Особливості стягнення витрат на допомогу адвоката

Інститут адвокатури в Україні протягом останніх років розвивається досить активно. Однак залишаються неврегульованими деякі важливі питання, зокрема питання відшкодування за рахунок опонента (чи держави) витрат на правову допомогу адвоката в судовому процесі. На сьогодні діяльність адвоката регулюється, перш за все, ЗУ «Про адвокатуру», однак незважаючи на наявність окремого нормативно-правового акту, присвяченого діяльності адвокатів, питання оплати послуг адвоката досить часто стає приводом для дискусій. На перший погляд, питання, пов’язане з оплатою послуг адвоката, нескладне, оскільки до відносин між адвокатом і клієнтом застосовні норми ЦКУ, зокрема ті, які стосуються договору про надання послуг. Однак коли в судовому процесі постає питання про відшкодування коштів на оплату послуг адвоката, то стає очевидним, що адвокатські послуги є особливим видом правовідносин, свободу яких законодавець намагається певним чином обмежити. Розглянемо особливості оплати послуг адвоката в різних галузях права і, відповідно, у різних процесах. Питання оплати послуг адвоката в цивільних і адміністративних справах врегульовано постановою КМУ від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних і адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Відповідно до згаданої постанови компенсація витрат, пов’язаних із правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у цивільних і адмінсправах не повинна перевищувати суму, яка обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи, якщо компенсація сплачується іншою особою; і не повинна перевищувати суму, яка обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави. Здається, ніяких питань з’являтися не може, але часто вони виникають і стосуються підтвердження факту оплати послуг адвоката, фактичного виконання робіт і кількості витрачених адвокатом на надання правової допомоги годин. Ці ж питання під час розгляду справ у суді виникають і по господарських справах. Окрім того, в господарському процесі відсутній будь-який законодавчий акт, який встановлює граничні розміри компенсації витрат на адвоката. Таким чином, можна зробити висновок, що адвокат може керуватися принципом свободи договору й заявляти до стягнення в судовому процесі по господарській справі суму, встановлену в договорі про надання правової допомоги адвокатом. Однак на практиці не все так однозначно. Розглянемо найбільш поширені проблемні питання, пов’язані з відшкодуванням витрат на адвоката в складі судових витрат. Дуже поширеним питанням, яке виникає в судовому процесі, є підтвердження й обґрунтованість оплати послуг адвоката. Тобто суд вимагає від адвоката конкретних доказів, що за надані клієнту послуги він отримав суму, яка включена до складу судових витрат. У постанові ВГСУ від 3 березня 2004 р. по справі № 1/3/655 суд говорить, що, відшкодовуючи послуги адвоката як судові витрати, необхідно з’ясувати, яку саме суму сплачено адвокатові як компенсацію фактичних витрат при здійсненні правового обслуговування й подати документальне підтвердження цієї суми, оскільки не вся сума в угоді є власне адвокатськими послугами, а зазначені в угоді суми фактичних витрат не підлягають стягненню. Отже, суд робить висновок, що сума угоди про правову допомогу не є повністю витратами на правову допомогу, бо в суму включені фактичні витрати адвоката: витрати на відрядження, на доставку документів та ін. Однак відповідно до Правил адвокатської етики, схвалених ВККА при КМУ 1 жовтня 1999 р., за угодою між клієнтом і адвокатом клієнт зобов’язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також за необхідності – фактичні витрати, пов’язані з виконанням угоди. Таким чином, фактичні витрати не обов’язково включаються в суму угоди і, якщо це прямо не вказано в угоді, немає підстав вважати, що сума договору про надання правової допомоги включає суму фактичних витрат адвоката. Що стосується документа, який підтверджує оплату послуг адвоката, то Президія ВГСУ дала роз’яснення господарським судам України «Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратили чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України» від 31 травня 2002 р. № 04-5/609, зазначивши, що «витрати позивачів і відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг по веденню справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг». Однак висновок Президії ВГСУ, що адвокат має надати платіжне доручення, яке підтверджує оплату послуг клієнтом, суперечить нормам закону про свободу договору й порядок розрахунків за договором. Адже чинним законодавством не встановлено обов’язкову передоплату за договором про надання правової допомоги адвокатом, тому оплата може відбуватися після надання послуг через кілька днів, можлива й відстрочка платежу чи його розстрочка. У такому випадку надати в судове засідання докази оплати послуг неможливо. Що стосується акту наданих послуг (виконаних робіт), то такий акт підписується сторонами після надання послуг, тобто це документ, який підтверджує завершення правовідносин між сторонами. Тому до закінчення розгляду справи в суді акт наданих послуг не може бути підписаний і наданий для огляду суду. Незважаючи на логічність таких суджень і їх законодавче обґрунтування, для уникнення непорозумінь у суді краще передбачати передоплату за договором про надання адвокатських послуг і надати для огляду суду документ, який це підтверджує. Цікавою є ситуація, коли послуги надаються адвокатом, який не має рахунку в банку. Яким чином можна тоді довести отримання коштів за договором про надання адвокатських послуг? Звернімося до законодавства. Адвокат не є підприємцем, а розглядається як фізична особа в господарських правовідносинах, тому на нього розповсюджуються норми ЦКУкраїни. Отже, на підтвердження отримання коштів за договором про надання правової допомоги адвокат може надати розписку – письмовий документ із підписом, який засвідчує, що особа, яка його написала, отримала гроші й бере на себе щодо них певні зобов’язання. Поширеними є випадки укладення договору про надання правової допомоги не безпосередньо з адвокатом, а з юридичною чи адвокатською компанією. Чи можна говорити про право на відшкодування витрат на правову допомогу, якщо оплату за послуги отримує компанія, а в суді інтереси клієнта представляє адвокат? У випадку укладення клієнтом договору з юридичною особою представництво інтересів у суді здійснює працівник цієї юридичної особи. Користуючись правом, наданим цивільним законодавством, зокрема ст. 628 ЦКУ, при укладенні договору сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, створивши таким чином договір, який міститиме умови договору про надання послуг і договору доручення. На підставі такого договору юридична особа (наприклад, юридична компанія) уповноважує на представництво інтересів клієнта в суді свого працівника (адвоката). Які документи в такому випадку слід надавати суду для підтвердження надання адвокатом правової допомоги? Це має бути договір про надання правової допомоги, довіреність на адвоката, який представлятиме інтереси клієнта в суді. Суд може також витребувати документи, які підтверджують факт перебування адвоката в трудових відносинах з юридичною особою, із якою укладено договір, і платіжний документ про оплату послуг за договором про надання правової допомоги. Як бачимо, відшкодування витрат на послуги адвоката є питанням, яке потребує детальнішого законодавчого врегулювання