії? Це зроблено свідомо, чи навпаки, випадково?
– До речі, яка ситуація з делегуванням до складу представницьких органів представників Донецької та Луганської областей з урахуванням проведення АТО? – На жаль, в Луганську та Донецьку сьогодні вкрай важка ситуація у зв’язку з проведенням АТО. Але хіба це може бути приводом для того, щоб під шумок, приймати рішення, процедура прийняття яких чітко не передбачена Статутом НПУ та які відносяться до компетенції найвищого органу професійного самоврядування кулуарно? Думаю, однозначно, ні. Звідси висновок – або з будь-якими рішеннями, на кшталт делегування до складу представницьких органів, слід зачекати, або діяти по Закону. В той же час на засіданні Ради НПУ 15 серпня ц.р. було визначено та затверджено кандидатури нотаріусів (до речі, більшість з яких навіть не обговорювались на загальних зборах відділень НПУ). Сподіваємось, що Міністерством юстиції України буде надана належна оцінка таким пропозиціям НПУ до складу Комісії. – Чи можна говорити про проведення З’їзду в нинішній ситуації ?
– Нещодавно в ЗМІ повідомлялось про те, що наче б то Уряд одноголосно схвалив рішення про запровадження електронних іспитів. – Зауважу, що жодної постанови чи розпорядження з цього питання Урядом не прийнято, а постанова КМУ від 11 червня 2014 р. №179 містить лише зміни до п. 5 Положення про ВККН. Проте, 25 липня 2014 р. опубліковано наказ Міністерства про порядок проведення кваліфікаційного іспиту, ознайомившись з яким, виникає ряд питань. По-перше, хто є розробником та обслуговуватиме програмне забезпечення? По-друге, чому перелік питань до теоретичного завдання, які розробляються Департаментом, та з яких формуватимуться білети не оприлюднюється для підготовки осіб до складання іспиту (без варіантів відповідей, звичайно ж)? По-третє, яким чином Комісія буде визначати передбачений законом рівень професійної, а не теоретичної підготовленості осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю? (здати кваліфіспит, виходячи з вимог п. 32 Порядку зможуть ті, хто, вирішивши не менше 72 (?) теоретичних питань, буде допущений системою до роботи над виконанням практичного завдання). Це фактично встановлення «дворівневого» допуску до професії, причому на основі перевірки теоретичних знань конкретних норм законів. І взагалі, людина для успішного складення іспиту має право на похибку, що становить приблизно 20% не всього тесту, а тільки теоретичного завдання. Як показала практика застосування тестової системи складання іспитів, треба мати блискучу пам’ять, щоб достеменно знати текст відповідних нормативних актів, і не допустити помилки при обранні «правильного» варіанту відповіді! Порядком передбачено, що іспит є публічним, допускається присутність ЗМІ, в той же час п. 19 Порядку визначено, що приміщення має забезпечувати «індивідуальну роботу над екзаменаційним завданням». Цими нормами закладаються великі ризики. Проведення іспиту в такий «публічний» спосіб, може стати предметом оскарження у разі його нескладення особою, з мотивації створення умов, в яких неможливо зосередитись над виконанням завдань білета та певного роду здійснення психологічного тиску. Крім того, як вбачається з вимог п. 18 Порядку, для проведення іспиту використовується електронна система, до складу якої входить серед іншого 40 портативних комп’ютерів. Пунктом 24 Порядку передбачено, що: « ... іспит проводиться одночасно для всіх осіб.., згідно затвердженого графіка». Дуже цікаво хто і за яким принципом буде формувати цей графік, якщо бажаючих його складати буде більше, наприклад сорока? Саме тут потрібна була б прозорість і контроль з боку громадськості, коли йдеться про процес прийняття рішення органами влади. На наш погляд, тестова система, була актуальною за часів, коли кваліфікаційні комісії нотаріату були створені при кожному територіальному управлінні юстиції, а в Україні складали іспити біля 1000 осіб щорічно. Зараз же, після внесення змін до Закону України «Про нотаріат», іспити складаються виключно ВККН, до його складання допускаються особи, які серед усього іншого повинні мати стаж роботи у сфері права не менше 6 років, з яких помічником нотаріуса не менше 3 років. За статистикою, кількість осіб, які мають право на складання іспиту з об’єктивних причин кожного року зменшується. Тому проведення іспиту два рази на рік було і є цілком вмотивованим. Логіка питання полягає ще й у тому, що сфера державного регулювання нотаріальної діяльності опосередковано стосується і створення умов для правильного балансу кількості осіб, які мають право на здійснення нотаріальної діяльності та фактично забезпечують нотаріальне обслуговування населення в нотаріальних округах. Велика кількість осіб, які отримали таке право, в основному зосереджують свою діяльність у столиці, обласних та районних центрах, в той же час є нотаріальні округи, які взагалі не забезпечені нотпослугами. Тому «ставити на потік» прийняття іспиту у спрощеному форматі не варто. Отже, очевидно, що для спрощення процедури складання іспиту та прозорості роботи Комісії, даний наказ потребує коригування.
– Не так давно існували обмеження кількості нотаріусів у певному окрузі, нині ці квоти значно розширено. На Вашу думку, запозичена модель квотування нотаріусів є правильною для України? - Зрозуміло одне – намагаючись «приміряти» на нашу українську дійсність найпрогресивніші моделі різних західних реформ, ми повинні врахувати наш людський чинник. При цьому Міністерством було також удосконалено через прийняття у новій редакції ряду наказів допуск до стажування, нотаріальної діяльності та вимоги до робочого місця приватного нотаріуса. Саме ці фактори повинні були забезпечити високий рівень професіоналізму майбутніх нотаріусів, якість обслуговування населення та мінімізувати ризики появи в нотаріаті «випадкових» людей. Але відсутність норм закону, які визначали б правила професійної етики, зрівняння в повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів та стрімкий зріст іпотечного кредитування, збільшення кількості правочинів щодо нерухомості та рухомого майна викликав значний попит на професію нотаріуса. В той же час стали зовсім не популярними такі нотаріальні дії, як «засвідчення вірності копії», «засвідчення справжності підпису на документах» тощо, у вчиненні яких все ж була потреба. Окремі приватні нотаріуси відмовлялися вчиняти прості невисокооплачувані дії. За такої ситуації Міністерством юстиції зроблено сміливий, виважений і антикорупційний крок з врегулювання питання доступу до професії нотаріуса. Зауважу, що у 2007 р. до прийняття наказу Мін’юсту зі збільшення граничної чисельності приватних нотаріусів їхня кількість становила 3,5 тис. На сьогодні приватних нотаріусів близько 6 тис. Минуло фактично 7 років, за цей період зареєстровано діяльність біля 2,5 тис. приватних нотаріусів. Свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю видано за цей період значно більше. Очевидно, що до сфери державного регулювання слід віднести питання встановлення граничної чисельності нотаріусів в нотаріальних округах через визначення в Законі чітких критеріїв квотування, гарантуючи при цьому збереження кількості працюючих приватних нотаріусів, яка є на сьогоднішній день. Цими критеріями є кількість і густота населення, соціально - економічний стан розвитку відповідного регіону та реальний показник навантаження нотаріуса, який базується на прогнозуванні динаміки чисельності населення, що обслуговуватиметься.
– Пані Катерино, як регулюється оплата за вчинення нотаріальних дій? Що потребує змін у цьому питанні? – Нотаріальний тариф являє собою один з системоутворюючих елементів нотаріату латинського типу. У всіх цих країнах нотаріальний тариф – це збір обов’язкового характеру, який сплачується сторонами нотаріального провадження в порядку і розмірі, що визначаються законом, за вчинення нотаріусом юридично значимих дій на користь зацікавлених осіб. Нотаріальний тариф, що стягує незалежний нотаріус, після всіх необхідних відрахувань належить йому. Тим самим він зацікавлений у результаті своєї роботи. Інститут незалежного нотаріату звужує корупційний ринок юридичних послуг, позбавляючи корупцію її основної функції – слугувати механізмом повернення природних соціальних відносин у сфери, які піддаються людському втручанню. Слід зауважити, що держава, регулюючи тарифи, ризикує встановити їх на такому рівні, коли нотаріус змушений буде працювати собі в збиток. У цьому випадку корупція стане стратегією виживання незалежного нотаріату. З іншого боку, якщо встановлення ціни на нотаріальному ринку віддати на відкуп нотаріусам, це може призвести до того, що сьогоденна рівновага може встановитись на рівні, недоступному для більшості громадян. Адже нотаріус здійснює публічно-правові функції, тобто функції, доступ до яких повинен бути відкритий, незалежно від матеріального статку людей. Саме тому, необхідно продумано підходити до питання встановлення нотаріального тарифу. Зазначу, що в Україні, застосовується метод договірного тарифу у відношенні більшості вчинюваних нотаріальних дій приватними нотаріусами завдяки функціонуванню інституту державного нотаріату, який справляє державне мито. Існування державних нотаріальних контор фактично унеможливлює занадто високе підняття цін приватними нотаріусами. У випадку переходу на єдину організаційну основу нотаріату, необхідно перейти до єдиної практики встановлення тарифу. Для більш чіткого розуміння підходу до формування нотаріального тарифу, пропонується визначити, що нотаріальний тариф повинен відображати алгоритм дій нотаріуса при вчиненні будь-якої нотаріальної дії, а саме: встановлення особи, перевірка дієздатності, перевірка повноважень представника, з’ясування волевиявлення, перевірка прав та фактів, перевірка наявних обмежень та обтяжень, складання проекту документа, дії, що пов’язані з реєстрацією, нотаріальне посвідчення, тощо. Цей перелік не є вичерпним. В кожній нотаріальній дії є певна сукупність перелічених вище дій нотаріуса, кожна з яких повинна мати свій ціновий вираз. Сукупність таких цінових елементів і повинна визначати нотаріальний тариф. Саме така ідея закладена в проекті закону «Про внесення змін до ЗУ «Про нотаріат» щодо регулювання плати за вчинення нотаріальних дій», який було схвалено на урядовому засіданні 17 липня 2013 р.
– Нині суттєво змінився контроль за роботою нотаріусів. Яке ваше бачення цієї проблематики? – 17 лютого 2014 р. набрав чинності наказ МЮ України №357/5 «Про затвердження Порядку проведення перевірки організації роботи держнотконтор, держнотархівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства». Підписано цей наказ ще Оленою Лукаш. Загальний аналіз цього підзаконного нормативно-правового акта свідчить про невідповідність окремих його положень вимогам закону «Про нотаріат». Так, посадові особи органів юстиції наділяються повноваженнями, не передбаченими законами України. До прикладу, пп. 13,15 Порядку встановлюється, що позапланова комплексна, цільова або контрольна перевірка проводиться за результатами попередньої перевірки або за дорученням МЮ чи ГУЮ. Визначається також що «у разі необхідності за дорученням міністра може проводитись позапланова перевірка в загальному порядку...». Як вбачається зі змісту п. 10 Порядку, строк проведення перевірки визначається, виходячи з необхідності всебічного, повного вивчення матеріалів, документів та підготовки об’єктивного висновку. Строк перевірки може бути продовжено. При цьому не установлено максимального строку перевірки. Така невизначеність може призвести до зловживань з боку посадових осіб органів юстиції та здійснення тиску на нотаріуса при проведенні перевірки. Особливої уваги заслуговує вимога Порядку щодо необхідності «інформування головою комісії по перевірці директора структурного підрозділу міністерства який у свою чергу доповідає міністру про результати перевірки з наданням одного примірника довідки». Суперечить вимогам законодавства про нотаріат і п. 33 Порядку згідно якого за результатами перевірки, комісія оцінює роботу нотаріуса як добре, задовільно та незадовільно. Отже, держава, в особі органів влади, яка визначає стратегію розвитку такого правового інституту, як нотаріат, шляхом прийняття відповідних законів, повинна чітко формулювати прозорі правила застосування державної влади і контролю з метою виконання всіх її цілей, завдань і функцій.
– Чи впливає рівень професійної майстерності нотаріусів на ступінь довіри до нотаріату в цілому? Чи потребує вдосконалення нині діюча система підвищення кваліфікації нотаріусів? – Звичайно. Це взаємопов’язані речі. А щодо вдосконалення системи підвищення кваліфікації, то повинен бути комплексний підхід до проведення її цілісної перебудови. Виходячи з реалій сьогодення, ця робота має проводитись і забезпечуватись Нотаріальною палатою України спільно з вищими навчальними закладами, а не тільки під егідою Міністерства, тому й пропозиції та бачення стосовно цього питання повинні висловити представники професійної спільноти. Законодавством передбачено проходження нотаріусом курсів підвищення кваліфікації виключно у тому випадку, якщо при вчиненні нотаріальних дій він неодноразово порушував правила нотаріального діловодства. Якщо врахувати монопольне право Міністерства юстиції України проводити курси підвищення кваліфікації та той факт, що приватна нотаріальна діяльність, у разі неодноразового порушення правил нотаріального діловодства, зупиняється до закінчення курсів, але не більше ніж на два тижні, то можна зробити висновок, що ці курси МЮ України повинні проводитись безперервно. В той же час, як показує практика, курси проводяться згідно графіка не частіше ніж один раз на місяць. Що ж робити нотаріусам з віддалених від столиці регіонів, якщо за результатами перевірки, їх діяльність припинено на два тижні до закінчення курсів підвищення кваліфікації, а курси в цей період часу не проводяться? Крім того, за виключенням переліку питань з підвищення кваліфікації не затверджено жодної програми, яка була б затребувана та актуальна для нотаріусів чи їх помічників. Загалом, наказ Міністерства, який регулює це питання обмежує право на проведення курсів підвищення кваліфікації нотаріусів та їх помічників ВНЗ, та й з рештою – НПУ, не дивлячись на те, що забезпечення підвищення кваліфікації нотаріусів та їхніх помічників згідно ст. 16 Закону про нотаріат, віднесено до повноважень Нотаріальної палати України. Даний наказ морально застарів, він не відповідає вимогам сучасного нотаріату, а методика проведення заходів з підвищення кваліфікації не враховує можливості ІТ-технологій. Отже, назріла нагальна необхідність внесення змін до цього наказу. Слід зауважити, що законодавством передбачено обов'язок нотаріуса постійно підвищувати свій професійний рівень. Цей обов'язок нотаріус може систематично виконувати через участь семінарах, конференціях з питань нотаріату які можуть проводитись НПУ, її відділеннями, ВНЗ, іншими громадськими організаціями згідно чинного законодавства, а також шляхом самоосвіти, тощо. Експертною радою Інституту теоретико-правових досліджень у сфері юстиції, з урахуванням міжнародного досвіду, для ефективнішої організації підвищення кваліфікації, встановлення зворотного зв'язку з нотаріусами пропонується наступне. 1. НПУ розробити та затвердити на підставі вимог ст. 16 Закону диференційовані Програми підвищення кваліфікації для нотаріусів, їх помічників та удосконалення їх професійного рівня. 2. На сайті НПУ ввести окремий розділ, присвячений питанням підвищення кваліфікації, на якому розмістити: – програми підвищення кваліфікації із зазначенням інформації про теми лекцій, викладачів і учбових закладів, з яких запрошуватимуться викладачі; – терміни проведення заходів з підвищення професійного рівня та підвищення кваліфікації в календарному році та вартість участі в них. Тим самим нотаріуси матимуть можливість оперативно встановлювати необхідну інформацію , а також вибирати курси, що цікавлять їх. 3. Оцінку підвищення нотаріусом кваліфікації доцільно проводити за заздалегідь встановленими критеріями. І не обов’язково це повинен бути тільки залік чи іспит. Можна запропонувати й рейтингову систему участі в заходах з підвищення професійного рівня та підвищення кваліфікації. Для цього усім формам підвищення кваліфікації присвоюється певна кількість балів і встановлюється, скільки балів мінімально повинен набрати нотаріус за певний період часу (до прикладу, за три роки). 4. Один з напрямів вдосконалення підвищення кваліфікації – створення електронної бази консультацій. Це дозволить практично надати нотаріусам впорядковану інформацію по проблемних питаннях нотаріальної практики, полегшити отримання таких консультацій та зменшити вірогідність використання нотаріусами некваліфікованих роз'яснень та рекомендацій методичних рад, створених при управліннях юстиції. 5. Правильним було б складання щорічного плану роботи по підвищенню кваліфікації нотаріусів, в який включалися б заходи, що проводять регіональними відділеннями, підтримувані НПУ, з правом отримання фінансової підтримки з бюджету НПУ. 6. НПУ повинна сформувати список усіх ВНЗ і наукових центрів, які займаються або готові займатися навчанням нотаріусів. Необхідно скласти список науково-педагогічних працівників, що займаються проблемами нотаріату, а також скласти список нотаріусів, здібних до наукової роботи. 7. Окремим завданням є аналіз програм, по яких у ВНЗ країни читаються спеціальні курси по темі «Нотаріат». Це дозволить з'ясувати, в яких ВНЗ проводиться навчання по спеціалізації «Нотаріат», виявити потенціал науково-викладацьких кадрів для залучення до спільної роботи, скласти уявлення про наявний потенціал підготовки нотаріусів у рамках базової юридичної освіти. 8. Доцільним видається постійний моніторинг систем підвищення кваліфікації для суддів, фахівців державної реєстраційної служби, державної виконавчої, інших юридичних професій, для цілей співвідношення навчальних програм, використання позитивного досвіду, проведення спільних освітніх програм. 9. З метою залучення якомога більшої кількості нотаріусів до процесу підвищення професійного рівня та кваліфікації, актуальним було б запровадження он-лайн формату для проведення конференцій, семінарів, круглих столів тощо.
Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|