Всі рубрики

  

 

Верховний Суд України. Правовий висновок від 25.12.2013 р./Справа№ 6-94цс13.



Справа про визнання договору недійсним


У справі за позовом Особа-21, Особа-22, Особа-1, Особа-23, Особа-24, Особа-2, Особа-25, Особа-26, Особа-27, Особа-3, Особа-28, Особа-29, Особа-30, Особа-4, Особа-31, Особа-5, Особа-32, Особа-33, Особа-34, Особа-35, Особа-6, Особа-36, Особа-37, Особа-38, Особа-39, Особа-40, Особа-41, Особа-7, Особа-42, Особа-8, Особа-43, Особа-44, Особа-9, Особа-45, Особа-46, Особа-10, Особа-47, Особа-48, Особа-49, Особа-50, Особа-51, Особа-11, Особа-52, Особа-12, Особа-53, Особа-54, Особа-55, Особа-56, Особа-57, Особа-13, Особа-58, Особа-59, Особа-14, Особа-60, Особа-15, Особа-16, Особа-61, Особа-17 до приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки», треті особи: відділ Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, Полтавська регіональна філія Центру державного земельного кадастру, про визнання недійсними договорів оренди землі за заявою приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки» про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 24.04.2013 р.

Головуючий на засіданні – суддя ВСУ Анатолій Ярема.


Обставини справи

У жовтні 2012 р. позивачі звернулись до Оржицького районного суду Полтавської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки» (далі – ПСП «Лазірки») про визнання недійсними договорів оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що відповідно до державних актів на право приватної власності на землю є власниками земельних ділянок (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області.
6 січня 2010 р. між позивачами та ПСП «Лазірки» було укладено договори оренди зазначених земельних ділянок, проте в порушення вимог ст. 15 Закону України від 06.10.1998 р. №161-ХІV «Про оренду землі» (далі – Закон №161-ХІV) у них не були погоджені у двосторонньому порядку такі істотні умови договору, як індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, а також не була зазначена умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 18.10.2012 р. позов задоволено та визнано недійсними вказані вище договори оренди землі з тих підстав, що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені ст. 15 Закону №161-XIV.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.12.2012 р. апеляційну скаргу ПСП «Лазірки» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.04.2013 р. вказане рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 18.10.2012 р.

У червні 2013 р. ПСП «Лазірки» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.04.2013 р.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 29.07.2013 р. допущено до провадження ВСУ цивільну справу за позовом Особа-21 та інших до ПСП «Лазірки», треті особи: відділ Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, Полтавська регіональна філія Центру державного земельного кадастру, про визнання недійсними договорів оренди землі для перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 24.04.2013 р.

У заяві ПСП «Лазірки» про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 24.04.2013 р. порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 15 Закону №161-ХІV, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявник посилається на рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 07.09.2011 р. та від 05.10.2011 р.

Заслухавши суддю-доповідача, Особа-14, представників позивачів – Особа-18, Особа-19 та представника ПСП «Лазірки» – Особа-20, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.


Суд встановив

Відповідно до ст. 353 ЦПК України ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 06.01.2010 р. між позивачами й ПСП «Лазірки» були укладені договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Лазірківської сільської ради Полтавської області та належать позивачам на підставі державних актів на право приватної власності на землю. Указані договори були зареєстровані у відділі Держкомзему в Оржицькому районі Полтавської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено записи.
Судами першої та касаційної інстанцій також установлено, що спірні договори оренди землі не містять усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону №161-ХІV.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що в досліджених ним примірниках договорів оренди землі сторін вказані всі істотні умови договору, передбачені законодавством, а в примірниках договорів, що надані відповідачем, на відміну від примірників позивачів, усі істотні умови визначені чітко шляхом закреслення слів, що прописані в дужках.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд виходив з того, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов, а тому указані договори є такими, що укладені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема ст. 15 Закону №161-ХІV.
Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків щодо підстав визнання договорів оренди недійсними.

Надане заявником рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.09.2011 р. не може бути взяте до уваги ВСУ як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки воно скасоване постановою ВСУ від 06.02.2012 р.

У наданому для порівняння рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 05.10.2011 р. касаційний суд, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог і відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що відсутність у договорах оренди земельних ділянок однієї з істотних умов, передбачених ст. 15 Закону №161-ХІV (умови збереження стану об’єкта оренди), не є безумовною підставою для визнання правочинів недійсними в розумінні норм матеріального права, що містяться в ст.ст. 203, 215 ЦК України, а суд першої інстанції безпідставно визнав указані договори недійсними із цих підстав.

Зазначене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права, а саме ст. 15 Закону №161-ХІV, та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, касаційний суд виходив із того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок є недійсними в силу ст. 15 Закону №161-ХІV, оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми щодо узгодження таких істотних умов, як індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, наявність обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки (п.п. 10, 18 та 26 договорів із цих істотних умов викладено як альтернативні: з урахуванням (без урахування), з розробленням (без розроблення), із встановленням (без встановлення), а умова щодо передачі земельних ділянок у заставу чи внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок узагалі не включена до договорів.
При цьому судом залишено поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв’язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх істотності. Також судом не з’ясовано, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Враховуючи викладене, ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 24.04.2013 р. не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись ст.ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України.


Суд постановив:

Заяву приватного сільськогосподарського підприємства «Лазірки» про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 24.04.2013 р. задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВССУ від 24.04.2013 р. скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до ВССУ.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.



 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________