Обираємо, що ліквідовувати: товариство чи норму

Павло ЛУКОМСЬКИЙ:
«Загальновідомо, що одним зі способів рейдерського захоплення майна підприємства є його привласнення в процедурі банкрутства. З огляду на це звертає на себе увагу норма ст. 155 ЦК України, яка наразі не набула поширення задля досягнення зазначеної мети, однак, має всі шанси перетворитися на зведений револьвер, приставлений до більшості акціонерних товариств. Питання лише в тому, хто і коли спустить курок» Проблеми реформування української економіки шляхом закріплення на рівні законодавства загальноприйнятих демократичних та ринкових принципів обговорюють майже всі. Дійсно, в Україні склалася унікальна ситуація, коли, отримавши незалежність і, як наслідок, неймовірні перспективи подальшого розвитку в гармонії зі світовим співтовариством, Україна, водночас, отримала значний масив законодавства, що ґрунтувалося на протилежних принципах та спрямовувалося на регулювання відносин у зовсім інших умовах. Результат цього в корпоративній сфері всім відомий – масові рейдерські атаки на підприємства. Знову про недосконалість законодавства Норми ЗУ «Про господарські товариства» в недостатній мірі регулюючі питання діяльності та управління акціонерними товариствами надавали та надають можливість спритному юристу створити такий план рейдерської атаки, успіх якої на завершальному етапі буде закріплений рішенням суду, обґрунтованого загальними нормами наведеного Закону. Про необхідність заміни цього Закону новим актом, який би ґрунтувався на ринкових принципах та враховував усі українські реалії, закриваючи шляхи для рейдерських атак, сказано чимало. Першим кроком на цьому шляху стало прийняття нового Цивільного кодексу України, який побудований на загальноприйнятих демократичних принципах ринкової економіки. Водночас, питання регулювання діяльності акціонерних товариств він делікатно оминув, обмежившись лише загальними нормами, що встановлювали основоположні принципи такого регулювання. Така позиція абсолютно виправдана, оскільки ні в кого не викликає сумнівів той факт, що даний значний масив корпоративних відносин має бути врегульований не в кодексі, а в спеціальному законі, в якому є можливість детально і ретельно виписати кожну норму. Проте навіть деякі з тих норм, що закріплені у Цивільному кодексі України (далі – ЦК України), викликають значну дискусію, і непоодинокими є твердження про їхню недоцільність, а подекуди і шкідливість. Загальновідомо, що одним зі способів рейдерського захоплення майна підприємства є його привласнення в процедурі банкрутства. З огляду на це звертає на себе увагу норма ст. 155 ЦК України, яка наразі не набула поширення задля досягнення зазначеної мети, однак, має всі шанси перетворитися на зведений револьвер, приставлений до більшості акціонерних товариств. Питання лише в тому, хто і коли спустить курок. Так, ч. 3 ст. 155 ЦК України встановлює, що «якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації». Позиція законодавця не до кінця зрозуміла Тлумачення цієї норми доволі однозначне – визначення вартості чистих активів акціонерного товариства відбувається на підставі Методичних рекомендацій, затверджених рішенням ДКЦПФР № 485 від 17 листопада 2004 р.; мінімальний розмір статутного фонду – величина визначена; якоїсь альтернативності при невідповідності вартості чистих активів мінімальному розміру статутного фонду, як це передбачено для товариств з обмеженою відповідальністю, норма не встановлює – винятково ліквідація. Доцільність такої імперативності викликає серйозні сумніви. З одного боку, позицію законодавця в цьому питанні можна пояснити турботою про кредиторів, інтереси яких повинні гарантуватися статутним капіталом, який фактично сформований, а не існує лише в статутних документах у розмірі, визначеному на момент реєстрації товариства. Якщо брати до уваги лише цей аспект питання, тоді дійсно в існуванні вказаної норми сенс є. Проте вона зовсім не бере до уваги ту обставину, що, починаючи бізнес шляхом створення нового акціонерного товариства, навіть засновники не завжди розраховують на те, що протягом двох років їх бізнес стане прибутковим. У деяких сферах це просто неможливо, оскільки перші роки існування товариства є збитковими і це природно та економічно обґрунтовано. Не кожна будівельна компанія може одразу ж вийти на необхідний рівень вартості чистих активів. Страхові та інші компанії, які залежать від залучення грошей у населення, потребують часу, протягом якого вони накопичать достатню кількість коштів, необхідну для здійснення діяльності, прибуток від якої перекриє їхні збитки. Однак законодавець фактично висуває вимогу щодо прибутковості всіх товариств вже після другого року існування. Крім того, сучасний стан розвитку економіки України свідчить про те, що, перебуваючи у кризовому становищі після розпаду СРСР та переходу на ринкові відносини, більшість підприємств за різних обставин втратили активи і відповідно до норми ст. 155 ЦК України потрапили до переліку товариств, що підлягають ліквідації. Вся справа – у механізмі реалізації Однак увесь негатив цієї статті допоки успішно нейтралізується відсутністю механізму реалізації. Законодавство не визначило орган, який би мав можливість контролювати дотримання цієї норми, звертаючись із позовами про ліквідацію товариства. Висловлювалося припущення, що таким органом має бути ДКЦПФР як регулятор цього сегмента ринку, проте вона своїм листом від 27 червня 2007 р. фактично підтвердила відсутність у неї таких повноважень. Крім державних органів, можливими ініціаторами процедури ліквідації товариства можуть виступити його акціонери. Звісно, зазвичай акціонери не зацікавлені в ліквідації власного товариства, особливо коли вони сподіваються на досягнення рівня прибутковості в майбутньому. Зокрема, це підтверджує нинішня практика, коли в Україні існує багато акціонерних товариств, вартість чистих активів яких не відповідає вимогам законодавства, проте які продовжують функціонувати внаслідок того, що акціонери просто не приймають рішення про ліквідацію, а орган, який би міг ініціювати примусову ліквідацію, як вже було зазначено, не визначений. Водночас, не можна виключати випадки, коли певні акціонери, зацікавлені в отриманні майна товариства, все ж таки почнуть використовувати вказану норму в своїх інтересах і в процедурі ліквідації за допомогою відомих механізмів отримуватимуть майно, що їх цікавить. Таким чином, на сьогодні можна констатувати, що норма ст. 155 ЦК України не діє, проте потенційно вона може відіграти значну роль в економічному житті країни у тому разі, коли буде зацікавленість у її використанні. «Оживити» цю норму можуть або зміни в законодавстві, що встановлять механізм її реалізації, або судова практика. Дещо про підзаконні акти Однак зміст вказаної норми, попри відсутність механізму його реалізації, поступово переноситься до інших нормативних актів, які вже зараз відіграють значну роль в житті акціонерних товариств. Так, не можна залишити поза увагою Положення про порядок (збільшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 387 від 22 лютого 2007 р. (далі – Положення). Зокрема, у пп. «г» п. 3 глави 1 розділу 2 Положення зазначено, що при збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства не допускається приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів цього товариства виявиться меншою від статутного капіталу. Тобто окрім того, що у разі недостатності активів товариство має зменшити розмір статутного фонду, так ще й протягом цього року воно не може знову збільшити цей фонд. Згадана позиція викликає чималу критику, оскільки поповнення статутного капіталу є найдешевшим способом для товариства отримати кошти, необхідні для здійснення господарської діяльності. Заборона вказаного способу означає підштовхування товариства до ще більшої кризи, позаяк воно буде змушене залучити необхідні кошти від сторонніх осіб під певні відсотки. Особливо дивним це виглядає з огляду на те, що акціонери, тобто особи, котрі мають бути найліпше ознайомлені з фінансовим станом товариства, і які бажають вкласти додаткові кошти, з метою майбутнього виходу товариства на прибутковість та, як наслідок, отримання прибутку вже самими акціонерами, також позбавлені права це зробити. Причому виникнення вказаного права ставиться у залежність від результатів діяльності товариства на кінець фінансового року. У разі якщо вартість чистих активів на кінець фінансового року не відповідатиме розміру статутного фонду, а в першому кварталі наступного року вже буде йому відповідати, все одно товариство не зможе оперативно залучити додаткові кошти шляхом збільшення статутного фонду внаслідок наведеної норми Положення. Таке право з’явиться у товариства лише у випадку коли наступний фінансовий рік воно завершить з необхідною вартістю чистих активів. Вихід є, але чи використають його? З огляду на викладене можна дійти висновку, що сутність норми ст. 155 ЦК України знаходить своє відображення в підзаконних нормативно-правових актах, які встановлюють механізм її реалізації в конкретних випадках. Проте сама норма все ще не діє. Це дає змогу винести на обговорення основоположні питання: чи потрібна така норма? Чи знаходиться економічне підґрунтя в її основі? На що вона спрямована? Що краще зробити – вилучити норму чи ліквідувати товариство? Аналізуючи сьогоднішній стан економіки та досліджуючи проблеми, з якими стикаються акціонерні товариства, можна стверджувати, що вказана норма не відповідає потребам фондового ринку і не стимулює його зростання. Навпаки, вона заважає нормальному розвитку товариств, а тому лунають непоодинокі твердження про те, що краще її вилучити із законодавства. Водночас, законодавець думає по-іншому. В проекті ЗУ «Про акціонерні товариства» № 3177, прийнятого у першому читанні, в ст. 13 зазначене схоже положення. Відмінність полягає у тому, що, по-перше, надаються повноваження ДКЦПФР встановити порядок реалізації цієї норми, та, по-друге, передбачається можливість усунення невідповідності вартості чистих активів мінімальному розміру статутного фонду. Звісно, найбільш оптимальним варіантом є вилучення вказаної норми як з ЦК України, так і з проекту ЗУ «Про акціонерні товариства». Однак це залежить від волі осіб, уповноважених за своїм статусом вносити пропозиції до проекту Закону. А чи мають вони таке бажання – дасть відповідь лише час.