Всі рубрики

Межі втручання суду у міжнародний арбітраж.

 

 

На початку вересня у Києві відбувся науково-практичний круглий стіл на тему «Межі втручання суду у міжнародний комерційний арбітраж», метою якого стало обговорення тенденцій, що намітилися в практиці загальних та господарських судів стосовно міжнародного арбітражу. Про сьогодення й майбутнє міжнародного арбітражу, зокрема про переваги МКАС перед державними судами, проблеми взаємодії з державними судами, а також сильні та слабкі сторони арбітражного процесу «Правовому тижню» в рамках круглого столу люб’язно розповіла доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України, арбітр МКАС при ТПП України, МКАС при ТПП РФ, Казахстанського Міжнародного Арбітражу Наталія КУЗНЄЦОВА.


– Наталіє Семенівно, чим, на ваш погляд, можна пояснити популярність міжнародного комерційного арбітражу в сучасних умовах?

– По-перше, потрібно виходити з того, що міжнародний комерційний арбітраж є одним з найважливіших інструментів в ринковій економіці. На відміну від державних судів, в тому числі господарських, які розглядають господарські спори, міжнародний комерційний арбітраж не є органом правосуддя. Це інститут приватного права. Саме тому міжнародні комерційні арбітражі розглядають в якості альтернативного способу вирішення комерційних спорів, як один з різновидів третейських судів. У зв’язку з цим рівень ініціативи та диспозитивності в реалізації цього інституту значно вище, ніж при забезпеченні захисту порушених прав та інтересів в державних судах. У чому це проявляється? В першу чергу, в тому, що сторони самі при укладенні договору обирають, який міжнародний комерційний арбітраж розглядатиме їх спір. Це може бути інституціональний арбітраж, до якого належать всі міжнародні комерційні арбітражі при торгово-промислових палатах, інших інститутах, тобто, постійно діючий арбітраж або арбітраж ad hoc. Обираючи арбітраж, сторони визначають і арбітражну процедуру. Найчастіше, це регламент самого арбітражу, який має за основу типовий закон, типовий регламент ЮНСІТРАЛ – стандартні правила, які є уніфікованим джерелом для вирішення цих спорів. При виборі арбітражу сторони обирають і арбітрів. Підхід в цих питаннях теж досить демократичний. Це може бути три арбітра або один арбітр, кандидатура якого узгоджується сторонами. Сторони також обирають право, яким вони керуватимуться в своїх відносинах за укладеними договорами. Таким чином, в арбітражному процесі ініціатива сторін проявляється значно більше, ширше і глибше, ніж це буває у внутрішніх спорах за участю юридичних осіб, які належать до одного правопорядку.

Якщо говорити про процедуру міжнародного комерційного арбітражу, то вона цілком обумовлюється особливостями комерційних відносин. Процедура розгляду комерційних спорів в міжнародних арбітражах, крім того, спрямована на забезпечення оперативного вирішення цих спорів. Тут немає принципу інстанційності, притаманного державному правосуддю. Арбітраж, який розглядає спір, приймає рішення у справі, є єдиним органом, рішення якого є остаточним і не переглядається іншими органами. Отримавши рішення, сторона має можливість, в принципі, досить швидко його виконати. Всі ці особливості заохочують учасників, які належать до різних правопорядків, використовувати власне саме цей механізм при вирішенні спірних ситуацій, що виникають в ході реалізації укладеного договору.


– Які Ви бачите переваги МКАС перед державними органами?

– Як я вже зазначила, основними перевагами міжнародного комерційного арбітражу є оперативність, більший рівень самостійності при виборі як власне арбітражу, так і арбітрів, більша диспозитивність у процедурі і, звичайно, коли ми говоримо про міжнародний комерційний арбітраж, ми, природно, припускаємо, що тут відсутній будь-який тиск на органи, які розглядають цей спір, на арбітраж, з боку держави. Тут, в принципі, не може бути налаштованості арбітрів на задоволення будь-яких національних інтересів, на підтримку національного виробника тощо, оскільки кожна із сторін сама обирає собі арбітра, висловлюючи цим свою довіру до нього. І хоча арбітр не є «мандатарієм» сторони, тим не менше рівень фідуціарних відносин в контексті об'єктивного вирішення спорів досить високий завдяки тому, що сторона сама собі обирає арбітра. Тут виключається можливість необ'єктивності арбітра. Більш того, коли арбітр приймає справу до вирішення, він підписує відповідну декларацію про те, що він буде об'єктивним і що немає жодних обставин, які можуть вплинути на його об'єктивність. Якщо ж такі обставини є, він обов'язково повинен розкрити цю інформацію. Це досить цікаве явище, яке відсутнє в державному суді.


– Чи можете назвати слабкі сторони цього процесу?

– Безумовно, є деякі обмеження, які супроводжують вирішення спорів у міжнародних комерційних арбітражах. Це, передусім, особливості визнання та виконання рішень, адже міжнародні комерційні арбітражі не є державними судами і тому рішення, які вони виносять, підлягають виконанню з дотриманням особливої процедури. Зокрема, слід назвати дуже важливий міжнародний документ – Нью-Йоркську конвенцію про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року. Відповідно до цієї конвенції країни, які її підписали та ратифікували, приймають на себе зобов’язання виконувати рішення міжнародних комерційних арбітражів у своїй країні, як і рішення власних судів. Для цього необхідно пройти процедуру визнання і пред’явлення рішення міжнародного комерційного арбітражу до виконання в країні, резидентом якої є відповідач. Це непроста процедура у зв’язку з тим, що її здійснюють через державні суди, які в свою чергу мають винести рішення, що надасть рішенню міжнародного комерційного арбітражу належну юридичну силу в цій країні, тобто воно має бути виконане, як і рішення державного суду. І для того, щоб таке рішення було винесене, воно має відповідати тим вимогам, які визнані обов’язковими цією конвенцією. Відтак, існує гіпотетична можливість, що таке рішення може і не бути виконаним в тій чи іншій країні. Крім того, така можливість невиконання рішення може існувати і в тому випадку, коли країна не підписала цю конвенцію. Тому укладаючи міжнародний договір і фіксуючи бажання сторін вирішувати спори у міжнародному комерційному арбітражі, сторони повинні перевірити, чи є ті країни, резидентами яких вони є, учасниками міжнародної Нью-Йоркської конвенції. Якщо одна з країн не є учасником, то майбутнє рішення міжнародного комерційного арбітражу ставиться під сумнів. Для того, щоб рішення арбітражу було безумовним, як я вже зазначала, воно повинно відповідати вимогам Нью-Йоркської конвенції.
Таким чином, при вирішенні спорів міжнародним комерційним арбітражем слід обов’язково враховувати положення Нью-Йоркської конвенції, зокрема, ст. 5 цієї конвенції, яка визначає, у яких випадках може бути відмовлено у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення на клопотання однієї із сторін, безумовно, тієї, проти якої винесене рішення. Ці положення є дуже важливими і їх враховують не тільки сторони, але й самі арбітри при вирішенні спору, тому арбітраж дуже ретельно ставиться до питань про повідомлення сторін про день, час і місце засідання, про передачу, ознайомлення документів, всі ці речі процесуального характеру є дуже важливими для того, щоб в майбутньому не ставилася під сумнів сутність самого рішення, яке буде приводитися до виконання у іншій країні. Не дивлячись на те, що це є аспекти юридико-технічного характеру, вони дуже важливі і впливають в наступному на задоволення вимог і потреб у виконанні рішення.


– Які проблеми науково-теоретичного характеру сьогодні є актуальними для міжнародного арбітражу?

– Серед таких проблем я б назвала проблеми, які вже є традиційними, якщо можна так сказати, стосовно проблем, це, перш за все, принцип «компетенції-компетенції». Що це за принцип? Розглядаючи питання про прийняття до провадження позовної заяви позивача, міжнародний комерційний арбітраж повинен вирішити питання про те, а чи є він компетентним розглядати цей спір. Справа в тому, що, як я вже сказала, міжнародні комерційні арбітражі розглядають спори між суб’єктами, які є «різнонаціональними», тобто є резидентами різних держав. І, в зв’язку з цим, вони можуть самостійно обрати міжнародний комерційний арбітраж. Про це робиться спеціальне арбітражне застереження у договорі. Власне при формуванні цього застереження дуже часто сторони припускаються помилок. Тому, аналізуючи його зміст, міжнародний комерційний арбітраж вирішує питання, чи саме він має розглядати цей спір, чи є він компетентним у розгляді цього спору. Тому цей принцип і має назву «компетенції-компетенції». Дуже часто державні судові органи заперечують, що саме цей міжнародний арбітраж, до якого спрямовується позовна заява позивача, вправі вирішувати цю справу. І от таке заперечення є предметом широких наукових дискусій, тому що якщо логічно розглядати це питання, то немає іншого органу, який може вирішувати це питання. Уявіть собі таку ситуацію, якщо не сам арбітраж буде це робити, то куди повинен іти позивач? В державний суд? Ну це було б абсолютно алогічним. Але дискусії з цього приводу продовжують точитися. Можна назвати і проблему забезпечувальних заходів, яка є дуже важливою, оскільки самі міжнародні комерційні арбітражі не наділені такими функціями, щоб встановлювати забезпечувальні заходи, а характер спорів, особливості позовних вимог, поточна ситуація, інколи тривалість розгляду спорів потребують того, щоб позивач мав більший ступінь гарантій подальшого виконання рішення, оскільки несумлінний відповідач за період розгляду спорів може своїми діями унеможливити виконання такого рішення. Сьогодні ця проблема є складною, вона потребує цілого комплексу рішень, до яких мають залучатися державні суди, і має бути певна державна підтримка такої позиції.


– Проблема взаємодії з державними судами. Чи дійсно вона існує?

– Це, мабуть, найбільш болюча проблема, тому що я, відповідаючи на запитання про слабкі сторони, які притаманні діяльності міжнародного комерційного арбітражу, згадала про процедуру визнання і приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів, у зв’язку з якою треба звертатися в державний суд. В який суд потрібно звертатися – це залежить від відповідного законодавчого вирішення в тій країні, де приводиться до виконання або ставиться питання про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу. В Україні це питання вирішує місцевий суд за місцезнаходження міжнародного комерційного арбітражу. В Києві питання про визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу вирішує Шевченківський районний суд. Раніше це питання було в компетенції Київського міського суду по першій інстанції і, безумовно, рівень вирішення цих спорів був певною мірою вищим, аніж зараз. Сьогодні ми, на жаль, можемо констатувати непоодинокі випадки, коли не завжди об’єктивно і обґрунтовано дається оцінка рішень міжнародного комерційного арбітражу. Зовсім недавно ми, арбітри МКАС при ТПП України, стикнулися з ситуацією, яка була для нас і дивною, і новою, і абсолютно алогічною. До МКАС при ТТП України звернувся позивач із позовною вимогою про притягнення до відповідальності контрагента, який неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором зовнішньоекономічного характеру. Матеріали були направлені іншій стороні для визначення арбітра. Сторона, до якої ці матеріали були направлені (відповідач), відмовилася користуватися рекомендаційним списком арбітрів, який затверджений у межах регламенту, і поставила питання про призначення арбітра за межами цього списку. Такий порядок не передбачений регламентом МКАС при ТПП України. Незважаючи на повторну пропозицію обрати арбітра саме з рекомендованого списку, який, між іншим, налічує значну кількість арбітрів, які можуть вирішувати цей спір, відповідач наполягав на своїй кандидатурі. Коли у зв’язку з завершенням строку, встановленого для обрання арбітра стороною, цей арбітр був призначений президентом ТПП України, з такою позицією, що абсолютно чітко визначена регламентом міжнародного комерційного арбітражу, відповідач не погодився і подав позов до Шевченківського районного суду міста Києва, в якому він звертався до президента ТПП України як фізичної особи (але за місцезнаходженням ТПП України) з вимогою припинити дії, що порушують право вільного вибору арбітра, а також до трьох арбітрів, які розглядали цей спір як до третіх осіб. Звичайно, сторони можуть звертатись до суду з будь-якою вимогою, але в цьому випадку важливою є реакція суду. Суд як орган, який може діяти виключно у спосіб і у порядку, передбаченому процесуальним законом, повинен дати відповідну оцінку цьому позову. Так, суд не мав права приймати до розгляду такий позов, тому що діяльність міжнародного комерційного арбітражу виведена за межі державного правосуддя. Тільки в окремих випадках, прямо передбачених ЦПК України та законом «Про міжнародний комерційний арбітраж», сторони можуть звертатися у зв’язку з розглядом спорів до державного суду. Такі ситуації чітко визначені міжнародною конвенцією. Натомість Шевченківський районний суд м. Києва прийняв до розгляду цей позов. Це змусило ТПП, МКАС оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. В свою чергу, апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу, скасував ухвалу і направив справу на новий розгляд в той самий суд, де вже провадження по справі було припинено. Хоча, між іншим, і ця ухвала, оскільки справа попала в державні суди, також може бути оскаржена по всіх інстанціях. Таким чином, був створений певний прецедент, хоча процесуальний та обмежений, але який як технічний механізм може використовуватись. Це є прикладом того, коли таке легковажне ставлення до природи міжнародного комерційного арбітражу з боку окремих представників суддівського корпусу призводить до того, що вони і собі створюють зайву роботу, і, безумовно, значною мірою підривають основи діяльності міжнародного комерційного арбітражу. Ми дуже серйозно поставилися до цього питання, був проведений круглий стіл, під час якого обговорилися проблеми взаємодії міжнародного комерційного суду з державними судами. Ця ситуація, яка, слава Богу, поки є поодинокою, демонструє, що дотепер ще не всі добре розуміють, яке місце міжнародний комерційний арбітраж як третейський суд, як орган з альтернативного вирішення комерційних спорів, посідає в ринковій економіці.


Розмову вела Ксенія ДАЦЕНКО
"Правовий тиждень"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№15-20 | 03 грудня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • 60-річна історія успіху Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
  • Про проблемні питання виведення банків з ринку.
  • Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________