Всі рубрики


Право власності: європейський досвід та українські реалії.



22–23 жовтня 2015 р. у Верховному Суді України з ініціативи ВСУ та за сприяння ОБСЄ, проекту ЄС «Підтримка реформ в сфері юстиції» та юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відбулась міжнародна конференція «Право власності: європейський досвід та українські реалії»


«Правильне тлумачення фундаментальних засад захисту права власності згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі –Конвенції) та застосування відповідної практики Європейського суду з прав людини стає поштовхом до правильного вирішення судами спорів на національному рівні, – наголосив відкриваючи конференцію голова Верховного Суду України Ярослав Романюк.


Право приватної власності, його дієві гарантії, надійний і ефективний судовий захист стоять у ряду найважливіших атрибутів правової демократичної держави, – наголосив голова ВСУ, – однак наразі ще не можна з упевненістю говорити про те, що українське законодавство досягло досконалості в питаннях регулювання права власності та забезпечення реальних гарантій прав власників. Ця сфера перманентно удосконалюється, зазнає змін, і часом – кардинальних.


Оскільки більшість осіб у разі порушення права власності воліє захищати його шляхом звернення до суду, то це, зауважив пан Романюк, вимагає від суддів, які розглядають такі спори, високого професійного рівня теоретичної та практичної підготовки, вміння визначати характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють, а також правильного та однакового застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.


Звертаючись до міжнародних експертів, колег-суддів, представників юридичної науки, гостей форуму, голова ВСУ наголосив, що обговорювана тематика – надзвичайно важлива, адже власність посідає особливе місце в суспільному та приватному житті громадян. Практично кожна людина протягом свого життя стикається з тими чи іншими проблемами, пов’язаними з її власністю. Крім того, власність – це той базис, який гарантує життєздатність економіки держави, забезпечує існування і розвиток суспільства загалом.


Статистика свідчить про те, що за кількістю випадків порушення права власності у європейських країнах посідає друге місце після порушення права на справедливий суд. Важливим є послідовне тлумачення та застосування на практиці права власності та особливу роль в цьому відіграє такий дієвий інструмент – забезпечення єдності судової практики, зазначив у ході дискусії керівник проекту Європейського Союзу «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Віргіліюс Валанчюс. Експерт також висловив переконання, що питання права власності посідає одне із найважливіших місць в сучасних правовідносинах, а гарантія захисту права власності є основою для розвитку економіки держави.


Суддя ЄСПЛ у відставці від Сербії, професор Драголюб Попович акцентував увагу учасників конференції на судовій практиці ЄСПЛ, яка є частиною національного права при вирішенні спорів щодо права власності. Держава посідає важливе місце в регулюванні відносин, які виникають в сфері права власності. Суддя ЄСПЛ наголосив на значенні принципу справедливого балансу, який полягає у тому, що у випадку експропріації або націоналізації державою майна, яке належить особі, мають враховуватися інтереси суспільства, держави та особи. Обов’язковою умовою проведення державою експропріації є виплата особі компенсації, яка має бути розумною, а також важливим є дотримання принципу пропорційності, оскільки виплата суми, яка не відповідає базовій вартості майна, – це порушення прав особи.


Професор кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, д.ю.н. Наталія Кузнєцова, озвучила особливості понять власності та права на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу №1 Конвенції. У Протоколі під терміном «майно» окрім рухомого та нерухомого майна розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, зокрема, патенти, судові та арбітражні рішення стосовно компенсації, право на пенсію, економічні права, пов’язані із підприємницькою діяльністю тощо. В державі має не лише гарантуватися право мирно володіти майном, але й обов’язково має реалізовуватися на практиці захист права власності.


Суддя Конституційного Суду Литви Вітас Мілюс поінформував учасників Конференції про доктрину КС Литви з приводу права власності, який вважає поняття власності та право на майно тотожними. Право власності складається із таких складових, як: володіння, користування та розпорядження майном, а власник має право виконувати будь-які законні дії із майном, не порушуючи права інших осіб. Висловлюючи позицію щодо питання вилучення майна особи Вітас Мілюс зазначив, що це має відбуватися лише відповідно до закону з урахуванням суспільної необхідності, задля блага народу та з виплатою компенсації, яка має бути еквівалентною вилученому майну.


Про принцип непорушності права власності, досвід країн Європейського Союзу та особливості впровадження його в Україні розповів к.ю.н., старший юрист Секретаріату ЄСПЛ Павло Пушкар. Він зазначив, зокрема, що застосування прецедентної практики Європейського Суду з прав людини Європейським Судом Справедливості свідчить про взаємопроникнення судової практики цих важливих інституцій. І, хоча існує певна конкуренція норм та практики і деякі особливості розгляду справ щодо захисту прав власності, відбувається синхронізація цього захисту, адже основним критерієм є дотримання принципу пропорційності як головного стандарту оцінки відповідності втручання вимогам ст. 1 Протоколу №1 Конвенції.


Проблема права власності є багатоплановою не лише на рівні рішень Європейського суду з прав людини, а й на рівні національного законодавства, – зазначила у своєму виступі д.ю.н., професор кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Інна Спасибо-Фатєєва. Зокрема, це стосується визначення об’єктів права власності. І ця проблематика є не лише теоретичною, а й практично значущою, зауважила науковець, адже за наявності різних кодексів та законів, що регулюють об’єкти права власності та їх цивільного обороту, виникає чимало проблем. Постійно змінюється бачення об’єктів прав власності, відходить у минуле певна класифікація, що застосовувалася у радянському праві, натомість з’являються доволі екзотичні об’єкти права, приміром, «істотна участь у банку», спостерігається змішання поняття суб’єкту та об’єкту.


Отже, констатували учасники заходу, усе це доволі яскраво демонструє те, що у відгалуженнях традиційних «гілок» права або законодавства вже давно спостерігаються такі особливості, яких не можна не помічати або ж знехтувати ними.


Пропорційність (співрозмірність) доктрини і судової практики у питаннях права власності, як у практиці ЄСПЛ, так і вітчизняних судових органів, розглянув у своєму виступі завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор, академік НАПрН України, д.ю.н. Роман Майданик. Пропорційність, зазначив він, нове поняття для українського правознавця, і його активно застосовуються у зв’язку з тим, що практика ЄСПЛ визнана джерелом права в нашій державі. Україна належить до постіндустріальних суспільств, які характеризуються ліберальним типом праворозуміння, заснованого на ідеях співробітництва (партнерства) і досягнення балансу протилежних або суперечливих інтересів (між контрагентами, між публічними і приватним інтересом) шляхом застосування загального юридичного, соціологічного та економічного аналізу права.


Публічними інтересами, – наголосив Роман Майданик, – визнаються інтереси держави та інтереси суспільства, а приватними інтересами, зокрема, інтереси, що являють собою суму інтересів окремих приватних осіб. З огляду на це, суспільний інтерес являє собою гармонізований інтерес публічних і приватних партнерів і може кваліфікуватися як суспільна користь, соціальний ефект від здійснення партнерства в будь-якій сфері права.


Універсального закріпленого принципу пропорційності в Україні не містить жоден законодавчий акт, і на думку Романа Майданика, варто перейняти досвід європейських країн – не поспішати закріплювати цей принцип на законодавчому рівні, а залишити його на розсуд суддів і тлумачити його із судової практики.


Про превентивні способи захисту права власності говорив старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, керуючий партнер ЮФ «Антіка», к.ю.н. Олексій Кот.


Якщо йдеться про захист права, – зазначив він, – то має бути його порушення. Проте в реальному житті існують випадки, коли важливим і своєчасним вбачається не стільки реакція на вже вчинене правопорушення, скільки можливість запобігти йому. Превентивний захист права власності, на переконання Олексія Кота, не отримав належної уваги у вітчизняній науковій літературі, у зв’язку із чим суди не мають доктрини, вирішуючи відповідні спори. Тому слід розробити цілісне вчення про правову природу такого захисту, основним питанням якого буде узгодження самої ідеї такого захисту з традиційним поняттям захисту суб’єктивного права.

 

Деякі науковці, як зазначив доповідач, вважать, що превентивний захист не може бути визначено як спосіб захисту, оскільки цей механізм являє собою не міру впливу на поведінку суб’єкта, який порушує, не визнає чи оспорює чуже право, а є, по суті, особливим видом судової діяльності, спрямованої на попередження (чи присікання) правопорушення.


Про стабільність, безпеку цивільного обороту і розумні очікування у питаннях права власності йшлося у виступі завідувача відділу правового забезпечення ринкової економіки Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, д.ю.н. Олени Беляневич.


Стабільність, – наголосила вона, – є необхідною умовою забезпечення принципу верховенства права. Такі елементи, вироблені судовою практикою ЄСПЛ, як стійкість нормативних орієнтирів і впевненість в реалізації правової безпеки складають безпеку цивільного обороту.


ЄСПЛ, зауважила Олена Беляневич, у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, гарантує, по суті, право власності, містить три окремі норми: у першій нормі закладено принцип мирного володіння майном; друга норма стосується позбавлення власності і вимагає наявності для цього певних умов; третя визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загальних інтересів. Також в практиці ЄСПЛ речові та зобов’язальні права розглядаються з огляду на автономне поняття «майно».


Баланс приватних і публічних інтересів під час витребування нерухомості від добросовісного набувача розглянув партнер МЮФ Baker&McKenzie Ігор Сюсель. Питання, зазначив він, має багато аспектів. Зокрема, при вилученні майна насамперед слід встановити необхідність втручання у право мирного володіння майном, його правомірність, чи потребує ця ситуація компенсації.


Партнер ЮФ Trusted Advisors Іван Ліщина присвятив виступ питанням, з якими стикаються, зокрема, інвестори, суб’єкти господарювання при непрямій експропріації майна і ознайомив присутніх з практикою інвестиційних арбітражів.


Під час третього робочого засідання конференції, усі доповідачі детально проаналізували кілька рішень ЄСПЛ, на які посилаються вітчизняні суди, та зазначили, що судам необхідно обережно підходити до підстав і умов втручання держави у мирне володіння власністю та знаходити такий баланс приватних і публічних інтересів, аби експропріація у будь-якому випадку вважалася справедливою, як з боку держави, так і з боку власника, майно якого було вилучено.


Однією з ключових проблем сучасної цивілістичної правової думки є питання забезпечення ефективного захисту права власності, – зазначив у своєму виступі професор кафедри цивільного права Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, д.ю.н. Анатолій Коструба. І, в умовах України, ускладнює це питання, те, що протягом березня 2014 – лютого 2015 років окупаційними органами управління на території Кримського півострову було прийнято низку актів правозастосування з приводу націоналізації майна держави Україна, окремих юридичних і фізичних осіб на користь суб’єктів Російської Федерації.


Для вирішення кола питань щодо захисту майнових прав було прийнято закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян і правовий режим на території тимчасово окупованої території», але глибинний аналіз його положень засвідчив абсолютно протилежний результат, – повідомив доповідач. Зокрема, законодавче закріплення нікчемності повноважень і діяльності органів, створених на тимчасово окупованій території, перешкоджає проведенню розумних судових процедур, зміна територіальної підсудності розгляду спорів виключає можливості забезпечити права осіб на ефективний засіб юридичного захисту тощо.


Анатолій Коструба також проаналізував норми цивільного законодавства РФ з огляду дієвості захисту майнових прав на тимчасово окупованій території.


Дійсно, кілька років тому Україна безпрецедентно і в дуже короткий період часу отримала дуже серйозний удар по державному імунітету, в тому числі і з погляду майна і державної власності, – зауважила партнер юридичної фірми «Саєнко і Харенко», к.ю.н. Тетяна Сліпачук. Законодавчі кроки для вирішення проблемних питань вимагають дотримання трьох складових – розуміння концептуального значення нововведень у законодавстві, їх можливої правозастосовної практики всередині судової системи і міжнародної практики в іноземних судах і арбітражах.


Практична відсутність в українському законодавстві концепцій і понять, які є у міжнародному приватному праві, особливо тих, що пов’язані з відповідальністю та імунітетом держави і державної власності, викликають необхідність оновлення цивільного законодавства, – наголосила доповідач. Українські теоретичні, практичні і правозастосовні розробки занадто застарілі, ними неможливо користуватись, на них неможливо посилатись у сучасних працях, вони не дають можливості відстоювати державні інтереси України в іноземних юрисдикціях.


Завідувач відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н. Павло Кулініч у своїй доповіді розглянув питання переходу права власності на земельну ділянку в разі набуття права власності на розташовані на ній об’єкти нерухомості. Зокрема, доповідач зауважив, що подібні відносини регулюються виключно ст. 120 Земельного кодексу України, і нагадав учасникам дискусії, як змінювалась ця стаття з моменту прийняття кодексу до сьогоднішнього часу.


Між цивільним і земельним правом стоїть велике спільне завдання – забезпечити уніфіковане регулювання суспільних відносин щодо набуття здійснення прав на нерухомість, – зазначив Павло Кулініч, – і співвідношення між нормами цивільного і земельного права потребує остаточного законодавчого врегулювання.


На завершальному засіданні конференції його учасники обговорили особливості застосування у судовій практиці ст. 365 ЦК України щодо припинення права особи на частку у спільному майні. З відповідною доповіддю виступила завідуюча кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія» д.ю.н. Неллі Голубєва. Вона, зокрема підтримала правову позицію ВСУ щодо того, що право власності співвласника на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників може бути припинено за умови, що така шкода не буде істотною, і саме ця обставина має бути визначальною при вирішенні такої категорії справ.

 

Про особливості захисту права власності на тимчасово окупованій території України, на території проведення АТО та у зв’язку із його проведенням розповів доцент кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, к.ю.н. Олег Первомайський. Зрозуміло, що тема ця – надзвичайно складна і потребує вироблення виважених та юридично грамотних підходів і визначень. Бо на сьогодні є більше запитань, ніж відповідей. Хто насправді є суб’єктами відповідальності, враховуючи, що постраждалими є і приватні особи, і держава Україна та український народ загалом? Як це трактується у міжнародному праві? Яким має бути оптимальний формат захисту права власності на окупованих територіях і територіях, де відбувається АТО? Чи погодиться Російська Федерація визнати себе суб’єктом відповідальності?


На переконання Олега Первомайського, допомогти розв’язати ці непрості проблеми зможе, зокрема, міжнародний трибунал, модель створення якого мають підказати і країни–посередники. І саме ця судова інституція зможе довести вплив Російської Федерації на події в Криму і на Сході України, адже за нормами міжнародного права, та країна, яка планувала військові дії, і має відповідати за їхні наслідки.


***


Завершуючи конференцію, голова ВСУ Ярослав Романюк висловив сподівання, що вона стане потужним поштовхом науковцям до поглибленого опрацювання озвучених проблем і надання, таким чином, допомоги практикуючим юристам і суддям в уніфікації судової практики та забезпеченні якісного правосуддя.


Підсумковий документ, який стане результатом фахових обговорень, буде передано й законодавчому органу країни, – зазначив Ярослав Романюк, – з рекомендаціями врахувати побажання міжнародних експертів та зауваження науковців і юристів-практиків, що прозвучали на конференції. Адже приведення вітчизняного законодавства у сфері правосуддя до європейських стандартів є однією з вимог Угоди про асоціацію з ЄС.

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________