Особливості заочного провадження в цивільному судочинстві

Відповідно до ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів (за умови, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи), коли відповідач, якого належним чином повідомлено і від якого не надійшло пояснень про причини неявки або такі причини не є поважними, не з’являється у судове засідання. Якщо ж у справі кілька відповідачів, то заочний розгляд справи можливий лише у разі неявки всіх відповідачів. Водночас заочний розгляд справи можливий лише у тому випадку, якщо проти цього не заперечує позивач. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 224 ЦПК у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Дещо спрощена форма заочного розгляду справи не впливає на зміст заочного рішення суду. Воно, як і звичайне рішення, має складатися з вступної, описової, мотивувальної та результативної частин та містити у собі висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також про строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Крім цього, згідно із вимогами ст. 226 ЦПК у заочному рішенні має зазначатися строк і порядок подання заяви про його перегляд. Заочне рішення може переглядатися судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що має бути подана протягом десяти днів з дня отримання ним копії заочного рішення (вона направляється відповідачеві рекомендованим листом з повідомлення про вручення не пізніше п’яти днів з дня проголошення рішення). Вимоги щодо змісту заяви про перегляд заочного рішення визначені у ст. 229 ЦПК. Згідно з останньою нормою у заяві має міститися найменування суду, який ухвалив заочне рішення; ім’я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв’язку; обставини, що свідчать про поважність причин неявки відповідача в судове засідання і неповідомлення їх суду, та докази цього; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного рішення. До заяви про перегляд заочного рішення мають додаватися її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, а також копії всіх доданих до неї матеріалів. Слід мати на увазі, що за вимогою ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява залишиться без руху. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд згідно зі ст. 230 ЦПК повинен невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, а також повідомити їм про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення має розглядатися у судовому засіданні протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження. При цьому неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою або залишити заяву без задоволення (у цьому разі заочне рішення може бути оскаржене у звичайному порядку, а строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення), або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. Заочне рішення суду підлягає скасуванню, якщо відповідач доведе, що не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Крім того, відповідач (як і позивач) може оскаржити заочне рішення на загальних засадах (таке рішення набирає законної сили в загальному порядку). Коментар фахівця Чи існує панацея від процесуальних зловживань Заочне провадження повинно бути додатковою гарантією того, що відповідач не зможе зловживати процесуальними правами, що будуть усунуті причини затягування процесу, дотримані судами строки розгляду справи. Проте на практиці застосування норм ЦПК, які регламентують заочне провадження, інколи здійснюється всупереч його завданням. Складнощі при розгляді справ заочного провадження почасти зумовлені недостатнім законодавчим врегулюванням. Не слід забувати і той факт, що окремі суди не повною мірою виконують вимоги ЦПК України, а також по-різному тлумачать правові норми (при цьому причини різного тлумачення найчастіше полягають у недосконалості законодавчих положень, що регулюють порядок заочного розгляду справ). Як ми вже повідомляли нашим читачам, найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції взявся за виправлення такої ситуації – ВСУ підготував проект ЗУ «Про внесення змін до ЦПК України (щодо вдосконалення порядку заочного розгляду справ)». За словами голови ВСУ Василя Онопенка, запропоновані зміни є вкрай необхідними з погляду подальшого вдосконалення процесуальних функцій суду першої та апеляційної інстанції в частині постановлення та оскарження заочного рішення. Однак чи дійсно цей законопроект зміг би вдосконалити порядок заочного розгляду у цивільному процесі? Відповісти на це запитання та прокоментувати основні положення законопроекту ми попросили директора і партнера юридичної фірми «ЮСТ Україна» Юлію КУРИЛО:  – Запропоновані ВСУ зміни до процедури заочного провадження здебільшого вирішують деякі технічно не врегульовані питання процесу. Так, проект передбачає, що ухвала про заочний розгляд справи має відповідати вимогам ст. 210 ЦПК. Водночас на практиці у судів наразі і не виникає питань з цього приводу, адже складно уявити, що така ухвала буде виноситися судами з відхиленням від загальних вимог, встановлених ЦПК. Також встановлюється правило, згідно з яким суд має право поновити особі строк для подання заяви про оскарження заочного рішення, пропущений з поважних причин. Така зміна має виправити законодавчі недоліки втілення принципу можливості поновлення процесуального строку, пропущеного особою з поважних причин саме для заочного провадження. Водночас ще до закріплення вказаної норми суди вже практикують відновлення пропущеного з поважних причин строку при розгляді заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, законопроект передбачає, що у разі скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку дослідження всіх доказів здійснюється повторно. Безумовно, таке доповнення є фіксацією принципу всебічності та об’єктивності судового розгляду. Пропонується також законодавчо закріпити правило, за яким у випадку недодержання відповідачем встановленого порядку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення апеляційному суду слід своєю ухвалою повертати скаргу відповідачу із вказівкою на можливість звернення до суду першої інстанції із відповідною заявою. Доцільно зауважити, така практика вже давно існує у діяльності апеляційних судів, а зміни мають її чітко закріпити. Законопроект також пропонує вирішити не врегульовану можливість участі у заочному провадженні третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, оскільки для цієї процедури законодавець дотепер згадував лише двох учасників – позивача та відповідача. Крім того, законопроект передбачає запровадити, що заочний розгляд справи можливий лише за згодою позивача та третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору. Не викликає сумніву, що встановлення певного режиму судового процесу з відповідними процесуальними наслідками має залежати від волевиявлення особи, яка ініціює судовий спір. Водночас певне здивування викликає пропозиція включити до умов заочного розгляду справи обставину неявки не тільки відповідачів, а й третіх осіб з самостійними вимогами. Однак, як відомо, така третя особа користується правами позивача, тому наслідки її неявки полягають у залишенні позовної заяви без розгляду, та логічно не мають належати до підстав проведення заочного розгляду справи.  Позитивною рисою законопроекту вбачається пропозиція виключити з підстав скасування заочного рішення наявність поданих відповідачем доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. Натомість пропонується залишити тільки таку підставу, як обґрунтування відповідачем неявки з поважних причин. Цю правову конструкцію вважаємо цілком обґрунтованою з таких міркувань. Оцінка судом доказів на стадії вирішення питання перегляду заочного рішення не відповідає вимогам закону про всебічне та об’єктивне дослідження доказів у їх сукупності. Більш того, за існуючої судової практики апеляційного перегляду, яка ґрунтується на законі, сама по собі обставина обґрунтованої неможливості явки відповідача у судове засідання з поважних причин є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та повернення справи на новий розгляд. При цьому для апеляційного суду не має жодного правового значення питання, чи можуть наявні у відповідача докази певним чином вплинути на рішення суду. Вказане є втіленням такого фундаментального принципу судочинства, як забезпечення особі – учаснику процесу можливості брати участь у судовому засіданні.