Нещодавно в Україні розпочав свою роботу новий, унікальний проект Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», який покликаний здійснити масштабні реформи в сфері юстиції в нашій країні. Ця реформа торкнеться майже всіх сфер юстиції – адвокатури, прокуратури, судової гілки влади, міліції і, певна річ, найболючішого для нас питання боротьби з корупцією. Європейці протягнули нам руку допомоги ще за часів «старої» влади, однак та, з відомих причин, не скористалася чудовою пропозицією стати дійсно на шлях суттєвих реформ в сфері юстиції. Зараз ми маємо ще одну можливість скористатися досвідом, знаннями і підтримкою європейських колег. Аби зрозуміти що саме пропонують європейці, в чому унікальність даного проекту і як, власне, він буде реалізовуватися в українських умовах, ми зустрілися з лідером групи експертів проекту «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», колишнім президентом Вищого адміністративного суду Литви, екс президентом Європейської асоціації суддів д-ром Віргіліусом ВАЛАНЧУСОМ. В рамках проекту д-р Валанчус також відповідає за компонент, що опікуватиметься підтримкою незалежності судової гілки влади.

– Пане Віргіліусе, яким чином запроваджуватиметься в нашій державі проект ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні»?

– Якщо ми уважно прослідкуємо історію започаткування даного проекту, то побачимо, що сам проект, власне, стартував у жовтні минулого року. Однак, з відомих політичних причин в Україні він так і не був тоді реалізований на сто відсотків. Чесно кажучи, судячи з дій тодішньої влади мені особисто не вірилося, що наш проект буде нормально працювати.

– Не було бажання колишньої влади працювати над реформами у сфері юстиції?

– Не дивлячись на те, що влада декларувала відкрито курс на співпрацю з Євросоюзом, у тому числі й щодо запровадження в Україні реформ у сфері юстиції, практично нічого в даному напрямі не робилося з відомих вам причин.

Але, це – у минулому. Ми з оптимізмом дивимось у майбутнє, у тому числі й щодо співпраці над нашим проектом з новою владою. Роботи щодо Проекту відновилися з березня цього року. По своїй суті проект ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» є унікальним.

– Тобто, схожих проектів ще не було в Україні?

– Схожих за масштабністю – точно ні. За останні 20 років Україні надавалося багато донорської допомоги, різноманітних грантів тощо. Але всі ці проекти та грантові допомоги не були масштабними, радше точковими. До нашого Проекту входить шість великих компонентів. Вони торкаються не лише питань реформи у сфери судової гілки влади, а й міліції, адвокатури, прокуратури, а також присутній компонент, яки буде присвячений боротьбі з корупцією. Себто, даний проект має системний підхід, чого не спостерігалося до цього.

– А яка мета даного проекту, чого Ви плануєте досягти в Україні?

– Одним з головних завдань проекту є підвищення розуміння та, власне, запровадження в Україні принципу верховенства права через ефективну діяльність всіх гравців сфери юстиції – суду, адвокатури, прокуратури, міліції. Ще раз наголошую – запровадження принципу верховенства права, а не верховенство тільки букви закону, до якого ми звикли ще за радянських часів.

Важливим для нас є також створення єдиної стратегії сфери юстиції. І зараз ми розробляємо таку стратегію для України на 2015-2019 роки спільно з громадськістю та органами державної влади, всіма зацікавленими особами та тими хто прагне щось змінити в питанні реформування юстиції в Україні. Свої напрацювання ми невдовзі надамо Координаційній раді з реформ, що буде створена при Адміністрації Президента України. Сама ця Координаційна рада буде на макрорівні опікуватися цією реформою.

Дійсно передбачаються великі структурні реформи, реформи українського законодавства в сфері юстиції і, навіть, конституційні зміни в країні. Такі амбітні плани та цілі проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні». Певна річ, більшість запропонованих змін почнуть втілюватися в життя вже після виборів до Верховної Ради, які відбудуться 26 жовтня цього року. Однак те, що ці реформи відбуватимуться в Україні в мене не викликає жодних сумнівів, адже вони назріли, або як кажуть українці – на часі. І наш проект покликаний цьому допомогти, так би мовити, зрушити ці реформи з мертвої точки.

– Добре, з реформою у сфері юстиції більш-менш зрозуміло, однак виникає питання щодо моделі та, власне, структури, яка буде взята за основу даних реформ. Що ви пропонуєте в даному випадку? Якусь певну європейську модель, скажімо в сфері реформування прокуратури чи адвокатури?

– Ми пропонуємо кращі європейські приклади. Певний мікс. Наголошую – не якусь окрему взяту модель, скажімо німецьку чи французьку, а синергію кращих європейських моделей функціонування окремо взятої ланки – чи-то поліції, чи-то адвокатури, чи-то судової гілки влади. Я добре усвідомлюю, що нав’язати Україні певну європейську модель, як ви наголошуєте, чи модель будь якої іншої країни абсолютно неможливо. Ідеальної системи у світі просто не існує. Нам необхідно враховувати менталітет, традиції, законодавство, історію країни. Намагатися адаптувати, а не механічно трансплантувати певну модель в українські реалії. Особисто я прихильник саме такої реформи, змішаної, м’якої, не кардинальної. Пам’ятаєте: «…мы старый мир разрушим до основания, а затем, мы наш, мы новый мир построим….». Такого точно не буде. Це не європейський підхід, принаймні, на даному витку історії спільної Європи.

Вважаю, що в цьому випадку доцільніше взяти досвід країн, які вийшли з єдиного пострадянського суспільства. Вони мають спільні коріння, спільні проблеми, однакове розуміння проблем у сфері юстиції. Наприклад досвід Грузії чи, скажімо Молдови, Литви, Латвії, Польщі тощо.

Скажу лише, що коли проходила подібна реформа юстиції в нашій країні, то ми зовсім іншими очима подивилися на досвід європейських країн, а також на свою систему, так би мовити, зі сторони, очами європейських колег. Ми побачили багато проблем в нашій власній системі юстиції. В тій системі, яка донедавна нам уявлялася майже ідеальною, еталонною. Саме досвід колег з інших країн допоміг нам критично подивитися на свою систему і дещо змінити її.

– Можете розказати про організаторів Проекту і яким чином відбуватиметься його фінансування?

– Проект є вкрай великим та масштабним. Ми про це вже говорили, тому, враховуючи цю обставину, був створений консорціум, до якого входять чотири країни-організатори: Франція, Німеччина, Польща, Литва. Власне ці чотири країни можна вважати організаторами даного проекту, певними локомотивами щодо просування реформ у сфері юстиції у вашій державі.

Отримують фінансову допомогу українські державні та недержавні установи, інституції, громадські організації. В даному випадку йдеться про Адміністрацію Президента України, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ, Генеральну прокуратуру, Верховний Суд України, Національну асоціацію адвокатів України, Координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги при Мін’юсті, інші організації та установи.

– А чому саме ці чотири країни увійшли до даного консорціуму?

– В цьому випадку ми як раз і бачимо ту синергію, сплав, так би мовити, молодості і досвіду. Франція і Німеччина представляють у даному консорціумі досвід. Це, так звані країни зі «старою демократією» з одного боку, та країни колишнього радянського блоку, що порівняно недавно увійшли до єдиної європейської сім’ї країн – Польща та Литва. Це так звані молоді демократії. Даний консорціум створила досвідчена у таких проектах французька фірма GIP-JCI. Вважаю такий підхід вірним та дієвим.

– Які передбачені етапи реалізації проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні»?

– Перед започаткуванням цього проекту ми довгий час вивчали ситуацію в Україні в сфері юстиції. Цей процес зайняв дуже багато часу, адже ми провели низку зустрічей з представниками як органів державної влади, так і недержавними інституціями. Під час цих зустрічей ми намагалися зрозуміти повну картину, намітили шляхи співпраці.
Зараз триває етап розробки самої стратегії, яку ми, як я вже відмічав, представимо на розгляд спеціально створеного органу при Адміністрації Президента наприкінці жовтня поточного року. Ця стратегія має бути затверджена на найвищому керівному рівні в державі, можливо Указом Президента України, можливо іншим нормативно-правовим актом. Після цього починається впровадження цієї стратегії відповідно до шести затверджених компонентів: «Підтримка стратегії розвитку сектору юстиції», «Підтримка реформ правоохоронних органів», «Підтримка реформ прокуратури», «Підтримка права на захист та доступу до правосуддя», «Підтримка незалежності судової влади», «Підтримка запобіганню та протидії корупції».

– Пане Віргіліусе, пропрацювавши в нашій країні вже певний час, а також маючи колосальний досвід прокурорської та судової діяльності в Литві, хочу запитати Вас, як експерта Проекту, як Ви особисто оцінюєте реформи у сфері юстиції в Україні, що проводилися у різні часи в нашій країні, чого українцям вдалося досягти самостійно?

Якщо є проблеми у сфері реформ судової та правоохоронної систем України, то в чому, на вашу думку, вони полягають? Через відсутність досвіду, державної підтримки, професіоналів у сфері запровадження реформ, грошей тощо?

– Перше, що кидається в очі європейцям це – громіздкість судової системи в Україні. Чому це зроблено? Питання, видається, для окремої бесіди, враховуючи, що з цього приводу існує безліч протилежних думок та версій. Чомусь в Україні Верховний Суд залишений абсолютно без повноважень, що стало можливим в результаті так званої судової реформи 2010 року. Хто тоді був при владі і для чого це робилося, думаю, пояснювати українцям не потрібно…
Сподіваюся, що завдяки цьому проекту нам вдасться поставити судову систему України з голови на ноги. Одначе для цього необхідні ті самі законодавчі, конституційні зміни. Під час проведення реформ ми маємо для себе зрозуміти чи потрібна нам чотирьохланкова чи трьохланкова судова система. До речі, європейський досвід у своїй більшості оперує трьохланковою системою, а в деяких маленьких країнах навіть існує дволанкова судова система. У будь-якому випадку, на якість правосуддя не впливає кількість внутрішніх інстанцій в країні чи ланковість самої системи. Основний параметр в даному випадку зовсім інший і саме на нього необхідно рівнятися – зручність судової системи для пересічного громадянина.

Якщо говорити про прокуратуру, то маємо одразу говорити про певне перевантаження повноваженнями української прокурорської системи. Працюючи у радянський час прокурором я не мав таких повноважень, як нині мають українські прокурори. Прокурор має зосереджуватися на кримінальному переслідуванні. Це – аксіома. Не зовсім розумію навіщо українській прокуратурі загальний нагляд за законністю. Адже зайві повноваження завжди призводять до корупційної складової в діяльності прокуратури. І не тільки її.

– Чи готова, на Ваш погляд, сама прокурорська система позбутися зайвих повноважень, а відтак і влади. Як ви вважаєте, є розуміння в самій системи необхідності та невідворотності змін?

– Дуже непросте запитання. Я вважаю, що це дуже серйозний тест для прокурорської системи і вона сама має дати відповідь на питання щодо готовності позбутися зайвих повноважень. Якщо, наприклад, говорити про судову гілку влади в Україні, то я бачу, що у керівництва Верховного Суду, Ради суддів України є певне розуміння проблем, а також чітке бачення, що саму систему необхідно структурно змінювати. Це дуже важливо, адже самі судді, які працюють в цій системі усвідомили, що необхідні зміни. Саме таке усвідомлення має з’явитися й у прокурорському середовищі. Без цього успішні та позитивні реформи, впевнений, неможливі.

– Ви є керівником судового компоненту Проекту. Які Ви особисто бачите наявні проблеми саме в судовій гілці влади в Україні?

– У приватних бесідах з суддями я зрозумів, що в Україні існує велика проблема підготовки юристів взагалі та суддів зокрема. Дуже велику кількість юристів нині готують в Україні. На жаль, це саме той випадок, коли кількість не переходить в якість. Саме якість юридичної освіти в Україні бажає бути кращою. Підготовка кваліфікованих кадрів не є безпосередньою метою нашого проекту, одначе ця проблема існує і ми на неї акцентуємо увагу.

В Європі існують різні моделі підготовки суддів. Україна пішла по прогресивному шляху – створена Національна школа суддів. Одначе необхідно ще більше укріплювати потенціал цієї школи. Іншим важливим моментом є навчання суддів, які вже працюють на посадах.

Одначе найголовнішою проблемою судової гілки влади, на моє глибоке переконання, є не сама судова гілка влади, а, як не дивно, найвище політичне керівництво держави.

Політична еліта країни має розуміти, що судова гілка влади повинна бути дійсно незалежною. Абсолютно незалежною від будь-кого. І це – не пусті слова. Останні події в Україні – зайве тому підтвердження.

Розмову вів Микола ЛАРІН
«Правовий тиждень»