|
Верховний Суд України. Постанова від 6 липня 2015 р. Справа № 6-166цс15-4.  Справа про звернення стягнення на предмет іпотеки, право вимоги на яке передано по договору факторингу.
За позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до Особа 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» про перегляд ухвали ВССУ від 11 лютого 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Василь Гуменюк.
Обставини справи
У квітні 2013 р. ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі кредитного договору від 16 січня 2007 р. Особа 1 отримала в АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», кредит у розмірі 100 тис. грн. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 18 січня 2007 р. між кредитором і Особа 1 укладено іпотечний договір.
28 листопада 2012 р. між ПАТ «Сведбанк» і ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив фактору права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитами, комісій, штрафних санкцій та інших обов’язкових платежів. На підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 р. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Посилаючись на те, що Особа 1 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належно не виконує, унаслідок чого утворилась заборгованість із повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, яка станом на 1 лютого 2013 р. складає 159 тис. 72 грн. 3 коп., а також з огляду на те, що відповідачка добровільно не погоджується сплатити цю суму заборгованості, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило задовольнити їх позовні вимоги і звернути стягнення на предмет іпотеки – квартиру в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 233 тис. 783 грн. 20 коп., а саме за кредитним договором у сумі 159 тис. 72 грн 3 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 84 тис. 988 грн. та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 74 тис. 84 грн. 3 коп., та в рахунок сплати пені в сумі 74 тис. 711 грн. 17 коп.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2013 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2014 р., відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи».
Ухвалою ВССУ від 11 лютого 2015 р. касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» відхилено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2013 р. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2014 р. залишено без змін.
У квітні 2015 р. до ВСУ звернулося ТОВ «Кредитні ініціативи» із заявою про перегляд ухвали ВССУ від 11 лютого 2015 р., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст.ст. 228, 1078 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
У заяві ТОВ «Кредитні ініціативи» просило скасувати ухвалу ВССУ від 11 лютого 2015 р., ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2014 р. та рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2013 р. й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи», дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив
Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із ч. 1 ст. 3604 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.
Судами під час розгляду справи встановлено, що 16 січня 2007 р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», і Особа 1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 100 тис. грн. на строк з 16 січня 2007 р. до 15 січня 2017 р. зі сплатою 19 % річних за користування кредитом.
18 січня 2007 р. між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої сторони внесли зміни до п. 2 кредитного договору щодо їхнього місцезнаходження і реквізитів.
З метою забезпечення належного виконання взятих на себе Особа 1 зобов’язань за кредитним договором 18 січня 2007 р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», і Особа 1 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира, належна іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 липня 2005 р.
28 листопада 2012 р. між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі позичальників та в переліку кредитних договорів, право на вимогу якої належить банку, в тому числі й за кредитним договором, додатковою угодою до нього та договором іпотеки, які укладені з Особа 1.
На підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 р. ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення, зокрема й за кредитним договором, додатковою угодою до нього та договором іпотеки, які укладені з Особа 1.
На виконання п. 2.4 договору факторингу від 28 листопада 2012 р., в якому зазначено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги за договорами забезпечення відбувається в момент укладення договору(ів) щодо передачі права вимоги за договорами забезпечення, між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» 28 листопада 2012 р. укладено договір про передачу прав за іпотечним договором.
Особа 1 належно умови кредитного договору не виконує, унаслідок чого станом на 1 лютого 2013 р. утворилась заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 84 тис. 988 грн. і зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 74 тис. 84 грн 3 коп.
Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з недоведеності ним вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не надало доказів, які б підтверджували наявність у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права на відступлення права вимоги за договорами забезпечення, тобто воно не було іпотекодержателем майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення виконання кредитних договорів. Крім того, договір факторингу від 28 листопада 2012 р., за яким до товариства перейшло право вимоги до Особа 1 за іпотечним договором, суперечить ст. 1078 ЦК України оскільки за цим договором передавалися вимоги клієнта до боржника, пов’язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ у натуральній формі, що не може бути предметом відступлення за договором факторингу, а відтак цей договір порушує публічний порядок, у зв’язку із чим у силу ст. 228 ЦК України є нікчемним. Квартира, яка є предметом іпотеки й на яку позивач просить звернути стягнення, входить до ліквідаційної маси та підлягає продажу ліквідатором у межах справи про банкрутство фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності Особа 1 (далі ‒ ФОП Особа 1) і в межах справи про банкрутство можуть бути задоволені вимоги позивача як заставного кредитора.
Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» і залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки квартира, на яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просить звернути стягнення, входить до ліквідаційної маси та підлягає продажу ліквідатором у межах справи про банкрутство згідно із ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у якій можуть бути задоволені вимоги позивача як заставного кредитора.
ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.
Для прикладу заявник надав ухвалу ВССУ від 15 жовтня 2014 р. у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки.
У судовому рішенні, наданому для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову і звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначив, що предметом договорів факторингу, укладених між фактором і клієнтом, є відступлення права вимоги за кредитним договором, у зв’язку із чим фактором відступлено й зобов’язання за договором іпотеки, про що між сторонами укладено окремий договір про передачу прав за іпотечним договором. Оскільки за договором факторингу не передавалися вимоги клієнта до боржника, пов’язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ у натуральній формі, то цей договір не суперечить вимогам ст.ст. 1077, 1078 ЦК України, а відтак він не порушує публічний порядок і не є нікчемним згідно зі ст. 228 ЦК України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Положеннями цієї статті визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа ‒ підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності.
Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.
Отже договір факторингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.
У справі, яка переглядається, суди прийшли до помилкового висновку, що договір факторингу від 28 листопада 2012 р., укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», є таким, що порушує публічний порядок, у зв’язку із чим визнали його нікчемним.
У судовому рішенні, наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції виходив із правильного розуміння правової природи договору факторингу, у зв’язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що договір факторингу не порушує публічний порядок і не є нікчемним, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку цього Закону вимог кредиторів шляхом продажу його майна (ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Згідно з положеннями п.п. 2, 7, 9 ст. 38, ст.ст. 42, 44, 45 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вважається, що строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута настав; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, при цьому накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі ‒ банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому ст. 45 цього Закону. Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою господарського суду Черкаської області від 20 вересня 2011 р. боржника ‒ ФОП Особа 1 визнано банкрутом і призначено арбітражного керуючого.
З метою проведення ліквідаційної процедури ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 вересня 2013 р. скасовано всі заборони та обтяження квартири.
18 вересня 2013 р. ТОВ «Кредитні ініціативи» подало заяву до господарського суду про заміну первісного кредитора – ПАТ «Сведбанк» його процесуальним правонаступником – ТОВ «Кредитні ініціативи» у зв’язку з переходом до останнього права вимоги первісного кредитора до боржника на підставі договорів факторингу від 28 листопада 2012 р., в тому числі і за кредитним договором від 16 січня 2007 р., за яким боржником є Особа 1.
Отже квартира, яка є предметом іпотечного договору і на яку позивач просить звернути стягнення у рахунок погашення основного боргу, входить до ліквідаційної маси.
Вимоги позивача щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені в порядку, встановленому ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однак це не перешкоджає задоволенню вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо, зокрема з’ясувати дійсну вартість предмета іпотеки. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, а ВСУ відповідно до положень ст.ст. 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.
За таких обставин ухвала ВССУ від 11 лютого 2015 р., ухвала апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2014 р. та рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2013 р. підлягають скасуванню, а справа ‒ передачі на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України.
Суд постановив
Керуючись ст.ст. 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.
Ухвалу ВССУ від 11 лютого 2015 р., ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2014 р. та рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 3 червня 2013 р. скасувати, передати справу на новий розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси.
|
|
|
Придбати PDF-версію