|
Проблеми примусового виконання рішень Постійно діючого Третейського суду при АУБ Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків (далі – АУБ) створений на підставі ст. 8 Закону України «Про третейські суди» за рішенням засновника, зареєстрований у Київському міському управлінні юстиції 21.06.2005 р. (реєстр. №007-2005) та діє на підставі Закону «Про третейські суди», Регламенту та Положення про Постійно діючий третейський суд.
Підстави та суб’єкти звернення до третейського суду визначені у ст. 5 ЗУ «Про третейські суди», де зазначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Законом передбачено, що рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому ЗУ «Про виконавче провадження». Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред'явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом «Про виконавче провадження». Тобто, фізична або юридична особа на користь якої винесено рішення, у разі невиконання відповідачем такого рішення в добровільному порядку, може звернутись до суду із заявою про видачу виконавчого листа на рішення Постійно діючого Третейського суду при АУБ, отримати виконавчий лист та пред’явити його до виконання у загальному порядку.
Однак, на сьогодні існує нагальна проблема примусового виконання деяких рішень Третейського суду при АУБ. Так, в ході роботи на мою заяву про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення заборгованості з фізичної особи, подану в порядку ст. 56 ЗУ «Про третейські суди» Дніпровським районним судом винесено ухвалу про відмову у видачі виконавчого листа на підставі п. 14 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди», де зазначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). У своїй Ухвалі про відмову у видачі виконавчого листа Дніпровський суд також посилається на постанову Верховного Суду України від 02.09. 2015 р. у справі №6-856ск15. У цій постанові зазначено, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону «Про третейські суди» (ч. 1 ст. 6 Закону доповнено п. 14 згідно із Законом №2983-VI від 3 лютого 2011 р.), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
Отже, своїм рішенням Верховний Суд України фактично позбавив банки права на звернення до Третейського суду з позовами до фізичних осіб за захистом своїх прав за наявності у договорах третейського застереження, оскільки майже всі спори, що виникають з кредитних правовідносин між банком та фізичною особою, враховуючи дане рішення, підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки позичальники та клієнти банку є споживачами банківських послуг.
Пізніше Верховний Суд України закріпив таку позицію з цього питання у Постанові від 11.11.2015 р. у справі №6-1716цс15, де зазначено наступне: «Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом від 3 лютого 2011 р. виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів».»
Однак у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-1341цс15 висвітлена зовсім протилежна думка, а саме – Закон «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Отже, в інших випадках ЗУ «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникли з кредитних правовідносин не застосовується.
Виходячи з вищевикладеного вбачається двояка позиція ВСУ з цього питання. На мій запит до Верховного Суду, що містив прохання розтлумачити неоднаковість винесених рішень з однакових за своєю правовою природою питань, я отримала відповідь, що офіційне тлумачення Конституції та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України. Переадресувавши запит до КСУ, було отримано відповідь, що відповідно до вимог статей 147, 150 Конституції України, статті 13 ЗУ «Про Конституційний суд України» вирішення питання щодо законодавчої неврегульованості не належить до повноважень Конституційного Суду України.
Нажаль, компетентні органи відмовляються надавати відповідь щодо даної ситуації. Враховуючи викладене Постійно діючий Третейський суд при АУБ фактично втрачає свої повноваження за позовами банків до фізичних осіб, оскільки на даний час унеможливлено примусове виконання рішення третейського суду, передбачене ст. 57 ЗУ «Про третейські суди».
Деякі юристи пов’язують фактичне позбавлення третейського суду своєї компетенції в рамках даного питання з підвищенням ставок судового збору після внесення відповідних змін до ЗУ «Про судовий збір», які набрали чинності 1 вересня 2015 року. Так, мінімальна ставка судового збору за подачу позову юридичною особою була прирівняна до мінімальної заробітної плати та складає з 1 січня 2016 року – 1 378 грн.
Сума ж третейського збору розраховується відповідно до Положення про витрати, пов’язані з вирішенням спору в постійно діючому Третейському суді при АУБ зі змінами від 19.10.2007 р., 08.02.2008 р., від 31.10.2008 р., 22.07.2010 р. Дане Положення є складовою частиною Регламенту постійно діючого Третейського суду при АУБ. За подачу позову, сума якого не перевищує 30 000 грн. позивач має сплатити 80 грн.+1,5% від суми позову.
Отже, якщо банк має намір звернутись із позовом до фізичної особи про стягнення заборгованості, наприклад, в 15 тис. грн.., то до суду загальної юрисдикції за подачу такого позову має бути сплачено 1 378 грн., а до третейського суду всього 305 грн. Різниця в чотири з половиною рази, однак у ситуації, що склалась, немає іншого виходу, як звертатись до суду загальної юрисдикції, оскільки виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при АУБ наразі фактично неможливе.
Привертає увагу і той факт, що зміни до ЗУ «Про судовий збір» набрали чинності 1 вересня 2015 р., а Постанова ВСУ у справі №6-856ск15, якою керується компетентний суд при вирішенні питання видачі виконавчого листа на рішення третейського суду, винесена 2 вересня 2015 р. Мабуть, збіг обставин!
Олена ГАЛЬЧАНСЬКА
юрист ТОВ «Дельта М Юкрейн»
|
|
|
Придбати PDF-версію