Всі рубрики


До питання про кримінально-правове забезпечення охорони нотаріальної таємниці.



Серед основоположних принципів діяльності нотаріату є принцип збереження таємниці вчинення нотаріальних дій.

Як свідчить аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн, у більшості з них встановлена кримінальна відповідальність за його порушення. Вона здійснюється за допомогою норм Кримінальних кодексів, які перебувають у різних розділах цих законів. Здебільшого у тих з них, які передбачають відповідальність за вчинення службових злочинів. Це пояснюється різницею у підходах визначення правового статусу нотаріуса в різних країнах світу. На превеликий жаль чинне законодавство про кримінальну відповідальність України не здійснює кримінально-правового забезпечення охорони нотаріальної таємниці.

Коріння існування цього принципу сягають глибини століть і фактично перебувають у самих джерелах існування інституту нотаріату. При створенні нотаріату України він був зафіксований починаючи з першої редакції Закону «Про нотаріат». У чинному Законі йому присвячена ст. 8, яка, зокрема, зазначає, що зміст нотаріальної таємниці утворює «сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо» (ч. 1 ст. 8 Закону «Про нотаріат»).

Порушення нотаріальної таємниці спроможне спричинити велику шкоду значній кількості охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільним відносинам, благам та інтересам. В першу чергу це торкається питання про таємницю особистого життя громадян яка охороняється Конституцією України ст. 32 якої, зокрема зазначає: «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Порушення нотаріальної таємниці тягне за собою відповідальність в порядку встановленому законом (ч. 4 ст. 8 Закону).

З метою забезпечення збереження нотаріальної таємниці закон встановлює спеціальний порядок відносин нотаріуса з державними органами, судом, органами кримінальної юстиції в питаннях видачі документів, які торкаються нотаріальних дій.

Незважаючи на усе вищенаведене, фактично в Україні відсутній законодавчо визначений порядок притягнення до відповідальності за розголошення нотаріальної таємниці. Диспозиція ч. 4 ст. 8 Закону є бланкетною, однак без конкретного посилання на відповідні нормативні акти. Фактично таких актів взагалі не існує. Отже за розголошення нотаріальної таємниці наступає лише відповідальність на підставі самого закону «Про нотаріат». При цьому найсуворішим покаранням для особи, яка вчинила такі дії, може стати лише позбавлення права на зайняття нотаріальною діяльністю. Вбачається, що це є абсолютно не відповідним ступеню суспільної небезпеки діяння, тим шкідливим наслідкам, які можуть наступити для потерпілого. Звичайно, що відповідальність повинна бути диференційованою і наступати лише у випадках спричинення внаслідок порушення нотаріальної таємниці значної і більшої шкоди.

Питання про кримінально-правове забезпечення нотаріальної діяльності в частині збереження нотаріальної таємниці повинно вирішуватись на підставі загальновизнаних підходів до розуміння таємниці у кримінальному праві.


Таємниця у кримінальному праві

По своїй суті таємниця у кримінальному праві являє собою соціальне явище, якому притаманні відповідні характерологічні ознаки:

  • обмеження доступу до таємниці як виду інформації;
  • значущість такої інформації для відповідного кола суб’єктів (держави, соціальних груп, юридичних та фізичних осіб) у відповідний проміжок часу;
  • здатність такої інформації при її поширенні спричинити суттєву шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам благам та інтересам держави, суспільства, юридичних та фізичних осіб;
  • чітке визначення сфер, у яких може існувати така інформація;
  • передбаченість такої інформації у відповідних законах;
  • чітке формулювання кримінально-правової охорони такої інформації у КК України.

Законодавство України різними нормативними актами визначає поняття різних видів таємниці, порядок доступу до неї та користування нею.

Усю таємницю слід поділяти на дві основні групи:

  • відомості, що становлять державну таємницю, та
  • відомості, що становлять професійну таємницю.

Обсяг перших чітко визначений законом «Про державну таємницю». Обсяг других міститься у різноманітних законах, що регулюють відповідні сфери діяльності. Зміст цієї групи за визначенням А.А. Рожнова полягає у тому, що «в юридичному розумінні таємниця являє собою інформацію, що має дійсну або потенційну цінність в силу невідомості стороннім особам, до якої немає вільного доступу на законних підставах і власник якої застосовує заходи для забезпечення її конфіденційності».

Однак ряд авторів зазначають, що поняття «таємна інформація» і «конфіденційна інформація» за своїм змістом не співпадають.

Вбачається, що такий підхід є виправданим. Конфіденційна інформація, (виходячи із розуміння терміну конфіденційність – (англ. confidentiality, privacy) – властивість не підлягати розголосові; довірливість, секретність, суто приватність») є явищем більш широким ніж таємна інформація. Обсяг таємної інформації визначений Законом «Про державну таємницю». Уся інша інформація поширення якої заборонено іншими нормативними актами повинна визначатись як конфіденційна професійна інформація.

Підсумовуючи можна дати наступне визначення нотаріальної таємниці, яка являє собою правомірну заборону доступу до інформації, яка пов’язана із здійсненням підготовчої роботи до вчинення та вчиненням нотаріальних дій та дій, які прирівнюються до нотаріальних, якщо навіть останні і не вчинялись, консультативної роботи, а також розголошення або інше використання пов’язаних з цими діями відомостей.

Аналізуючи кримінально-правове забезпечення охорони таємниці в Україні, слід зазначити, що вона здійснюється недостатньо послідовно. Так, якщо державна таємниця, конфіденційна лікарська, комерційна, банківська таємниця, таємниця усиновлення прийняті під кримінально-правову охорону, то адвокатська та нотаріальна таємниця залишились поза її межами, що не може визнаватись відповідним.


Відповідальність за розголошення нотаріальної таємниці

Усе вищенаведене обумовлює пропозицію, щодо закріплення в окремій нормі Особливої частини КК відповідальності за розголошення нотаріальної таємниці.

Така стаття може бути сформульована наступним чином.

«Розголошення нотаріальної таємниці.

1. Розголошення нотаріальної таємниці без згоди сторони нотаріального процесу, особою, якій ця таємниця стала відома у зв’язку із виконанням професійних або службових функцій, якщо воно завдало шкоду у значному розмірі інтересам юридичних та фізичних осіб…

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені з корисливої або іншої особистої зацікавленості, а також якщо вони спричинили шкоду у великому розмірі…

3. Дії, передбачені частиною першою та другою цієї статті, якщо вони спричинили шкоду в особливо великому розмірі…

Примітка: в значному розмірі вважається шкода, що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – така, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі – така, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».


Об’єктивна сторона

Для характеристики об’єктивної сторони, у першу чергу, необхідно визначитись із змістом терміну «розголошення». Чинне законодавство про кримінальну відповідальність та закон цього не роблять. Вбачається, що під ним слід розуміти поширення відповідної конфіденційної інформації серед осіб, які відповідно до чинного законодавства не мають права бути з нею знайомі.

Розголошення може бути вчинене як шляхом дії так бездіяльності. Що торкається розголошення шляхом дії, то воно може здійснюватись різноманітним чином – через вербальне поширення відомостей, що належать до предмету нотаріальної таємниці, видачу невідповідним особам копій нотаріальних документів, повідомлення у ЗМІ, тощо. Шляхом бездіяльності це може бути зроблене при порушенні правил зберігання нотаріальних документів, знищення їх копій, при втраті та інше.


Предмет злочину

Важливого значення має питання про предмет злочину. У цьому питанні необхідно погодитись із С.Я. Фурсою. При цьому вона зазначає: «Предмет нотаріальної таємниці є не тільки інформація, яка стала відома нотаріусу від заінтересованої особи, а й ті відомості, які він отримав з інших джерел при виконанні професійних обов’язків, а також його процесуальна діяльність, яка спрямована на досягнення певного правового результату.

Нотаріальну таємницю потрібно розглядати з двох боків. З одного боку, це таємниця особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії (мотив звернення та сам факт звернення до нотаріуса; надані для дослідження документи; досягнутий після звернення результат; відомості про особисте життя особи тощо), з іншого – таємниця нотаріуса як фахівця (відомості про надані поради, консультації тощо)».

Даний склад злочину за конструкцією повинен відноситись до матеріальних складів – його закінчення повинно співвідноситись із моментом настання суспільно-небезпечних наслідків, зазначених у диспозиціях норм статті. Зрозуміло, що обов’язковою ознакою у цьому випадку стає і причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину на кваліфікацію не впливають.

Моментом закінчення цього злочину є момент коли нотаріальна таємниця стає відомою третім особам, які не мають права нею володіти. Таким чином цей злочин слід віднести до злочинів із формальним складом. Для кваліфікованого і особливо кваліфікованого складів цього злочину моментом закінчення є момент настання передбачених законом наслідків. У зв’язку із цим вони належатимуть до злочинів із матеріальним складом.


Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину

Важливим є питання про суб’єкт цього злочину.

Суб’єкт злочину у запропонований статті – спеціальний. Це обумовлено обмеженнями доступу до нотаріальної таємниці. У зв’язку із цим до них належать: нотаріуси, їх помічники, секретарі нотаріусів, стажисти нотаріусів, інші службові особи, які вчиняють нотаріальні дії, особи, яким про вчинення нотаріальної дії стало відомо у зв’язку із виконанням ними професійних функцій (адвокати, перекладачі, експерти, оцінювачі, працівники контролюючих органів), представники осіб та свідки, особи, що підписуються за особу, яка через фізичні вади не може зробити це самостійно. Як видно коло суб’єктів є достатньо широким.

Суб’єктивна сторона цього злочину повинна визначатись наявністю як умисної так і необережної форм вини. Для другої та третьої частини в якості кваліфікуючої ознаки виступає корисливий мотив або інша особиста зацікавленість. Даний склад злочину може відноситись і до злочинів з двома формами вини коли до розголошення відомостей, що становлять нотаріальну таємницю буде мати місце умисел, а до наслідків суб’єктивна сторона характеризуватиметься необережною формою вини.

Склад пропонованого злочину буде мати місце лише у випадках коли розповсюдження інформації що становить нотаріальну таємницю матиме місце у випадку, якщо її не звільнено від обов’язку її зберігати. Чинна ст. 8 закону взагалі не містить вказівок на звільнення від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю. Разом з цим вважаємо, що така згода може мати місце у випадку, якщо на неї погоджуються усі без винятку сторони правочину, або особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, яка вчиняється одноособово. Документом, який свідчить про звільнення від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю повинні бути письмові заяви сторін правочину або особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, подані і зареєстровані у встановленому порядку.


***


Слід зазначити, що питання про кримінально-правове забезпечення охорони нотаріальної таємниці не вперше підіймається в Україні. Так, ще у 2009 р. народними депутатами України Ю.Р. Мірошниченко та Ю.А. Кармазіним було подано законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за розголошення нотаріальної таємниці (Проект №4100 від 20.02.2009 р.), яким пропонувалось доповнити КК України ст. 3232 «Розголошення нотаріальної таємниці. Нажаль цей законопроект не був прийнятий ВР України. На відміну від пропонованого законопроект №4100 передбачав відповідальність виключно за умисне вчинення розголошення і не передбачав посиленої відповідальності за кваліфіковані його види. Вбачається, що таке обмеження є необґрунтованим, оскільки основним мірилом є суспільна небезпека у вигляді спричиненої шкоди, а не форма вини суб’єкту злочину.


Ігор ФРІС
приватний нотаріус Івано-Франківського
міського нотаріального округу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________