Консолідована демократія: міф чи реальність?

Попри те що за 17 років незалежності процеси державного будівництва відбувалися досить інтенсивно (створення апарату держави, розробка нормативно-правової бази, закріплення механізмів зміни влади), питання встановлення «єдиних правил гри» лишається відкритим. Конституційна реформа 2004 р. істотно змінила політичну систему України. Зміна акцентів у системі прийняття державно-владних рішень і способу формування представницьких органів, а також розподіл контрольних повноважень у системі державної влади обумовили необхідність пошуку не лише нових форм взаємодії між політичними гравцями, а й нових способів комунікації – досягнення домовленостей щодо правил і наслідків такої взаємодії. На жаль, політична криза 2006-2007 рр. продемонструвала низький рівень спроможності українських політиків домовлятися. Це можна пояснити невтішною практикою домінування особистого або корпоративного інтересу над інтересом суспільним. За таких умов стимулювання консолідації демократії в Україні є необхідною умовою збереження стабільності інституціонального порядку. Саме питанням консолідованої демократії, а також ролі громадянського суспільства, влади та опозиції у процесі прийняття змін до Основного Закону був присвячений нещодавній «круглий стіл», організований Лабораторією законодавчих ініціатив за участі та сприяння Генерального директорату політичних справ Ради Європи, Європейської Комісії та Фонду Конрада Аденауера. Метою заходу стало визначення за участі політиків, представників провідних аналітичних центрів, науковців та іноземних фахівців таких меж конституційної реформи, механізмів внесення змін до Конституції, які б давали відповіді на основні виклики сьогодення, відповідали загальносуспільним інтересам і забезпечували консолідацію суспільства. Пропонуємо увазі читача найбільш цікаві виступи учасників заходу  Голова ЦВК України
Володимир ШАПОВАЛ: – Поза сумнівом, нині існує проблема системного реформування української Конституції. Причин цьому багато. З-поміж них – невміння політиків застосовувати Основний Закон на практиці, довільне його тлумачення та відверте нехтування приписами Конституції. Щоправда, і сам Основний Закон є недосконалим, особливо з огляду на зміни, яких зазнала Конституція 8 грудня 2004 р. Працюючи на посаді судді КСУ дев’ять років, я неодноразово стикався із суперечністю деяких норм Конституції. Саме цими недоліками користувалися у своїй діяльності політики, які в той чи інший спосіб «викручували» норми Основного Закону кожен під свої особисті потреби. Більше того, мене останнім часом дивує підхід українських політиків до намагання побудувати виключно ту чи іншу форму державного правління в нашій країні. Не можна стовідсотково провести риску між президентсько-парламентською та парламентсько- президентською формою державного правління. Між ними не існує чіткого поділу. Голова правління Центру політико-правових реформ
Ігор КОЛІУШКО: – Нині, на мій погляд, існують три причини спроб змінити Конституцію в нашій державі. Перша – недоліки у тексті Основного Закону або неврегульованість певних норм Конституції у чинному законодавстві. На мій погляд, у цій ситуації простіше було б лише внести зміни до існуючого законодавства та не змінювати тексту Конституції. Друга причина – небажання українських політиків з тих чи інших міркувань виконувати приписи Конституції. У подібному випадку змінами до Основного Закону ситуацію не виправити, адже ніхто не може дати гарантії, що нова редакція отримає повагу серед української політичної еліти. Остання причина – велике бажання певних політичних сил будь-що змінити конституційний лад, вважаючи, що ці зміни значно поліпшать наше життя. Що ж відбувається насправді? Президент в односторонньому порядку оголошує 2008 р. роком конституційних змін, але серйозного аналізу та обгрунтованих аргументів щодо необхідності зміни Основного Закону ніхто не надає. Більше того, навіть у науковому колі не ведеться грунтовних розмов щодо необхідності подібного кроку. Це, певна річ, породжує підозру в суспільстві: навіщо змінювати Конституцію? І чи не є всі ці розмови про необхідність проведення конституційної реформи спробою перерозподілу влади в країні? Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ: – Ми живемо в країні, де із законами не рахуються. Насамперед це стосується вищих посадовців держави. Всі спроби змінити Конституцію нині робляться з однією метою – розробити новий Основний Закон під чинного Президента. Абсолютно зрозуміло, що й нову Конституцію очікуватиме доля її попередниці – нею нехтуватимуть, адже текст Основного Закону розробляється під конкретних політичних осіб або під конкретні політичні події в країні – вибори Президента або вибори до Верховної Ради. Народний депутат від фракції «Партія регіонів»
Сергій ГОЛОВАТИЙ: – Приєднавшись до Ради Європи, Україна ратифікувала її статут, згідно з яким кожний член Ради Європи зобов’язується визнавати три фундаментальні принципи, на яких будується демократія повоєнної Європи. Це – плюралістична демократія, верховенство права та повага до прав людини. Якщо влада в країні є відповідальною, то вона ніколи не відступить від цих принципів на будь-якому етапі свого економічного, культурного або політичного розвитку. Веніціанська комісія, у свою чергу, проаналізувавши текст української Конституції 1996 р., надала у 1997 р. висновки щодо необхідних змін, аби Основний Закон нашої держави відповідав цим трьом критеріям. Як бачимо, за десять років українська влада не взяла до уваги жодну з цих рекомендацій і не привела українську Конституцію у відповідність із європейськими нормами та стандартами. Ті ж зміни, які нині готуються до Основного Закону, абсолютно не мають нічого спільного з висновками та рекомендаціями Веніціанської комісії щодо плюралістичної демократії, верховенства права та поваги до прав людини. Мета інша – узурпувати владу.