Проблеми правової кваліфікації лікарської помилки

Відомо, що законодавство України не містить такого поняття як «лікарська помилка». Власне, лікарі вважають, що лікарська помилка, як вони її розуміють, відповідальності не викликає ані дисциплінарної, ні адміністративної, ні кримінальної, оскільки є добросовісною помилкою, ніяк не пов’язаною з халатністю, професійною недбалістю й тим більше прямим умислом. Це ті помилки, які трапляються через те, що професійні можливості завжди є обмеженими досягнутим рівнем розвитку медичної науки й клінічної практики. У складних випадках протікання патологічних процесів у організмі людини лікар нерідко передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності). У цьому випадку, діючи як особа і в конкретній складній клінічній ситуації, лікар виступає носієм не лише індивідуальних професійних якостей, але й тих реальних можливостей, які в певний історичний період має професія в цілому. Отже, до причин лікарських помилок можна віднести стан розвитку медичних знань, імовірність нетипового протікання хвороби в певного пацієнта, викликану особливостями його організму, рівень кваліфікації, професійний досвід лікарів, обладнання медичних закладів діагностичною технікою, їх забезпеченість лікарськими засобами. До цього можна додати й те, що постійно з’являються нові захворювання, а відомі, проте які рідко зустрічаються на практиці, теж можуть становити собою серйозну діагностичну проблему. Можливі й змішані захворювання, які важко розпізнати й лікувати. Типовим випадком лікарської помилки є безпідставне призначення лікарських засобів. Часто цим грішать молоді лікарі, які з добрих намірів призначають хворому низку медикаментів на всі випадки життя: від голови, від серця, від безсоння. А це призводить до порушення балансу обміну речовин. Людина починає почувати себе гірше, скаржиться на новий симптом і отримує черговий препарат. Потім досвідчений лікар перекреслює всі призначення, залишаючи лише аскорбінову кислоту, і хворий одужує. Іншими поширеними випадками є користування ампулами без етикеток, внаслідок чого хворому вводилися не ті препарати; забудькуватість хірургів, коли в черевній порожнині після операції лишають предмети, як-то затискачі, серветки, тампони. Відомі також випадки з досвідченими лікарями, які підписували епікриз, а потім, шоковані, віталися з «покійником» у коридорі клініки. Єдиної класифікації лікарських помилок не існує. Умовно їх розрізняють за такими ознаками: діагностичні помилки (помилки при розпізнаванні захворювань і їх ускладнень, помилковий діагноз); лікувальні помилки (тактичні помилки в лікуванні хворого); технічні помилки (прорахунки при проведенні діагностичних і лікувальних процедур, операцій); організаційні помилки (недоліки в організації тих чи інших видів медичної допомоги); деонтологічні помилки (помилки у поведінці лікаря, у його спілкуванні з хворими); помилки у заповненні медичної документації. Таким чином, сутністю лікарської помилки в будь-якому випадку є добросовісна помилка відносно фактичних ознак вчиненого (встановленого діагнозу, призначеного лікування). Куди більш небезпечним є нещасний випадок, який неможливо передбачити й попередити в принципі. У медичній практиці під нещасними випадками розуміють несприятливий результат лікування хворого через випадковий збіг обставин. Такі результати найчастіше пов’язані з індивідуальною підвищеною чутливістю хворого до деяких лікувальних препаратів або виникають під час проведення різних діагностичних операцій, тобто їх не можна передбачити навіть у випадку найдобросовіснішого ставлення медичного персоналу до своїх службових обов’язків. З нещасними випадками найчастіше мають справу хірурги, коли в ході операції з’ясовується, що хворий має якусь рідкісну патологію. Наприклад, під час звичайної операції по видаленню мигдаликів після видалення першого мигдалика раптом сильним фонтаном вдарила кров з другого. Кровотечу зупинити не вдалося, хвора померла. Виявилося, що хвора мала рідкісну патологію: дуга сонної артерії проходила крізь мигдалик. Однак якщо лікар видаляє апендикс і пошкоджує при цьому нормально розташовану клубову артерію, то це вже не нещасний випадок, а недбалість. Правопорушення у сфері медичної діяльності кваліфікується у випадку наявності складу злочину. Зокрема, ст. 140 ККУ встановлює кримінальну відповідальність медичних працівників за невиконання чи неналежне виконання своїх професійних обов’язків через недбале чи несумлінне до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Науково-практичний коментар до ККУ вказує, що невиконання професійних обов’язків означає, що медичний працівник не вчинив ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити. Про неналежне виконання професійних обов’язків ідеться тоді, коли медичний працівник виконує свої обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхово. Як злочин кваліфікуються такі дії: несвоєчасний діагноз, залишення хворого без належного догляду, порушення правил виготовлення чи застосування лікарських засобів, невиконання медсестрою вказівки лікаря про застосування до хворого ліків чи процедур тощо. Але коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків, а настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 ККУ виключається. Питання кваліфікації лікарської помилки є дуже важливим, оскільки від цього залежить вирішення питання про настання чи ненастання відповідальності медичного працівника. Уся складність питання полягає в тому, що визначити співвідношення лікарських помилок, правопорушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині погоджені критерії кожної з цих категорій. При судовому провадженні, під час якого з’ясовується наявність вини медичного працівника, для встановлення обставин звичайно залучають медичних експертів. Проте експерти – це ті ж лікарі, які залучаються для відповіді на питання, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідав нормам медичної професії. Як свідчить практика, лікарі проти один одного негативних висновків не роблять, якщо обставини це допускають. А відсутність затверджених стандартів надання медичної допомоги дозволяє маніпулювати медичною термінологією, засобами й процедурами відповідно до конкретної ситуації з метою уникнути відповідальності. Але позбавити лікаря права на помилку й притягати його до кримінальної відповідальності щоразу, коли він не зміг безпомилково визначити захворювання й так само безпомилково лікувати його, означає зупинення розвитку медичної науки, адже саме професійна ініціатива в складних і нештатних ситуаціях дозволяє досягти найкращого результату. У медичній практиці класичне протікання хвороби зустрічається в незначної кількості пацієнтів, а конкретні прояви ставлять перед лікарем щоразу нетипові задачі. І лише високий рівень професійності лікарів і застосування лікування, якого вимагає конкретна ситуація, дозволяє вирішувати  ці задачі. А тому, здається, питання правової кваліфікації лікарської помилки й надалі залишатиметься предметом дискусій серед юристів. Коментар фахівця Юрисконсульт АО «Юридичний Центр»
Наталя ШИМАНСЬКА: – Недосконалість правого регулювання суспільних відносин у галузі медицини в Україні відома всім. У нашій державі склалася ситуація, коли особа, яка звернулася за допомогою до медичного працівника, практично не захищена від негативних результатів діяльності медика. Хворий по відношенню до лікаря перебуває в залежному становищі, оскільки лікар після огляду ставить діагноз, призначає курс лікування й медикаменти, які потрібно вживати. Перевірити правильність висновків медика звичайній особі, яка не є фахівцем у галузі медицини, складно, тому, як правило, ми погоджуємося з лікарем і суворо дотримуємося його вказівок, покладаючись на його професійні знання й розуміння. У науковій літературі є багато підходів для пояснення суті (визначення) лікарської помилки. Помилки трапляються в діяльності спеціалістів різних професій, але в жодній сфері людської діяльності помилки не призводять настільки важкі наслідки, як в області практичної медицини, оскільки медицина впливає на людський організм, який, як відомо, є надзвичайно делікатним і не терпить неуважного й недбалого до себе ставлення. Однією з причин помилки в лікарській діяльності є помилкова думка професійного медичного працівника. Термін «помиляється» вживається для визначення помилки в знаннях і означає дію чи процес, який виражає неправильне уявлення про властивості й відношення досліджуваного об’єкта в оточуючому світі. Підводячи підсумки дослідженню поняття лікарської помилки, необхідно відзначити: сьогодні в науковій літературі немає єдиної концепції розуміння юридичного значення помилки в професійній медичній діяльності. На нашу думку, під лікарською помилкою слід розуміти об’єктивно протиправний несприятливий результат, обумовлений об’єктивними й суб’єктивними факторами. Слід зауважити, що сьогодні першочерговими є зміна поглядів, уявлень і вдосконалення правового регулювання відносин  «медичний працівник – хворий», «лікарська установа – хворий». Система правового регулювання цих відносин, яка склалася ще за радянських часів, сьогодні себе вже не виправдовує. Державне забезпечення медицини, враховуючи економічне становище держави, повністю реалізоване бути не може. Кошти, які виділяються з державного бюджету на утримання медичних установ і працівників, є недостатніми. Тому внесення поправок, новітнього позитивного досвіду іноземних держав в нашу систему медицини, імплементація зарубіжного досвіду, перегляд прогалин і пошук шляхів їх вирішення є першочерговим питаннями, які потребують нагального вирішення. Адже медичний працівник є відповідальним за найцінніше, що ми маємо – за життя і здоров’я. Зважаючи, що одним із методів регулювання й впливу на поведінку особи загалом і медичного працівника (у т.ч. медичної установи), зокрема, є застосування відповідальності до винної особи, цьому інституту слід приділити серйозну уваги. У чинному законодавстві цивільно-правова відповідальність медичного персоналу за неналежне надання медичних послуг регулюється недостатньо й потребує суттєвого коригування, уточнення, удосконалення. Відносини між медичним персоналом і хворим є специфічними, і не всі норми цивільного законодавства при застосуванні інституту відповідальності можуть бути використані. Тому деталізація цього інституту є необхідною умовою, щоб кожен громадянин міг повністю реалізувати гарантовані Конституцією й законами України права.