Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 03 лютого 2016 р. Справа №6-2630цс15.

 

 


Справа про скасування рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.


За заявою Особа 1, заінтересована особа – ПАТ «Укрсоцбанк», про скасування рішення третейського суду за заявою Особа 1 про перегляд ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 р., ухвали Апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2015 р. та ухвали ВССУ від 29 липня 2015 р. Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Юрій Сенін.


Обставини справи


У січні 2015 р. Особа 1 звернувся до суду із зазначеною заявою посилаючись на те, що 26 червня 2008 р. між ним і АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав йому 31 тис. 900 доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 25 червня 2015 р. У п. 6.2 цього договору зазначено, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків. Рішенням цього третейського суду від 5 грудня 2014 р. стягнуто з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором. Однак у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення зміни до ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» №2983-VI від 3 лютого 2011 р. щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі – Закон №2983-VI) зазначено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.


На підставі викладеного Особа 1 просив скасувати рішення третейського суду від 5 грудня 2014 р.


Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2015 р., у задоволенні заяви Особа 1 відмовлено.


Ухвалою ВССУ від 29 липня 2015 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особа 1 на вищезазначені судові рішення.


У поданій до ВСУ заяві Особа 1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, постановити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положення Закону № 2983-VI, п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди» № 1701-IV від 11 травня 2004 р. (далі – Закон №1701-IV).


На підтвердження своїх доводів Особа 1 наводить ухвалу ВССУ від 7 жовтня 2015 р.


Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.


Суд встановив


Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.


Суди під час розгляду справи встановили, що 26 червня 2008 р. між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і Особа 1 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 31 тис. 900 доларів США зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном повернення коштів до 25 червня 2015 р. Згідно з п. 1.2 цього договору кредит надається позичальнику на придбання автомобіля.


У п. 6.2 цього договору зазначено, що у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів спір розглядається у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків.


Рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 р. постановлено стягнути з Особа 1 на користь банку заборгованість за кредитним договором.


Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що кредитний договір був укладений до внесення змін до ч. 1 ст. 6 Закону № 1701-IV, тому третейський суд міг розглядати справу про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже законні підстави для скасування рішення третейського суду відсутні.


Проте в наданій для порівняння ухвалі ВССУ від 7 жовтня 2015 р. суд касаційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, не звернув уваги на те, що на час розгляду справи Закон №1701-IV містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому дійшов передчасного висновку про відсутність передбачених цим Законом підстав для скасування рішення третейського суду.


Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2983-VI, п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону №1701-IV.


Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.


Споживачем, права якого захищаються на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.


За ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.


Статтею 5 Закону №1701-IV передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.


Статтею 6 зазначеного Закону визначено категорії справ, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонено третейськими судами.


Законом № 2983-VI ч. 1 ст. 6 Закону №1701-IV доповнено п. 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 р.


Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.


Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, про те що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону №1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 р. виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).


Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.


А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів».


У справі, яка переглядається, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором, про скасування якого звернувся із заявою Особа 1, ухвалено 5 грудня 2014 р., тобто після набрання чинності Закону №2983-VI, розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом.


Суди, розглядаючи заяву Особа 1, на вказану обставину не звернули уваги та відмовили в задоволенні заяви, помилково пославшись на те, що виключний перелік підстав для скасування рішення третейського суду визначений у ст. 51 Закону №1701-IV, однак таких підстав для скасування оскаржуваного рішення третейського суду не встановлено.


Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону №1701-IV, а Особа 1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за споживчим кредитом, то в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 цього Закону та розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2983-VI така справа третейському суду не підвідомча.


Отже, рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 р. підлягає скасуванню відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону №1701-IV, оскільки справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.


Аналогічні за змістом висновки щодо застосування вищенаведених норм права містяться в постанові ВСУ від 11 листопада 2015 р. (справа №6-1716цс15).


Відповідно до ст. 3604 ЦПК України ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.


Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви Особа 1 про скасування рішення третейського суду.


Суд постановив


Керуючись ст. 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 1задовольнити.


Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2015 р. та ухвалу ВССУ від 29 липня 2015 р. скасувати.


Скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 5 грудня 2014 р. (справа №1873/14) про стягнення з Особа 1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 553 тис. 551 грн. 77 коп. та третейського збору в розмірі 5 тис. 935 грн. 52 коп.

 

 

 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№9-14 | 24 вересня
Тема тижня:
Банкрутство
Тема тижня
  • Урахування процесуальних нюансів допоможе боржникам і кредиторам уникнути зайвих витрат.
  • Принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________