Всі рубрики


Служба службою, а дружба дружбою.



Багатьом відома приказка «Дружба дружбою, а служба службою», сенс якої полягає в тому, що товариські відносини не повинні впливати на службові, і що службовий обов’язок має виконуватися, не зважаючи на дружні стосунки. Але якщо в цій приказі змінити слова місцями, як це видно в заголовку статті, то можна побачити класичну ілюстрацію корупції або «вітчизняні реалії», в яких особисті і спільні (не обов’язково дружні) інтереси задовольняються всупереч інтересам служби і обов’язків.


А мова в статті піде про Національний банк України (НБУ), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО, Фонд), а також судову владу, представлену, в основному, Верховним Судом України (ВСУ). Саме їх позаслужбові дії, які на перший погляд ніяк між собою не пов’язані, призводять до конкретних результатів в правозастосовній судовій практиці.


Вкладники проти Фонду


На тлі перманентних економічної та політичної криз, українська банківська система переживає найгірші часи. Завдяки діючій системі гарантування вкладів фізичних осіб, вкладники мають змогу отримати свої кошти від ФГВФО в розмірі до 200 тисяч грн. Проте частина вкладників таку гарантовану виплату не отримали, зокрема, з таких причин:

  • угоди яких були визнані нікчемними на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р. №4452-VI (далі – Закон №4452-VI), через «розпилення» великих депозитів між кількома особами, переведення коштів від юридичних осіб на фізичних осіб по договорам позики перед введенням тимчасової адміністрації в банку тощо; та з інших «поважних причин»,
  • які стикнулася із явним шахрайством в банківських установах (наприклад, прийняття готівкових коштів касирами без видачі касових документів «тому що вже позаопераційний час» або «видамо наступного разу», або із видачею підроблених касових документів без фактичного внесення коштів на рахунок вкладника тощо),
  • інші обставини (помилкові дані вкладника в базах даних банку, банківські помилки і т.п.).


В досудовому порядку, тобто в порядку листування і особистих візитів до уповноважених осіб Фонду, такі питання вирішити практично неможливо. За результатами судових позовів вкладників до Фонду та його уповноважених осіб, починаючи із 2013 р. і протягом 2014 р. в Україні почалася формуватися усталена судова практика розгляду таких справ.


Позиватися напряму із банком в порядку цивільного судочинства практично позбавлено сенсу, оскільки після завершення кількамісячного періоду діяльності тимчасової адміністрації, Фонд із НБУ вирішують ліквідувати банк. А відповідно до ст. 46 Закону №4452-VI одним із наслідків початку процедури ліквідації банку є завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.


Тому «встигнути» пройти 1-у і 2-у інстанцію цивільних судів, а також отримати виконавчі документи до часу ліквідації банку, а потім і виконати рішення суду фактично неможливо. Слід нагадати про ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до п.п. 3-1) якої прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника призводить до закінчення виконавчого провадження. Тобто примусово виконати рішення проти банку-боржника неможливо.


Тому вкладники почали подавати судові позови в адміністративні суди проти уповноважених осіб Фонду, в яких висували, в основному, такі вимоги:

  1. визнати протиправним дію/бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо конкретного вкладника, яка полягала в невключенні до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку за рахунок ФГВФО.
  2. зобов’язати Уповноважену особу Фонду включити конкретного вкладника до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в банку за рахунок Фонду, а також надати до Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок вкладника.


Додатково окремі вкладники просили скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду, яким було тій чи інший правочин вкладника визнано нікчемним (по причині відсутності компетенції, або відсутності підстав для такого визнання), заявлялися вимоги щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду тощо.


Подача подібних позовів дозволила вкладникам обійти проблему ліквідації банку, тобто проблему мораторію на будь-які вимоги до банку. Фактично вкладники позивалися до Фонду в особі його уповноваженої особи, яка здійснювала ліквідацію банку, і зобов’язання за судовим рішенням ніс не банк, а Фонд і його уповноважена особа, які в разі програшу в суді, повинні були виплатити кошти вкладнику.


Попри надзвичайну різноманітність судових рішень по цій категорії спорів, їх різне мотивування (як на користь Фонду, так і «проти») в цілому протягом 2014-середини 2015 р. судова практика була на боці вкладників. За відсутності точної статистичної інформації, важко говорити про кількість виграних вкладниками справ, але знайомі колеги-адвокати повідомляли потенційним клієнтам про «чітку виграшну судову перспективу», і не безпідставно.


Враховуючи те, що за програними справами вкладникам слід було виплачувати їх внески, держава в особі різних своїх органів, вирішили, м’яко кажучи, суттєво ускладнити життя своїм громадянам. Пропоную розглянути трендові «превентивні» заходи з боку держави.


Робимо правосуддя дорожчим


Першим кроком стало підвищення ставки судового збору в цілому, і по адміністративних справах зокрема. Судовий збір піднято із 0,06 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати за кожну вимогу, починаючи із 01.09.2015 р. Так, адміністративний позов на початку 2015 р. (тобто до зазначених законодавчих змін), «коштував» би 0,06 х 5 вимог х 1218 грн. = 365,4 грн. «за все». А вже на початку 2016 р. треба сплатити за мінімальні 2 вимоги в позові вже 0,4 х 2 вимоги х 1378 = 1102,4 грн. Відчуйте чергове «покращення» і додайте підвищення ставок судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарги. По факту правосуддя стало дорожчим, при цьому без будь-якого фактичного покращення обслуговування позивачів у судах.


Зупинись, почекай, постривай!


Наступною родзинкою в нашому огляді є зупинення провадження у спорах вкладників із Фондом адміністративними судами на підставі того, що у провадженні Конституційного Суду України перебуває справа №1-26/2016. за конституційним поданням Верховного Суду України від 08.07.2015 р. №201-2157/0/8-15 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Що цікаво, ВСУ звернувся до КСУ з подачі і звернення від Вищого адміністративного суду, який раптово перейнявся проблематикою конституційності законодавства.


Цікаво, що предмети розгляду справ в адміністративних судах, та в Конституційному Суді не співпадають жодним чином, окрім того, що в Конституційному Суді оцінюється конституційність закону, який в адміністративних судах застосовується.


Мотивуючи зупинення провадження п. 3) ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства (КАСУ) через неможливість розгляду справи вкладника до вирішення справи в КСУ, насправді, судді не обтяжують себе ані дослідженням що ж саме розглядається в конституційному провадженні, не співставляють як це вплине на конкретний спір вкладника із Фондом, у чому саме полягає взаємозв’язок предметів цих різних справ, і звісно не мотивують у чому полягає неможливість розгляду справи вкладника. В чому полягає «пов’язаність справ», в таких ухвалах не роз’яснюється.


Доходить до того, що окремі судді в один і той самий день першою ухвалою відкривають провадження по справі, завершують підготовче провадження, нібито призначають справу до розгляду, при цьому визнають явку сторін обов’язковою, витребовують від сторін оригінали доказів по справі, заперечення, пояснення тощо. І в той же самий день суддя наступною ухвалою у цій же справі зупиняє судовий розгляд до вирішення питання конституційності Закону №4452-VI в КСУ! Читаючи подібні ухвали, складається обґрунтоване враження, що їх підписують, особливо не поглиблюючись у зміст документа, «бланково»!


Мова йде про те, що подібні зупинення розгляду справ в адмінсудах ідуть «на потоці», щоб відфутболити вкладника із його проблемами від коштів Фонду.


Щоб зрозуміти, які саме обставини судді повинні перевіряти під час вирішення питання про зупинення розгляду справи по причині «неможливості розгляду справи особи до вирішення іншої справи в іншому суді», можна почитати постанову Судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі №6-1622цс15 від 07.10.2015 р. Нехай ця постанова стосується трудового спору, але принципи і мотивування прийнятні і для адміністративних справ. Так, ВСУ роз’яснив, що неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи. І що судді ці факти мають ретельно перевіряти і мотивувати, не затягуючи безпідставно розгляд справ шляхом їх зупинення без належних підстав.


Крім того, на даний момент Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» чинний, регулює певні відносини, і вимоги вкладників слід розглядати, а не ховатися за фасадом Конституційного Суду. Навіть якщо КСУ визнає зазначений закон неконституційним (повністю чи в частині?), то це також не впливає на спірні правовідносини в конкретному адміністративному спорі вкладника з Фондом, які мали місце у минулому, оскільки в силу вимог ст. 152 Конституції України «Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».


Додатково слід зазначити, що станом на початок серпня 2016 р. на розгляді КСУ перебувало 39 конституційних подань та 31 конституційне звернення (http://www.ccu.gov.ua). Але ж це не є підставою для зупинення провадження у ВСІХ справах в УСІХ судах у зв’язку із розглядом зазначених конституційних подань чи звернень у КСУ! Цього не передбачено ні в Законі Україні «Про Конституційний Суд України», ні в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», ні у КАСУ, ні в інших актах законодавства.
Говорячи простою мовою, подібна практика зупиняє судовий спір, а сам судовий процес стає неефективним, адже справа затягуються самим судом!


Not so fast, my dear friend!


Кількість порушень з боку державних органів останні роки в Україні настільки велика, наскільки ж неможливо вирішити конкретну проблему в досудовому порядку із цими органами. Фактично будь-яку проблему з державою можна вирішити тільки через суд. Фразу «подавайте в суд» можна почути найчастіше в державних установах після фраз «нічим не можу вам допомогти», а також «в нас неприйомний час». І всі ці проблеми переходять в адміністративні суди.


Автор статті чудово обізнаний із реальною понаднормативною завантаженістю суддів адміністративних судів, що в купі із недостатнім фінансуванням призводить до затягування строків розгляду справ. Хай і з затримкою, але справи у судах розглядаються.


Проте справи вкладників, складається враження, перейшли в особову категорію «висяків». Наведу конкретний приклад по окружному адміністративному суду м. Києва. Із 8 судових справ в зазначеному суді між вкладниками і Фондом, до яких автор статті має відношення, більшість розглядаються із початку весни і наразі переведені в письмове провадження. На письмові звернення вкладників із проханням «прискоритися» із винесенням рішень по справах, надані виключно усні відповіді працівників суду «Чекайте на рішення».


Можливо, надана спеціальна вказівка тягнути справи стільки, наскільки це можливо? Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАСУ справа має бути розглянута судом і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлене цим кодексом. Цілком зрозуміло, що ця норма кодексу стала порожньою декларацією, яка вводить в оману довірливих громадян.
В цій статті не робиться ототожнення усіх суддів на наведеному прикладі, адже в органах судової влади дійсно багато професійних фахівців, які розглядають справи належним чином. Проте подібну негативну практику слід висвітлювати і давати їй оцінку.


Заплутаємо остаточно


Чергове юридичне «покращення» надійшло від Верховного Суду України в постановах від 16 лютого 2016 р. у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 р. у справі №826/20410/14, короткий зміст яких зводиться до того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оскільки спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і подібні спори на стадії ліквідації (банкрутства) банку слід розглядати за нормами Господарського процесуального кодексу України.


Наївно думати, що приймаючи такі постанови, Верховний Суд не замислювався про наслідки для розгляду справ між вкладниками і Фондом. Адже згідно ст. 244-2 КАСУ, адміністративні суди мають враховувати висновки ВСУ під час розгляду своїх справ, або належним чином мотивувати чому висновки ВСУ ними проігноровані. А хто ж з суддів захоче полемізувати із ВСУ?


І тому окремі адміністративні суди таки почали враховувати висновки ВСУ більше, ніж від них вимагалося, і почали закривати провадження по спорах між вкладниками і Фондом на підставі ст. 157 КАСУ, тому що такі справи «не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства».


Показовим є закриття такого провадження на етапі апеляційного розгляду, коли вкладник, оплативши судовий збір, роботу юристів, витративши час на «баталії» із Фондом в суді, перечекавши тяганину, нарешті доходить до апеляційного адміністративного суду, де його справу закривають і кажуть «звертайтеся в господарський суд»! Як це співвідноситься із основними принципами правосуддя (ефективність розгляду, захист прав особи тощо), можна лише здогадуватися.


Переглянувши за останні пару місяців практику звернень із позовами до банків на етапі ліквідації вже в господарський суд міста Києва, можна побачити, що ВСІ справи господарськими судами до розгляду не приймаються через «непідвідомчість»! І рекомендують звертатися в порядку цивільного судочинства, бо правові відносини між сторонами виникають на підставі договору банківського вкладу (депозиту).


Виходить, що вкладники як фізичні особи мають звертатися в порядку цивільного судочинства в місцеві суди? А ті куди направлять вкладників, до адміністративних судів?


Чому так?


Як писав В. Маяковський, якщо зірки запалюються, значить, це комусь потрібно. На суб’єктивний погляд автора цієї статті, Верховний Суд нічого не робить випадково. Сукупність описаних (та багатьох інших) подібних практик у судових органах об’єктивно призводить до ефекту правової невизначеності. Вкладники не можуть звернутися до суду і захистити свої права, адже це дорого, і жоден суд не хоче брати вашу справу до розгляду, рекомендуючи йти до іншого суду. Немає чіткої правової визначеності, і щось ВАСУ з ВГСУ і ВСУ не дуже поспішають видати спільне роз’яснення або бодай лист, в якому розписати в який же суд звертатися вкладникам по спорах з Фондом. «Берись дружно – не буде сутужно» – каже інша українська приказка.


Але ж кому це вигідно? Тільки Фонду як відповідачу по справах, якого такий стан речей цілком влаштовує, адже поки немає судового рішення, проблемному вкладнику можна не платити гроші. Можливо в ФГВФО недостатньо коштів для покриття виплат усім? Це вже предмет іншої статті. Але не можна вважати нормальною ситуацію, коли проблеми і конфлікти ФГВФО із вкладниками підправляються за допомогою сумнівних практик в судових органах.


Про проблеми вкладників, що не можуть звернутися до суду і захистити свої права, адже жоден суд не хоче брати їх справу до розгляду, рекомендуючи йти до іншого суду. Немає чіткої правової визначеності, а ВАСУ з ВГСУ і ВСУ не поспішають видати спільне роз’яснення в якому розписати в який же суд слід звертатися вкладникам по спорах з ФГВФО.

 

 


Володимир ПОТАПЕНКО
адвокат, юридична фірма «Потапенко та Партнери»

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-12 | 30 червня
Тема тижня:
Трудове право
Тема тижня
  • Звільняти не можна залишити
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________