Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 22 квітня 2015 р. Справа № 6-79 цс15


Справа про поділ та виділення частки спільного сумісного майна подружжя.

За позовом Особа 1 до Особа 2 про поділ майна подружжя за заявою Особа 1 про перегляд Верховним Судом України (далі – ВСУ) ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 25 грудня 2014 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Лілія Григор’єва.

Обставини справи

У травні 2014 р. Особа 1 звернулась до суду із зазначеним позовом та просила на підставі ст.ст. 69-71 СК України, ст.ст. 372 ЦК України поділити між нею та відповідачем майно, набуте за час шлюбу, а саме квартиру; нежилі приміщення; автомобіль марки «Мерседес»; автомобіль марки «Форд», виділивши кожному з них по Ѕ частині вказаного майна.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 р., провадження у справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою ВССУ від 25 грудня 2014 р. касаційну скаргу Особа 1 відхилено, ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 р. залишено без змін.

30 березня 2015 р. Особа 1 звернулась до ВСУ із заявою про перегляд судового рішення в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

У заяві Особа 1 порушує питання про перегляд ухвали ВССУ від 25 грудня 2014 р. з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми процесуального права, а саме п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви Особа 1 додає ухвали ВССУ від 29 жовтня 2014 р., від 21 травня 2014 р. (справа №6-252св14), від 21 травня 2014 р. (справа №6-2302св14), від 5 лютого 2014 р. та ухвалу ВСУ від 18 лютого 2009 р., в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена норма права.

Так, в ухвалі ВСУ від 18 лютого 2009 р., касаційний суд виходив з того, що закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, вирішило спір, тотожний до спору, що розглядається, тобто коли одночасно тотожні всі елементи: сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з новим позовом і не дає суду підстави закривати провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив

Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно зі ст. 3604 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пп. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що Особа 1 звернулась до суду з позовом про поділ між нею та Особа 2 спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу (однієї квартири, двох нежилих приміщень та двох автомобілів), шляхом виділення їй у власність частини зазначеного майна (ст. 69-71 СК України та ст.ст. 364, 370 ЦК України).

За клопотанням відповідача ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 р. провадження у зазначеній справі закрито.

Закриваючи відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходив з того, що між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав Солом’янський районний суд м. Києва 12 березня 2014 р. ухвалив рішення, яке набрало законної сили.

Проте такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні судами п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України).

У той самий час прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

Так, як встановлено судом, рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 р., яке набрало законної сили, вирішувалось питання про поділ майна подружжя (двох квартир, двох автомобілів, двох нежилих приміщень та гаражного боксу). Підставою для відмови судом у позові була відсутність згоди сторін в оцінці вартості однієї з квартир і нежилих приміщень та неможливість проведення експертної оцінки цього майна через відсутність про це клопотання сторін.

Отже, спір сторін про поділ майна подружжя по суті не вирішено.

21 травня 2014 р. Особа 1 повторно звернулась до суду з позовною заявою до Особа 2, в якій просила виділити частки подружжя в їхньому спільному сумісному майні, частково змінивши склад цього майна та надавши експертні висновки щодо вартості спірних об’єктів нерухомості.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір.

Звертаючись до суду у листопаді 2013 р., позивачка заявляла позов, предметом якого була матеріально-правова вимога про реальний поділ спільного сумісного майна подружжя, до складу якого входили дві квартири, два нежилі приміщення, два автомобілі та гараж (виключно з підстав, передбачених ст.ст. 69-71 СК України).

На відміну від попередньої справи, у справі, судове рішення у якій переглядається, предметом позову є інша матеріально-правова вимога – поділ майна подружжя шляхом виділу часток зі спільного сумісного майна подружжя (ст.ст. 364, 370 ЦК України), склад якого є відмінним.

Оскільки спір щодо спільного сумісного майна подружжя є матеріально-правовою вимогою про конкретне майно, яке має свої ознаки, розмір, вартість, стан, то в разі зміни певних ознак цього майна (наприклад реконструкція, перебудова) або його складу після розгляду справи судом, повторне звернення до суду з приводу вирішення спору щодо такого майна не буде суперечити вимогам закону.

Саме з такого розуміння застосування норми п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України виходив суд касаційної інстанції в ухвалі від 18 лютого 2009 р. в справі №6-22220св08, рішення у якій надано для порівняння.

Таким чином, закриваючи провадження у справі, суд не врахував підстави відмови у позові за попереднім рішенням та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову, підставах позову, у складі й вартості спірного майна, спір щодо якого не вирішений.

З огляду на це закриття судом провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суперечить змісту цієї норми та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого у сторін спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 3604 ЦПК України за наявності однієї з підстав, передбачених пп. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України у разі порушення судом норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню в справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення та передати справу на новий розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Оскільки порушення норми п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України допущені судами всіх попередніх інстанцій, ці судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд постановив

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 3603, ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 1 задовольнити.

Ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 р. та ухвалу ВССУ від 25 грудня 2014 р. скасувати, передати справу на новий розгляд до Солом’янського районного суду м. Києва.


 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№9-14 | 24 вересня
Тема тижня:
Банкрутство
Тема тижня
  • Урахування процесуальних нюансів допоможе боржникам і кредиторам уникнути зайвих витрат.
  • Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________