Щодо доцільності скасування Господарського кодексу України

Як повідомляв «ПТ» (№ 33 від 12 серпня 2008 р.), на початку червня ц.р. уряд виступив з ініціативою щодо скасування Господарського кодексу України. Кроком на виконання цих починань стала розробка Мін’юстом проекту ЗУ «Про основні засади господарської діяльності», який, за задумом розробників, має на меті скасувати ГК України, врегулювавши відносини у сфері господарювання. З огляду на такі урядові починання газета «Правовий тиждень» вирішила поцікавитися в юристів про доцільність цього кроку. Для цього ми попросили правників відповісти на такі запитання: «Чи є, на вашу думку, на сьогодні потреба у скасуванні ГК України? Чи підтримуєте ви ініціативи Мін’юсту щодо заміни ГК України ЗУ «Про основні засади господарської діяльності?». Сергій ДАНИЛЕНКО,
юрист ЮФ «Астерс» – Єдиним позитивом проекту ЗУ «Про основні засади господарської діяльності» є те, що в разі його прийняття втратить чинність ГК України. На цьому весь позитив і закінчується. У запропонованому проекті Закону нічого, крім декларацій про принципи свободи господарської діяльності, свободи договору, засобів державного регулювання господарської діяльності, обмеження монополізації і конкуренції у сфері господарювання тощо не йдеться. Законопроект ні на крок не відходить від абсурдного за своїм змістом ГК України – одні лозунги на кшталт свободи та рівності в господарських відносинах. Дискусії щодо доцільності існування ГК України велись ще до його прийняття. Для багатьох фахівців була незрозуміла наявність Кодексу, який містить у собі дублювання положень ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства» тощо та переповнений термінами, які не узгоджуються ані з Конституцією, ані з ЦК України і прийнятий на хвилі «кодифікації» законодавства України. З огляду на це запропонований законопроект нічим не відрізняється від ГК України. У ньому не має жодних новацій, а є тільки дублювання норм, які вже існують у законодавстві. Вже кілька років між фахівцями точиться дискусія щодо недосконалості законодавства, яке регулює корпоративні відносини, порядок створення та діяльності підприємств різних форм власності тощо. У запропонованому законопроекті передбачається лишити наведені недосконалі норми, які містяться в главах 8 та 12 розділу II ГК України. Було б зрозумілим, якби розробники проекту, котрі позиціонують себе як противники викладених у ГК України положень, звернули передусім увагу на недолугість норм ГК України у питаннях організаційних форм здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання, захисту прав власності акціонерів, способів реалізації своїх прав акціонерами, вирішення питання щодо врегулювання відносин в об’єднаннях підприємств (холдингові компанії) тощо. Розробники законопроекту, крім чергових декларацій, нічого не зробили для вирішення нагальних питань. Отже, запропонований законопроект не витримує критики, і прийняття його необхідне лише для того, аби втратив чинність ГК України. Крім того, вважаю, що за умови прийняття цього законопроекту неможливо уникнути зазіхань від фахівців господарського права, які наполягатимуть на збереженні певних норм, що викладені у ГК України. Прихильників господарського права завжди дуже хвилює тема свободи договору та його змісту. Наведений принцип чітко визначений в ст.ст. 3, 6 ЦК України. Існує Рішення КСУ (справа № 1-11/2005 від 11 травня 2005 р., № 4-рп/2005 «У справі за конституційним зверненням закритого акціонерного товариства «Оболонь» та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 Закону України «Про господарські товариства», пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ), що визначає договір як категорію цивільного права, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань. Складається враження, що прихильники адміністрування відносин у сфері господарювання щось чули про свободу волі сторін у договорі і роблять спроби ці цінності цивілізованого світу втиснути в господарське право. Вони досі вважають, що не може існувати «самостійності» сторони при укладанні договору, і їм не відомо про рівність сторін та дієздатності. Здається, що фахівці господарського права вважають, що господарське право є проявом функції адміністрування в цивільних відносинах. Євген СТАРЧУК,
партнер юридичної компанії «Старчук Плачинда та партнери» – Нині у нашій країні існує дві течії щодо розуміння необхідності існування ГК України. Перша – прихильники цивілістичної науки, котрі вважають цілком достатнім цивільно-правове регулювання господарських відносин, друга – юристи, які існування ГК України вважають необхідним явищем. Особисто я належу до другої групи, і свою думку можу аргументувати такими фактами. По-перше, ЦК України не врегульовує чимало питань, пов’язаних зі здійсненням діяльності у сфері господарювання, при цьому ми знаємо, що економіка в багатьох випадках є базисом права. По-друге, ЦК України містить норми, що регулюють відносини, які виникли ще за часів Давнього Риму (одним з перших прикладів цивільної кодифікації є звід законів Юстиніана, а якщо заглибитися ще давніше – то закони царя Хамураппі). Це вбачається негативним, оскільки господарські відносини розвиваються дуже швидко, набагато швидше за цивільні, що обумовлено глобалізацією економіки та постійним посиленням конкуренції. По-третє, в існуванні ГК України є об’єктивна необхідність у зв’язку з тим, що при включенні до ЦК України всіх норм, що нині регулюють господарські відносини, він стане занадто складним для вивчення і роботи. Однак ніхто не заперечує проти того, що ГК України дублює певні норми ЦК України, що призводить до різного регулювання одних і тих само правовідносин. Однак цей факт обумовлений лише недосконалою законодавчою технікою наших законодавців, а не об’єктивними передумовами. Скасування ГК України призведе до того, що ціла низка господарських прав суб’єктів підприємницької діяльності лишиться не захищеними, буде скасоване правове підгрунття для існування господарської правосуб’єктності та виникне необхідність у швидкому прийнятті значної кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які б регулювали господарські відносини, що лише ускладнить їх. Таким чином, найбільш актуальним на сьогодні є не прийняття нового закону, який би регулював засади господарської діяльності, а усунення подвійного регулювання одних і тих само правовідносин двома кодексами. Наталія ПОКАСОВА,
юрист адвокатської компанії «Правочин»: – Я завжди ставилася зі скептицизмом до необхідності прийняття ГК України. При цьому я виходила з того, що предмет регулювання такого Кодексу, на мій погляд, є надуманим. По суті, якщо почати або точніше продовжити дискусію про порівняння ГК та ЦК України за предметом регулювання, то виявиться, що у ГК України такий взагалі відсутній. Та концепція, що ГК України нібито є кодифікованим документом у сфері господарювання, на мою думку, не витримує критики, оскільки аналіз його структури, змісту, а також сфери регулювання дозволяє дійти протилежного висновку. Проте навіть за наявності недоліків у ГК України (як логічних, структурних, так і смислових, понятійних) його скасування було б помилковим. Причин – кілька. По-перше, відміна ГК України у черговий раз спричинить зміни правил гри у сфері господарювання та підірве і без того нестійку довіру інвесторів до України як до джерела інвестування. У результаті горезвісний «чинник стабільності», звичайно, постраждає. По-друге, ГК України більш ніж чотири роки. За цей час судами (передусім господарськими) напрацьована судова практика із його застосування. У разі скасування суди та судді стикнуться зі значними проблемами в правозастосуванні, що негативно позначиться на якості судових рішень. Якщо з 2004 р. і вчені, і юристи-практики шукали шляхи усунення суперечностей між ЦК і ГК (і за багатьма позиціями знайшли), то після відміни останнього всім нам у черговий раз доведеться змінювати практику правозастосування. А експерименти в цій сфері небезпечні, оскільки можуть призвести до колапсу системи загалом. По-третє, досить багато норм ГК України регулюють взаємини бізнесу і держави, державного регулювання ринкових відносин. Інші нормативні акти належної уваги цьому питанню не приділяють. У зв’язку з цим відміна ГК України  породить вакуум у регулюванні цих правовідносин, а бізнес в черговий раз втратить «правила гри», що не стимулюватиме його розвиток, а також погіршить український інвестиційний клімат. По-четверте, в ГК України існує низка ключових для господарських правовідносин норм, частина з яких, безумовно, дублюються в ЦК України, але останні більш-менш чітко і зрозуміло прописані лише в ГК України. Насамперед йдеться про деякі організаційно-правові форми ведення господарської діяльності (дочірнє підприємство, приватне підприємство, закрите акціонерне товариство), а також про правове регулювання відповідальності юридичних осіб у сфері господарювання і гарантій ведення бізнесу. Є в ГК України і принципово важливі питання, які не містяться в жодному іншому нормативному документі. Як приклад можна було б згадати норми про порядок зміни і розірвання господарських договорів (ст. 188 ГК України), які досить часто використовують суди при постановленні рішень. У разі відміни ГК України вказане регулювання потрібно було б вносити до ЦК України або виділити в окремий нормативно-правовий акт. При цьому потрібно враховувати, що укладення і розірвання господарських договорів – основа відносин господарюючих суб’єктів і без чітких правил гри у цій сфері не обійтися. Тому основна теза така: «Скасування Господарського кодексу України вимагає переформатування нормативної бази і внесення змін до чинних нормативних актів або створення нових на рівні законів або кодексів (зокрема, неодноразово чула про можливість міграції частини норм ГК до нового Торгівельного кодексу)». Навряд чи цей процес буде безболісним. У зв’язку з цим, попри очевидно недостатній рівень підготовки ГК України, наявність значної кількості суперечностей між ГК України і ЦК України, неоднозначну практику правозастосування окремих норм ГК України, скасування останнього в сучасних умовах було б помилковим. На мою думку, вектор наших зусиль слід спрямувати не на відміну ГК України, а на його вдосконалення, приведення у відповідність з іншими нормативними актами, зокрема нормами міжнародного права, виключити атавізми у вигляді явно застарілих норм (наприклад, про орендні підприємства), а також уніфікувати термінологічну базу. Костянтин ДОВБНЯ, Тетяна ІГНАТЕНКО,
юристи ЮФ «Magisters»: – З одночасним набуттям чинності двох кодексів - нового ЦК України та ГК України виникла проблема їх співвідношення та визначення сфери дії кожного з них. При цьому слід зазначити, що ГК України став новелою українського законодавства, прийняття якої ґрунтувалося переважно лише на теоретично-наукових викладках. Водночас регулювання основних засад майнових відносин лише ЦК України було сталою практикою для українського правозастосовчого середовища та й взагалі є його прерогативою як основного акта цивільного законодавства. Можливо припустити, що прийняття ГК України було спричинено бажанням закріпити в єдиному нормативному акті особливості реалізації майнових та немайнових прав у сфері господарської діяльності, при цьому ґрунтуючись на загальних положеннях ЦК України. Проте недолугість реформи при прийнятті ГК України як раз і полягає в тому, що на рівні із цивільним у ньому закріплено велику кількість загальних положень, тоді як у новому ЦК України чимало правових інститутів, зокрема пов’язаних із господарською діяльністю, врегульовані досить детально, що спричинює правові колізії. Так, досить тривалий час після набрання чинності цими кодексами правозастосовча практика, особливо судова, йшла шляхом застосування лише одного з них (ЦК України), при цьому навряд чи можна говорити, що така практика не дозволяла на належному рівні вирішувати спірні правові питання. Таким чином, існування двох кодифікованих актів, що мають однакову юридичну силу, та при цьому у багатьох випадках мають одну сферу правового регулювання є, безумовно, негативним явищем. На нашу думку, з метою уникнення суперечностей, що виникають при застосування ЦК та ГК України, та неоднозначної судової практики більш доцільним є скасування ГК України та прийняття спеціальних законів, які б регулювали відносини, що виникають між суб’єктами господарської діяльності. Геннадій ПАМПУХА,
генеральний директор ЮК «ПРИНЦИП», президент Всеукраїнської третейської ліги: – ГК України діє вже більше чотирьох років. За цей час він став не тільки окремою галуззю українського законодавства, що регулює сферу економічних відносин, а й міцним підґрунтям для модернізації господарського законодавства. Тому його скасування, на мій погляд, це небезпечна і шкідлива для нашої економіки дія. Неважко спрогнозувати, до чого може призвести ліквідація ГК України, зважаючи на той факт, що до нього при розробці увійшли положення багатьох законів і нормативних актів. Особливо, якщо врахувати нашу вітчизняну практику руйнування здобутого та зволікання з прийняттям гідної заміни зруйнованому. Розробка і введення в дію ГК України є науковим та законотворчим досягненням, яким Україна вправі пишатися. І щоб зберегти це законодавство, його треба не відміняти, а поліпшувати шляхом внесення поправок, що врахують недоліки чинної редакції. Заміна ГК України ЗУ «Про основні засади господарської діяльності», проект якого був оприлюднений Міністерством юстиції України, не вирішить нагальних проблем, а лише призведе до появи нових коментарів, тлумачень та суперечностей з іншими нормами законодавства. Вважаю, що нам слід урахувати досвід зарубіжних країн із удосконалення законодавства та внести відповідні зміни до чинного ГК України в частині, де існують суперечності з ЦК України. Цим самим ми не тільки уникнемо руйнування здобутого, а й зможемо запобігти марнотратству інтелектуальних сил та коштів, чого не може дозволити собі навіть дуже заможна країна. Юлія КУРИЛО,
директор ЮФ «ЮСТ Україна»: – Слід зазначити, що спори з приводу доцільності одночасного функціонування ЦК та ГК України точилися ще під час підготовки останнього. Вже тоді багато теоретиків та практиків вказували на недоліки законопроекту ГК України та на те, що його прийняття, незважаючи на вирішення певних питань правового регулювання, спричинить ще більше проблем. Водночас, як це буває у нашій державі, до думки фахівців народні депутати не прислухалися, в результаті чого останні чотири роки усуненням недоліків правового регулювання господарської діяльності займаються суди всіх рівнів та суб’єкти господарювання. Основною проблемою ГК України є те, що він здебільшого регулює ті ж самі відносини, що й ЦК України, але із певними відмінностями та суперечностями. До того ж на законодавчому рівні відсутні чіткі критерії, який саме кодекс потрібно використовувати у певній ситуації та чому. Наприклад, зазначені кодекси по-різному формулюють обов’язковий зміст установчих документів юридичних осіб; ГК України обмежує розмір неустойки за грошовими зобов’язаннями лише подвійною обліковою ставкою НБУ, хоча ЦК України надає можливість сторонам самостійно визначати цей розмір; кодекси використовують різні терміни для позначення тотожних понять (наприклад, статутний фонд (ГК України) та статутний капітал (ЦК України), пропозиції до укладання договору (ЦК України) та проект договору у (ГК України); ЦК України передбачає поділ усіх недійсних правочинів на оспорювані та нікчемні, а ГК України усі недійсні правочини відносить до оспорюваних; строк позовної давності за договорами перевезення за ЦК України становить один рік, а за ГК України – шість місяців тощо. Крім того, багато з положень ГК України фактично повторюють чи відсилають до інших спеціалізованих нормативно-правових актів, в результаті чого його власна цінність, на нашу думку, зводиться лише до фактичного втілення теоретичних положень про господарське право як комплексну самостійну галузь права, незалежну від цивільного права. Проте його практична цінність для правового регулювання господарських відносин нині є дуже умовною, а тому не можна однозначно стверджувати, що його скасування призведе до негативних наслідків для суб’єктів господарювання. Водночас не слід забувати, що у багатьох державах, зокрема тих, що є членами ЄС, одночасно діють цивільний та господарський (комерційний) кодекси, положення яких вдало вирішують питання правового регулювання господарської діяльності, що є прикладом ефективності такої системи правового регулювання. Тому на сьогодні ще зарано однозначно говорити про доцільність заміни ГК України ЗУ «Про основні засади господарської діяльності», проект якого подано Міністерством юстиції України. Безумовно, цей законопроект з огляду на його зміст привносить позитивні новели у правове регулювання та є черговим кроком до адаптації законодавства України до законодавства acquis communautaire, тобто права Європейської спільноти. Прикладами цього є вперше в правовому регулювання України розкриття змісту принципів господарської діяльності, а також викладення основних положень закону саме в європейському дусі. Однак його практична цінність та значимість для суб’єктів господарювання буде очевидною лише після кількох років застосування. Олександр ДЮГОВСЬКИЙ,
партнер юридичної компанії «Група правового захисту» (GLP) – У черговий раз уряд намагається ініціювати перегляд засад господарської діяльності і в черговий раз намагається зробити це без комплексного підходу. Скасування Господарського кодексу без внесення змін до всіх суміжних нормативно правових актів наштовхує на думку, що такі зміни викликані не об’єктивною необхідністю, а новим «настроєм» нашого уряду. Законопроект має чимало неузгоджень. Так, він передбачає, що об’єднання (громадян чи підприємств) мають створюватися шляхом об’єднання майна його засновників. Тобто повинен створюватися статутний фонд об’єднання. В такому разі, наприклад, при створенні політичної партії її засновники мають робити майнові внески в її статутний фонд, що в принципі є недоцільним, адже діяльність неприбуткових організацій на практиці не завжди пов’язана зі здійсненням витрат, які перевищують розмір членських внесків. З-поміж суб’єктів господарювання та суб’єктів підприємницької діяльності ми не знайдемо підприємств. Є лише унітарні підприємства, які створюються органами державної влади або місцевого самоврядування. Виникає запитання, а як бути тим підприємствам, які створені громадськими організаціями, адже вони не віднесені до суб’єктів підприємницької діяльності, як бути підприємствам, створеним іншими особами? Можна багато сперечатися щодо доцільності існування підприємств колективної форми власності – кооперативів. Проте віднесення виробничих кооперативів до господарських товариств, як це пропонують нам зробити автори законопроекту, внесе додаткову плутанину в сучасні господарські відносини. Адже в такому разі виробничі кооперативи повинні будуть керуватися у своїй діяльності і ЗУ «Про господарські товариства». Законопроект передбачає, що не стягується реєстраційний збір за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до статутів суб’єктів господарської діяльності у зв’язку з набранням чинності цим законопроектом, але не завжди це будуть лише зміни. У випадку з приватними підприємствами це буде повноцінна реорганізація з обов’язковим припиненням діяльності підприємства та створенням нового товариства. І хоча проект Закону передбачає, що всі суб’єкти господарювання мають привести свою діяльність у відповідність із цим Законом протягом двох років, проте більшість з питань лишаться невирішеними. Зміни в регулюванні засад господарської діяльності дійсно потрібні. Та, на мою думку, слід провести повну ревізію всіх організаційно правових форм, в яких мають можливість діяти суб’єкти господарювання. Зробити її більш уніфікованою і лише після цього приймати рішення про внесення якихось змін. Так само слід діяти і в інших сферах, які були врегульовані Господарським кодексом та лишилися поза увагою законопроекту (господарські зобов’язання, відповідальність, особливі сфери господарювання).