Всі рубрики
Верховний Суд України. Постанова від 11 жовтня 2017 р. Справа №6-1365цс17.



Справа про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок ДТП.


За позовом Особа 1 до ПрАТ «СК «Україна», Особа 2, треті особи: Особа 3, Особа 4, про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою Особа 2 про перегляд ВСУ ухвали ВССУ від 21 червня 2017 р. Головуючий на засіданні – суддя Верховного Суду України Наталія Лященко.


Обставини справи


У лютому 2016 р. Особа 1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «СК «Україна», Особа 2 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди.


Особа 1 зазначав, що 5 грудня 2012 р. з вини водія Особа 2, сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки «Renault Magnum», власником якого є Особа 4 та який згідно з довіреністю перебуває у користуванні та розпорядженні Особа 1.


Цивільно-правова відповідальність Особа 2 була застрахована ПрАТ «СК «Україна», яке визнало майнову шкоду у розмірі 114 тис. 228 грн., проте страхового відшкодування не виплатило.


Особа 1 вважав, що Особа 2 має сплатити різницю між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування, що становить 65 тис. 228 грн., а також сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних.


У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути на свою користь з Особа 2 90 тис. грн. моральної шкоди, а з ПрАТ «СК «Україна» 45 тис. 345 грн. 15 коп. пені за прострочення виплати страхового відшкодування за період з 1 березня 2013 р. по 22 березня 2016 р.


Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 р. позов Особа 1 задоволено частково: стягнуто на його користь із ПрАТ «СК «Україна» 94 тис. 345 грн. страхового відшкодування, а з Особа 2 – 65 тис. 228 грн. різниці між фактичним розміром шкоди та розміром страхового відшкодування та 5 тис. грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.


Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2016 р. рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до Особа 2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції в частині вимог до ПрАТ «СК «Україна» не оскаржувалося.


Ухвалою ВССУ від 21 червня 2017 р. касаційну скаргу Особа 1 задоволено: рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2016 р. в частині позовних вимог Особа 1 до Особа 2 про стягнення майнової та моральної шкоди скасовано та в цій частині залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 р.


У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 2 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 261, ст.ст. 395, 396 ЦК України.


На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень Особа 2 посилається на постанови ВСУ від 3 грудня 2014 р., 11 листопада 2015 р. та 29 червня 2016 р.


Заслухавши доповідь судді, пояснення Особа 2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.


Суд встановив


У справі, яка переглядається, суди встановили, що 5 грудня 2012 р. на автодорозі Київ – Чоп сталась ДТП, внаслідок якої автомобіль марки «Renault Megane» під керуванням водія Особа 2 зіткнувся з автомобілем марки «Renault Magnum» під керуванням водія Особа 3, що належить на праві власності Особа 4. ДТП сталась з вини водія Особа 2, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль марки «Renault Magnum».


На момент ДТП цивільно-правова відповідальність Особа 2 була застрахована у ПрАТ «СК «Україна».


Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 29 січня 2013 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Renault Magnum» становить 552 тис. 311 грн. 60 коп., а розмір матеріального збитку, заподіяного його власнику унаслідок виявлених пошкоджень, становить 114 тис. 228 грн.


За довіреністю від 25 вересня 2012 р. Особа 4 уповноважив окремо Особа 1 та Особа 3 представляти його інтереси щодо володіння належним йому автомобілем та для цього надав їм відповідні права.


Особа 2 в суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності.


Задовольняючи позовні вимоги Особа 1 та стягуючи з Особа 2 в рахунок відшкодування шкоди, завданої ДТП, 65 тис. 228 грн. майнової та 5 тис. грн. моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).


При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив з ступеня вини відповідача та з урахуванням вимог розумності, справедливості та поміркованості.


Суд також керувався тим, що застосувати позовну даність у цьому спорі немає підстав, оскільки її перебіг починається не з дня скоєння ДТП, а з 2 жовтня 2013 р., коли Рівненський міський суд Рівненської області виніс постанову, якою відповідача визнано винним у ДТП.


Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову Особа 1 в частині його позовних вимог до Особа 2 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що пошкоджений транспортний засіб належить на праві власності Особа 4, під час ДТП керував цим автомобілем Особа 3, а Особа 1 має лише право розпоряджатися ним на підставі довіреності від 25 вересня 2012 р. і не має права вимагати відшкодування шкоди. Він також не довів понесення витрат на відновлення автомобіля.


Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог до Особа 2 та залишаючи в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про задоволення вимог Особа 1, суд касаційної інстанції виходив з того, що передача власником Особа 4 права керування транспортним засобом Особа 1 у процесі розгляду справи ніким не оспорювалась, на момент скоєння ДТП Особа 1 мав право керувати зазначеним транспортним засобом на відповідній правовій підставі, а отже, має право вимоги до винної у ДТП особи.


У наданій заявником постанові ВСУ від 3 грудня 2014 р. міститься висновок про те, що п. 1 ч. 1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.


Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Отже, висновки щодо застосування ст.ст. 395, 396 ЦК України, зроблені судом, у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать висновкам, викладеним ВСУ у постанові від 3 грудня 2014 р., на яку посилається заявник в своїй заяві.


Разом з тим у наданій заявником постанові ВСУ від 11 листопада 2015 р. міститься висновок про те, що день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, є тим днем, коли позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, і саме із цього часу в нього виникло право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страхової компанії, відповідальної за останнього.


Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах ст. 261 ЦК України.


Вирішуючи питання про усунення вищевказаних невідповідностей, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.


Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб’єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.


Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту – шляхом пред’явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред’явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).


Питання про об’єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб’єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.


Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов’язане з порушенням суб’єктивного матеріального цивільного права.


Суб’єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге – охоронне.


Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.


Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.


Загальна позовна давність діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач після настання ДТП, у січні 2013 р., вже звернувся до страховика відповідача із заявою про виплату йому страхового відшкодування у зв’язку з ДТП, що сталася з вини Особа 2, з якою страхувальник уклав договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту відповідальності. 23 січня 2013 р. за участю позивача та представника страхової компанії винної у ДТП особи відбулася оцінка пошкодженого транспортного засобу.


Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила 5 грудня 2012 р., тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, і саме із цього часу у Особа 1 виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.


До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся 9 лютого 2016 р. – зі спливом позовної давності.


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.


У справі, яка переглядається, суди встановили, що Особа 2 звертався із заявою про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу.


Неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного її вирішення, тому відповідно до ч. 2 ст. 3604 ЦПК України судові рішення у справі підлягають скасуванню.


Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.


Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України.


Суд постановив


Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 3603, ч. 1, п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву Особа 2 задовольнити частково.


Ухвалу ВССУ від 21 червня 2017 р., рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2017 р. та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2016 р. в частині позовних вимог Особа 1 до Особа 2 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№5-8 | 24 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Уряд поновив роботу антирейдерських аграрних штабів.
  • Поради від Мін’юсту бізнесу.
  • За тиждень стягнуто 20,8 млн грн. заборгованості по зарплаті.
  • Перша церемонія реєстрації шлюбу у будівлі Мін’юсту.
Придбати PDF-версію

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________