Всі рубрики

Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.

 

 

Наприкінці жовтня у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відбувся правовий практикум «Особливості розгляду деяких категорій справ, що виникають із сімейних правовідносин: сталість та єдність судової практики». У практикумі взяли участь заступники голів апеляційних судів, які координують роботу судових палат у цивільних справах, та секретарі судових палат у цивільних справах новоутворених апеляційних судів, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представники громадських організацій, ЗМІ, науковці, адвокати.


Захід було організовано юридичним журналом «Право України», співорганізаторами виступили КЦС ВС та Міністерство юстиції України.


Із вітальним словом виступили секретар Першої судової палати КЦС ВС, секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник, заступник міністра юстиції України з питань виконавчої служби Світлана Глущенко та головний редактор журналу «Право України», академік НАПрН України, Заслужений юрист України Олександр Святоцький.


Так, свій виступ на тему «Забезпечення прав дітей на належне утримання: оновлене законодавство та формування судової практики» пані Глущенко почала зі слів видатного українського педагога, публіциста, письменника та поета Василя Сухомлинського про «дитину» та «дитинство», акцентувавши увагу присутніх на актуальності теми даного правового практикуму. Вона зупинилася на законодавчих змінах, які впроваджено в межах ініціативи Міністерства юстиції #ЧужихДітейНеБуває в рамках проекту «Я МАЮ ПРАВО!»: «Дуже важливо, що нинішнє оновлене законодавство та формування судової практики поступово наближаються до європейського, в основу якого покладено саме найкращі інтереси дитини».


Відповідні зміни до законодавства, що набрали чинності цього року, було внесено, зокрема, Законом №2234-VIII від 7 грудня 2017 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» та Законом №2475-VIII від 3 липня 2018 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Даними законодавчими актами, що відповідають кращим європейським стандартам, було спрощено процедуру стягнення аліментів, підвищено відповідальність неплатників аліментів (запроваджено інститут виконання суспільно корисних робіт, передбачено право державного (приватного) виконавця застосовувати до неплатника аліментів такі заходи примусу, як обмеження у праві керування транспортними засобами, обмеження у праві виїзду за межі країни), запроваджено, у випадках передбачених законом, можливість самостійного вирішення питання тимчасового виїзду за межі України дитини разом з тим з батьків, з яким вона постійно проживає. При цьому перелік підстав для такого виїзду є вичерпним. У зв’язку з чим, враховуючи, що зазвичай мета виїзду дитини за кордон — це лікування, доповідач звернулася до присутніх суддів з проханням забезпечити розгляд таких справ із дотриманням відповідних строків та припиняти будь-які зловживання процесуальними правами, котрі допускаються іншим з батьків, який проживає окремо.


Крім того, Світлана Глущенко зазначила, що з метою реалізації положень Закону №2475-VIII внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів №866 від 24 вересня 2008 р. «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», зокрема встановлено новий порядок підтвердження місця проживання дитини органами опіки та піклування під час вирішення питання її тимчасового виїзду за межі України (зміни набрали чинності 28 серпня 2018 р.). Звернула увагу доповідач і на те, що Законом №2475-VIII у Сімейний кодекс України введено два нові поняття: «Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину» та «Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину», що є відмінними як за своєю суттю, так і за способом визначення (доведення). Вона також зазначила про наявність у нещодавно сформованому Верховному Суді відповідних правових висновків щодо питань про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди іншого з батьків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі №712/10623/17 (провадження №14-244цс18)), стягнення пені за прострочення сплати аліментів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 р. у справі №572/1762/15 (провадження №14-37цс18)). З огляду на те, що мінімальний розмір аліментів збільшено з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також на постійну зміну мінімального розміру заробітної плати доповідач акцентувала увагу на постанову КЦС ВС від 3 травня 2018 р. у справі №581/638/17-ц (провадження №61-11279св18), в якій колегія суддів дійшла висновку, що розмір стягнутих за рішенням суду аліментів не є незмінним та у випадку виникнення відповідних підстав може змінюватись. Прийняття відповідного законодавства щодо зміни мінімального розміру аліментів спрямоване на посилення захисту права дитини на належне утримання, а тому є підставою для зміни розміру стягнутих аліментів.


Однак суддя КЦС ВС Ольга Ступак висловила думку, що з огляду на внесення змін до ч. 1 ст. 71 Закону «Про виконавче провадження», згідно з якими саме виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України, вирішення таких спорів в судовому порядку недоцільне. Не слід забувати, що тепер аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюють органи опіки та піклування, додала пані Ступак.


Світлана Глущенко також повідомила, що наділення виконавців правом застосовувати до «несумлінних» платників аліментів заходи примусу, породило в судах нову категорію спорів – про скасування постанов державного (приватного) виконавця з цього питання, а також розрахунку заборгованості по аліментах, зокрема, які сплачуються фізичними особами — підприємцями.


Практика вирішення цих спорів у різних областях є неоднаковою. За словами Дмитра Луспеника, у провадженні касаційної інстанції є декілька таких справ, однак ще немає сформованої позицію щодо їхнього вирішення.


У своїй доповіді пан Луспеник окреслив процесуальні питання вирішення справ вказаної категорії. Зокрема, питання про вплив норм матеріального (сімейного) права на особливості процесуального розгляду таких справ. Звернув увагу на те, що справи, які виникають з сімейних правовідносин, не можуть розглядатися третейським судами, окрім справ у спорах, що виникають зі шлюбних контрактів (договорів). У більшості випадків під час розгляду цих справ, зазначив доповідач, тягар доказування покладається не на позивача, а на відповідача. Як приклад він навів положення ст. 196 СК України, а також ст. 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька конвенція).


Пан Луспеник зазначив, що спірним у судовій практиці залишається питання визначення часу потреби матеріальної допомоги при вирішенні спорів про право особи на утримання на підставі ст.ст. 75, 76 СК України: слід визначати таку потребу станом на час звернення особи з відповідним позовом чи на час ухвалення судом рішення? Враховуючи запровадження в Україні змішаної форми виконання судових рішень, а саме введення інституту приватних виконавців, доповідач наголосив на важливості розмежування питання їхньої компетенції, зокрема, під час виконання зведених виконавчих проваджень. Звернув увагу, що вирішити дане питання найближчим часом має ВП ВС під час розгляду справи №904/7326/17 (розгляд даної справи 17 жовтня 2018 р. відкладено. – Ред.).


Ще одним важливим питанням, яке має вирішити ВП ВС, наголосив доповідач, є питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норм ст. 6 Декларації прав дитини, викладеного в постановах ВСУ від 14 грудня 2016 р. (справа №6-2445цс16, 757/11568/15) та від 12 липня 2017 р. (справа №6-564цс17, 761/29113/14). (17 жовтня 2018 р. ВП ВС прийнято постанову у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18), якою касаційну скаргу залишено без задоволення, а судові рішення – без змін. – Авт.)


Суддя КЦС ВС Юлія Черняк у своїй доповіді провела розмежування щодо застосування положень Гаазької конвенції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У презентації було наведено найбільш значимі рішення ЄСПЛ, в яких розкривається понятійний апарат як Гаазької конвенції, що дозволяє якнайточніше застосовувати її положення, так і Конвенції про захист прав людини, що також підлягає застосуванню під час вирішення спорів цієї категорії. Пані Черняк зазначила, що у провадженні касаційного суду протягом часу його роботи перебувало лише чотири справи, що випливають з положень Гаазької конвенції, та надала учасникам відповідні реквізити цих справ (справа №201/3664/17, провадження №61-19473св18; справа №2-4237/12, провадження №61-18331св18; справа №686/15274/14-ц, провадження №61-20940св18; справа №640/688/17, провадження №61-21205св18). З огляду на малу кількість таких справ суддя повідомила, що наразі в суді відсутня спеціалізація між суддями в цьому питанні. Проте таку спеціалізацію слід запроваджувати на рівні першої та апеляційної інстанцій. При цьому судді, які розглядатимуть такі справи, повинні мати навики як психолога, так і медіатора. Відповідаючи на запитання присутніх, пані Черняк зазначила, що в Україні не визначений контактний спеціаліст – «суддя-управлінець» з питань застосування Конвенції. Такий суддя в країні, яка просить про повернення дитини, потрібен судді, який розглядає питання про повернення, для термінових консультацій з правових питань.


Вона також звернула увагу, що з точки зору застосування Гаазької конвенції інститут громадянства, по суті, не грає жодної ролі. Натомість має значення переміщення дитини та місце її звичайного (постійного) проживання. Суддя послалася на рішення КЦС ВС від 15 серпня 2018 р. у справі №201/3664/17 (провадження №61-19473св18). У ньому Суд зауважив, що в зазначеному випадку громадянство дітей до уваги не береться, а виходити слід з того, яка держава була їх постійним місцем проживання.
Під час цього виступу Дмитро Луспеник звернув увагу присутніх суддів на необхідність детального обговорення та використання під час розгляду справ рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 р. у справі «Хабровські проти України» (Chabrowski v. Ukraine), заява №61680/10.


Жваву дискусію та обговорення викликала доповідь секретаря Другої судової палати КЦС ВС Марини Червинської, в якій вона зупинилася на питаннях застосування судами практики ЄСПЛ та Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. Вона зауважила, що справи, пов’язані з визначенням місця проживання малолітніх дітей, через об’єктивні причини яскраво вирізняються на тлі всіх інших категорій справ. Адже з ким би з батьків не залишилася проживати дитина, це суттєво ускладнює можливість реалізації сімейних стосунків між нею та другим з батьків.


Серед багатьох рішень ЄСПЛ, які мають враховуватись під час розгляду справ цієї категорії, яка з моральної точки зору є дуже важкою, доповідач звернула увагу на такі: рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява №39948/06, рішення від 16 липня 2015 р. у справі «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine), заява №10383/09, рішення від 11 липня 2017 р. у справі «М.С. проти України» (M.S. v. Ukraine), заява №2091/13. Додатково пані Червинська наголосила, що по останній справі суддя ЄСПЛ Карло Ранцоні висловив окрему думку, в якій піддав критиці «презумпцію на користь матері», що тривалий час була панівною під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини та ґрунтувалася на застосуванні судами ст. 6 Декларації прав дитини. При цьому Декларація не є частиною національного законодавства України. Враховуючи наведене, практика суду касаційної інстанції, який з початку роботи оновленого Верховного Суду розглянув понад 100 справ даної категорії, змінилася, тепер Суд орієнтується під час їхнього розгляду на дослідження обставин, які мають відповідати забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. При цьому перевірка інших обставин, дотримання батьками матеріально-побутових умов, їхнього фінансового становища не можуть бути вирішальними під час розгляду таких справ, вони є другорядними поряд із забезпеченням інтересів дитини. Наприкінці свого виступу, суддя наголосила, що любов батьків до своїх дітей є найважливішою. Цю думку також підтримала її колега, суддя Ольга Ступак, яка звернула увагу не лише присутніх суддів, а й насамперед громадських діячів та адвокатів на необхідності проводити роз’яснювальну роботу у таких конфліктних ситуаціях та послуговуватись нормами нового в цивільному процесі інституту – врегулювання спору за участю судді.


На завершення заходу всім його учасникам заступником головного редактора журналу «Право України» Русланом Стефанчуком було презентовано Єдиний портал аналітики судової практики «Ratio Decidendi». Пан Стефанчук закликав присутніх долучитися до наповнення цього інформаційного ресурсу.

 

У свою чергу, Дмитро Луспеник подякував усім за активну участь у роботі правового практику, висловив сподівання, що такі заходи відбуватимуться на постійній основі, адже усім присутнім спільно необхідно випрацьовувати єдині позиції щодо застосування відповідного, зокрема, процесуального законодавства.



Маркіян КОРДОНЕЦЬ
«Правовий тиждень»

 

 

 

 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№15-20 | 03 грудня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • 60-річна історія успіху Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
  • Про проблемні питання виведення банків з ринку.
  • Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________