Сурогатне материнство в Україні

В Україні сурогатне материнство – відносно нова допоміжна репродуктивна технологія. Її суть полягає в тому, що сурогатна матір добровільно погоджується виносити чужу дитину, яка після народження буде передана своїм генетичним батькам. Ця репродуктивна технологія є складною не лише з медичного та етичного, але й з юридичного погляду. Давайте розглянемо правову характеристику сурогатного материнства та цивільно-правові відносини, що виникають у процесі реалізації цієї медичної програми. Правове регулювання Сурогатне материнство за своєю правовою природою слід віднести до галузі сімейного права, але через брак нормативно-правого підґрунтя зарано виокремлювати в самостійний інститут права. Правове регулювання сурогатного материнства в Україні обмежується небагатьма нормативно-правовими актами, серед яких:

• Сімейний кодекс України;
• Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.;
• Наказ Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23.12.2008 р. № 774;
• Наказ МОЗ «Про затвердження порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» від 04.11.1992 р. № 24.

У сукупності зазначені нормативно-правові акти регулюють як медичні, так і правові аспекти сурогатного материнства. Так, ст. 123 Сімейного кодексу України встановлює, що в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Відповідно до ст. 139 цього ж Кодексу оспорювання материнства жінкою, яка народила дитину, не допускається. Таким чином, дитина вважається такою, що походить від генетичних батьків, а сурогатна матір на законодавчому рівні повністю позбавлена прав на народжене нею маля. Слід зазначити, що аналогічна норма має юридичну силу лише в деяких штатах США та в ПАР. Європейська практика має інший підхід: матір’ю дитини є жінка, що її народила. На це, зокрема, звертається увага в доповіді комісії Ради Європи «Штучне запліднення» 1989 р. Вона має диспозитивний характер, але принципів, закладених у ній, дотримується більшість країн. Наприклад, у тих небагатьох країнах, де сурогатне материнство дозволене (у Фінляндії, Великобританії, Греції, Російській Федерації), генетичні батьки можуть бути записані батьками дитини лише зі згоди сурогатної матері. Суб’єктний склад програми сурогатного материнства Аналіз чинного законодавства України дозволяє виокремити трьох суб’єктів правовідносин, пов’язаних із сурогатним материнством:

• подружжя;
• сурогатну матір;
• медичний заклад.

Щодо першого суб’єкта зауважимо, що законодавець обмежив коло осіб, які можуть звернутися до медичних установ для реалізації програми сурогатного материнства. Так, генетичними батьками дитини, народженої за допомогою сурогатного материнства, можуть стати лише особи, які перебувають у шлюбі, тобто в сімейному союзі жінки та чоловіка, зареєстрованому в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Крім того, українське законодавство дозволяє іноземцям користуватися послугами сурогатних матерів. У цьому разі на вказаних осіб покладається додатковий обов’язок: згідно з Наказом МОЗ № 744, якщо батьками дитини, народженої сурогатною матір’ю, є іноземні громадяни, вони повідомляють адресу тимчасового проживання до моменту оформлення документів та виїзду з країни для здійснення патронажу спеціалістами з педіатрії та спостереження. Наступним суб’єктом правовідносин є сурогатна матір. Відповідно до Наказу МОЗ № 774 нею може бути виключно повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину, за наявності добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. Проте на практиці батьки можуть висувати до потенційної сурогатної матері додаткові вимоги, як-от: сімейний стан (одружена, неодружена), наявність декількох власних дітей, медична освіта тощо. Третім суб’єктом є медичний заклад, відповідальний за здійснення всіх необхідних процедур. Згідно з наказами МОЗ № 24 та 774 методики допоміжних репродуктивних технологій здійснюють лише спеціалісти, які мають необхідні професійні навички, виключно в акредитованих закладах охорони здоров’я за вибором пацієнтів. Право громадян на звернення до таких закладів гарантує ст. 281 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що повнолітні жінка або чоловік можуть звернутися за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальним програм допоміжних репродуктивних технологій. Цивільно-правий аспект Відносини, що виникають між генетичними батьками та сурогатною матір’ю, регулюються не лише сімейним законодавством. Враховуючи, що між суб’єктами програми сурогатного материнства виникають особисті немайнові і, як правило, майнові відносини, доцільно розглянути їх з погляду цивільного права. Перед початком реалізації програми між генетичними батьками та сурогатною матір’ю укладається відповідний договір. У такий спосіб сторони правовідносин закріплюють права й обов’язки та встановлюють відповідальність, які виникають у зв’язку з реалізацією програми сурогатного материнства. Третьою стороною договору може бути медичний заклад, хоча іноді з ним підписують окремий договір. Відносини, що виникають між суб’єктами сурогатного материнства, регулюються загальними положеннями Цивільного кодексу України про договір. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Він є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договору даного виду, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода. Враховуючи, що сурогатне материнство в Україні залишається законодавчо неврегульованим, пропонуємо власний погляд на істотні умови договору. Укладаючи договір між генетичними батьками та сурогатною матір’ю, слід звернути увагу на:

• предмет договору;
• умови та порядок виконання договору;
• порядок розрахунків між сторонами (у разі відплатності);
• права та обов’язки сторін;
• строк дії договору;
• відповідальність сторін;
• страхування;
• конфіденційність.

Стосовно першого пункту питань не виникає – предметом договору є надання сурогатною матір’ю послуг з виношування дитини для її генетичних батьків і передача їм цієї дитини після народження. Але треба врахувати й те, що можуть народитися двоє та навіть більше дітей, про що зазначається у предметі договору, правах та обов’язках сторін і в порядку розрахунків між ними. Складніше визначити умови та порядок виконання договору, адже треба передбачати всі деталі: медичний заклад, у якому реалізовуватимуть програму сурогатного материнства; умови та порядок проведення процедури, надання медичної допомоги та медичного догляду за фізичним і психічним станом сурогатної матері; її місце проживання під час вагітності (за необхідності – місце проживання її власних дітей); порядок надання генетичним батькам інформації про стан сурогатної матері під час вагітності; право виїзду останньої за кордон; інші умови, які сторони вважають за потрібне врахувати під час укладання договору. Оскільки законодавство не регулює це питання, подружжя та сурогатна матір мають право внести до договору будь-які умови, якщо не суперечать чинному законодавству. Порядок розрахунків між сторонами – ще одна важлива частина договору. У ньому слід передбачити такі пункти, як: сума компенсації сурогатній матері за виношування дитини (якщо йдеться про відплатний договір); розрахунки за надання медичних послуг; витрати на харчування сурогатної матері; її побутові витрати; витрати на поїздку (поїздки) до медичної установи, яка реалізовуватиме програму; розмір компенсації в разі народження двох або більше дітей; інші витрати, що будуть узгоджені сторонами. Договір встановлює для сторін як права, так і обов’язки. Серед основних прав генетичних батьків можна виокремити: право на інформацію про фізичний та психічний стан сурогатної матері, її вік, національність, рівень освіти, перебіг вагітності тощо. Сурогатна матір може мати право на: інформацію про генетичних батьків дитини, отримання компенсації за виношування дитини (якщо укладається відплатний договір), інформацію про перебіг вагітності, відшкодування своїх особистих та побутових витрат. Її безпосередніми обов’язками, як правило, є: встати на медичний облік, регулярно відвідувати медичну установу та контролювати перебіг вагітності, слідкувати за станом свого здоров’я, інформувати батьків про стан свого здоров’я і здоров’я дитини тощо. У договорі не обов’язково вказувати обов’язок сурогатної матері віддати дитину генетичним батькам, оскільки це передбачено сімейним законодавством. Строк дії договору, як правило, не перевищує один рік. Це зумовлене специфікою договору: дитина виношується дев’ять місяців. Але додатково враховується час, який батьки та сурогатна матір витратять на процедуру сурогатного материнства, медичні консультації, збір необхідних документів, а також термін перебування народженої дитини із сурогатною матір’ю. Відповідальність сторін має чітко регламентуватися, особливо у випадках втрати дитини (як через викидень, так і через умисне переривання вагітності сурогатною матір’ю). Слід передбачити і можливість відмови від договору як генетичних батьків, так і сурогатної матері. У будь-якому разі слід вказати суму відшкодування для потерпілої сторони, умови і порядок його надання. У страхуванні предмета договору зацікавлені всі сторони, тому слід зазначити, хто саме має застрахувати життя і здоров’я матері та дитини. Таємниця приватного життя, захищеність власного спокою також мають бути відображені в договорі. Конфіденційність має включати заборону розголошувати будь-які дані про подружжя, дитину, сурогатну матір, медичний заклад, умови договору і порядок його виконання. Наведені положення договору мають суто рекомендаційних характер. Сторони можуть внести до договору будь-які власні побажання та за взаємною згодою змінювати або доповнювати договір у майбутньому. P.S. Щоб виокремитися в самостійний інститут галузі сімейного права, сурогатному материнству потрібне належне законодавче врегулювання. Водночас, зважаючи на складне поєднання медичних, етичних та правових аспектів, розробка відповідного нормативно-правового акта вимагає від законодавця виваженого підходу. Сподіваємося, що такий документ збалансує інтереси сурогатної матері, генетичних батьків та дитини. Крім того, доцільно встановити належну відповідальність для осіб, які використовуватимуть програму сурогатного материнства з метою збагачення, перетворюючи народження дітей на бізнес.