Правовий тил медичної діяльності

В Україні тема правового забезпечення медичної діяльності стає все актуальнішою й гострішою у зв’язку із стрімким розвитком приватної медицини й вимогливістю самих пацієнтів. Правовий супровід надання медичних послуг має виключати можливість обіцянок із боку лікаря й необґрунтованих очікувань з боку пацієнта, а отже, дозволяє попередити виникнення конфліктів з пацієнтами. Про проблеми, які доводиться вирішувати в медичному правовому полі, а також про особливості врегулювання конфліктів у медичній діяльності розповіла «ПТ» партнер ЮК «Бабич і Партнери» (єдиної в Україні юридичної компанії, основною спеціалізацією якої є медичне право) Олена БАБИЧ. – Які нагальні для медичної діяльності теми вимагають законодавчого врегулювання або вдосконалення правозастосовної практики? – Сьогодні тема належного законодавчого врегулювання сфери медицини стоїть досить гостро. Майже всі законодавчі акти в цій сфері приймалися на початку 90-х років і на зараз уже не врегульовують належним чином питання сучасної медицини, яка за останні роки зазнала швидкого розвитку. Наприклад, одним із питань, які потребують законодавчого врегулювання, є питання прав і обов’язків лікарів та пацієнтів. Зараз у законодавстві відсутній системний підхід до прав і обов’язків як пацієнтів, так і лікарів, широкого розголосу набула тема прав пацієнтів, у ВР знаходиться декілька проектів законів України про права пацієнтів. Але без належної уваги й вивчення залишилися права лікарів. Не існує жодного законопроекту, де були б комплексно врегульовані права й обов’язки лікарів у лікувальному процесі. Тому виникає необхідність прийняття окремого закону або медичного кодексу, у якому були б урегульовані питання взаємовідносин всіх суб’єктів медичних правовідносин. Основою для розробки цього документа може бути досвід багатьох європейських країн, які мають розвинену й добре законодавчо врегульовану медицину з урахуванням інтересів як пацієнтів, так і лікарів. Також потребують належного законодавчого врегулювання питання визначення гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, видів і порядку надання платних медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, умови запровадження медичного страхування тощо. Окрема тема – підзаконні нормативні акти у сфері медицини. Накази міністерства охорони здоров’я, які регламентують порядок надання медичної допомоги, на жаль, не завжди відповідають реаліям сучасної медицини. – У ст. 49 Конституції України гарантоване право на безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Однак зважаючи, що уряд визначив перелік медичних послуг, які не можуть фінансуватися з бюджету, чи можна говорити про доступність безоплатної меддопомоги? – Доступність безоплатної медичної допомоги, яка гарантована ст. 49 Конституції України, – одна із болючих тем медицини. Відповідно до Рішення КСУ (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 встановлено, що в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам, незалежно від її обсягу й без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі в державних і комунальних закладах охорони здоров’я й перелік таких послуг мають бути визначені законом, а не постановою уряду. Сьогодні доступність безоплатної медичної допомоги існує, на жаль, лише на папері й не має майже нічого спільного з реальністю. – Тема недержавної медицини в Україні з правової точки зору є досить багатогранною й потребує окремого розгляду. Які вимоги українське законодавство ставить перед приватною медициною? – Законодавство у сфері охорони здоров’я ставить однакові вимоги для всіх закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності. Але на практиці, з одного боку, до приватних медичних закладів іноді ставляться жорсткіші вимоги, ніж до державних, а з іншого – існують певні обмеження діяльності приватних медичних закладів. Це, передусім, стосується видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян і є невід’ємною частиною лікувального процесу як в умовах амбулаторії, так і стаціонару, а також обмеження щодо використання цілого ряду лікарських засобів, які віднесені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (затв. постановою КМУ від 6 травня 2000 р. № 770), без використання яких багато видів надання медичної допомоги стає майже неможливим (наприклад, інтенсивна терапія, анестезіологія тощо). Усе це є прерогативою лікувальних закладів державної й комунальної форм власності. Така ситуація ставить приватні лікувальні установи в нерівне становище з державними лікувальними закладами. – Величезна кількість запитань виникає у зв’язку з необхідністю правової регламентації отримання згоди пацієнта на медичне втручання. Яким чином слід оформляти таку згоду? – У ст. 43 ЗУ «Основи законодавства про охорону здоров’я України» законодавець закріпив положення, що згода пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики й лікування. Але в законодавстві не закріплено, ні в якій формі пацієнт має надати таку згоду, ні що вона повинна в собі містити. Виходячи з практики, безумовно, це має бути письмовий документ, який передує будь-якому лікуванню чи медичному втручанню, за винятком ургентних випадків, коли існує реальна загроза життю чи здоров’ю пацієнта. Відсутність такої згоди можна розглядати як порушення права пацієнта в лікувальному процесі. Зміст документа визначається в кожному випадку окремо залежно від виду медичного втручання, але в ньому обов’язково має бути пояснено пацієнту його діагноз, прогноз лікування, настання можливих ускладнень тощо. – Яким чином юрист може захистити лікаря від несправедливих звинувачень з боку несумлінних клієнтів? – Несправедливі звинувачення з боку несумлінних пацієнтів – досить поширене явище, принаймні, у приватних лікувальних закладах. Захистити медичний заклад від таких звинувачень, на жаль, дуже важко. У більшості випадків такі звинувачення мають один і той же сценарій. Пацієнт, керуючись виключно своїм життєвим досвідом чи так званими порадами сторонніх осіб, вбачає в діях працівників медичних закладів надання медичних послуг неналежної якості. Мета таких звинувачень на адресу лікувального закладу або лікаря одна – отримання грошової компенсації. Пацієнт починає писати претензії, скарги на адресу керівництва лікувальної установи й, не отримуючи відповіді, яка його влаштовує, починає звертатися зі скаргами в контролюючі й правоохоронні органи. Це, у свою чергу, призводить до перевірок медичного закладу для встановлення обґрунтованості скарги пацієнта. У більшості випадків такі перевірки носять суто формальний характер, але все ж спричиняють певні проблеми в роботі лікувального закладу. Єдиним можливим засобом мінімізації негативних наслідків подібних дій пацієнтів є своєчасна й оперативна правова допомога фахівця, яка полягає в консультуванні з питань підготовки письмових відповідей на скарги пацієнтів, реагування на запити правоохоронних органів тощо, а також розробка відповідної тактики й стратегії спілкування з несумлінними пацієнтами. – Наскільки реально для постраждалого пацієнта одержати від лікаря чи медичного закладу компенсацію? – Пацієнту, якому при наданні медичних послуг неналежної якості було нанесено шкоду здоров’ю, отримати від лікувального закладу грошову компенсацію дуже складно, але в деяких випадках все ж можливо. Позитивний результат залежить від багатьох факторів, зокрема, від того, де пацієнт отримував медичні послуги – у приватному чи державному медичному закладі. Адже коли пацієнт звертається до приватної клініки, у нього на руках залишаються документи (договір, квитанція тощо), і це є письмовим доказом, що пацієнт дійсно отримував ці медичні послуги в конкретному медичному закладі. Важливим фактором є знання юриста чи адвоката, до якого за допомогою звернувся пацієнт, знання специфіки надання медичних послуг, порядку й особливостей її надання, вчасне реагування на дії лікаря або лікувального закладу, оперативне витребування медичних документів, формування правильної правової позиції. Сьогодні, на жаль, таких спеціалістів бракує. – Іще одним аспектом діяльності юриста в медичному закладі є забезпечення дотримання лікарської таємниці. Які є практичні проблеми з цього питання? – За умови роботи в лікувальному закладі кваліфікованого юриста проблем забезпечення дотримання лікарської таємниці не повинно бути. Основним фактором ризику розголошення лікарської таємниці є відповіді на запити, які приходять на адресу медичного закладу з вимогою надання інформації про пацієнта. Це адвокатські запити, запити правоохоронних органів, запити інших установ і організацій. Наприклад, надання відомостей, які становлять лікарську таємницю, на запити правоохоронних органів має свої особливості. Надання інформації про пацієнта на такі запити можливе виключно при знаходженні в провадженні справи про злочин у межах досудового слідства. За умови правильного (з точки зору законодавства) реагування на запити ризик розголошення лікарської таємниці зводиться до мінімуму. – Які особливості досудового й судового врегулювання конфліктів у медичній діяльності? – Особливості врегулювання досудового врегулювання конфлікту в медичній практиці не можна окреслити певними рисами, усе залежить від конкретної ситуації. А особливість судового врегулювання полягає в тому, що майже всі рішення суду в основному ґрунтуються на результатах проведених судових експертиз, оскільки в судовому процесі суддям важко без медичної освіти розібратися в тонкощах лікування, якості наданої медичної допомоги тощо – Чи є певна закономірність у судовій практиці медичних справ? – Закономірність медичних справ у судовій практиці полягає в предметі справи (надання медичної допомоги) і в сторонах: пацієнт–лікар. Сьогодні не можна говорити про кількість таких позовів до лікарських установ, оскільки відсутня офіційна статистика. Але, звичайно, з позовами до приватних лікувальних закладів звертаються частіше, оскільки є ймовірність отримати бодай якусь грошову компенсацію на відміну від державного лікувального закладу. Розмову вела Катерина ФОМІНА
«Правовий тиждень»