Проблемні депозити, або Як отримати свої гроші

За інформацією ЗМІ і аналітичних видань, до банківської кризи українці зберігали в банках $44 мільярди. Коли заговорили про фінансово-економічні негаразди, то за перші два тижні жовтня, за даними Асоціації українських банків, відтік депозитів із банківської системи України склав близько 6,2 мільярди гривень. Паніку серед вкладників підігрівали як загальна інформація про світову кризу, так і приклад «Промінвестбанку», у якому НБУ ввів тимчасову адміністрацію. Криза довіри Намагаючись врятувати банківську систему від краху, 13 жовтня 2008 р. регулятор ввів шестимісячний мораторій на дострокове зняття депозитів (сумнозвісна Постанова НБУ № 319). Але бажаного стабілізаційного ефекту досягти не вдалося. Уся банківська система зіткнулася з новою хвилею протистояння, коли населення почало вимагати повернути заощадження, залишені в банках. Обдурені вкладники усвідомлювали, що повернення залишених у банку заощаджень, навіть за умов мораторію, є лише питанням загальної юридичної й судової практики. Не останню роль зіграла і власне інформаційна політика окремих банків по відношенню до своїх клієнтів. Замість активної роз’яснювальної роботи одні взагалі відмовилися реагувати на звернення вкладників, інші, прикриваючись Постановою № 319, обмежили видачу не тільки термінових депозитів, але й інших банківських програм, які не підпадають під її дію (накопичувальні рахунки й безстрокові внески). Проте, 4 грудня 2008 р. НБУ визнав цю Постанову такою, що втратила силу, але іншою Постановою № 413 від 4 грудня закликав комерційні банки забезпечити позитивну динаміку зростання депозитів для недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками. І хоч Постанова НБУ № 413, якою скасовується дія Постанови № 319, не містить прямої заборони банкам видавати достроково внески, Нацбанк доповнив її Листом № 22-310/946-17250, у якому повідомив про збереження заборони на дострокове одержання депозитів. Цікавий нюанс: Постанова №319 не була зареєстрована в Міністерстві юстиції й суперечить Цивільному кодексу, а на сайті ВР ці нормативні акти (Постанови НБУ № 319 і № 413) відсутні й досі! Загальне поняття банківського вкладу Що ж має на увазі законодавець, регулюючи такий вид правовідносин, як банківський вклад? У ст. 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), яка прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, у якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК України). До відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. За своєю правовою природою договір банківського вкладу є різновидом договору позики, оскільки грошові кошти передаються вкладником, який виступає кредитором по відношенню до банку-боржника. Проте якщо за договором позики позичальник після передачі йому грошей стає їх власником, то за договором банківського вкладу такі відносини речово-правового характеру відсутні. Відповідно до розділу 2 Інструкції по бухгалтерському обліку депозитних операцій установ комерційних банків України, затвердженої Постановою НБУ від 20 серпня 1999 р. № 418, депозит (вклад) – це гроші або інші кошти в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, передані власником (фізичною або юридичною особою) або третьою особою за дорученням і за рахунок власника в банк для зберігання на встановлених договором умовах із обов’язковим поверненням вкладнику. Безготівкові грошові кошти, які знаходяться на рахунку, не можуть належати будь-кому на праві власності. Договір банківського вкладу є реальним (зобов’язальні правовідносини по ньому виникають тільки після внесення вкладником грошових коштів на депозитний рахунок) і оплатним (банк зобов’язаний виплатити вкладнику відсотки). Тому навіть при достроковому розірванні договору банківського вкладу за ініціативою вкладника банк не має права відмовити у виплаті відсотків і тим більше застосувати будь-які санкції. Але банк має право зменшити розмір нарахованих відсотків у порядку, передбаченому законом або договором банківського вкладу. Істотною відмінністю депозитного рахунку від інших рахунків, які відкриваються в банках, є відсутність можливості у клієнта здійснювати з них розрахунки. Якщо фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або при закінченні терміну його дії можуть направити кошти, що знаходяться на депозитному рахунку, на рахунки третіх осіб, то юридичним особам це прямо заборонено. Усі грошові кошти юридичної особи мають бути зараховані на поточний рахунок, і лише з цього рахунку можуть бути перераховані на рахунки третіх осіб у порядку, передбаченому для розрахункових правовідносин і договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу має бути укладений в простій письмовій формі, якою передбачаються такі умови, як сума вкладу, процентна ставка, що нараховується на внесок, термін і умови його повернення. Відповідно до вимог ст. 1059 ЦК України письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки, сертифікату або іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншим нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності (банківським правилам) і звичаями ділового обороту. Різновиди депозитів Договір банківського вкладу може бути укладений на будь-яких умовах, які не суперечать чинному законодавству. Оскільки для банків внески клієнтів – основне джерело поповнення ресурсів, вони до початку кризи пропонували таку кількість видів депозитів, що зорієнтуватися й обрати потрібний було дуже складно. У банківській практиці найчастіше застосовуються депозитні внески «на вимогу» і термінові, тобто визначені деяким проміжком часу, календарною датою, подією, яка обов’язково має наступити. Незалежно від виду внеску банк зобов’язаний видати суму внеску або його частину на першу вимогу вкладника. За внесками «на вимогу» конкретний термін зберігання не встановлюється. Клієнт кладе гроші на депозит і може забрати їх у будь-який момент. До них тяжіють універсальні депозити, за якими можна знімати й поповнювати рахунок у будь-який момент без втрати відсотків. Проте працювати на таких «вільних умовах» майже не вдасться – процентні ставки по внесках, сума яких може змінитися в будь-який момент, низькі – 5-8% річних (за універсальними – трохи вищі). Термінові депозити відкриваються на певний термін, протягом якого клієнт не має права забрати гроші (винятки – розірвання депозитного договору, при якому клієнт втрачає частину відсотків). Після закінчення терміну клієнт одержує всю суму депозиту з відсотками (або без них, якщо їх виплачували протягом терміну). Про відсотки Процентні ставки за строковими вкладами досить високі, тому їх відкривають ті, хто хоче не тільки зберегти, але й збільшити суму після закінчення певного терміну. Законодавець у ст. 1061 ЦК України встановив, що банк виплачує відсотки на суму внеску в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, банк зобов’язаний виплачувати відсотки в розмірі облікової ставки НБУ (із 30 квітня 2008 р. облікова ставка НБУ складає 12%). Банк має право змінити розмір відсотків, які виплачуються на вклади до запитання, якщо інше не встановлене договором. У випадку зменшення банком розміру відсотків за внесками «на вимогу», новий розмір відсотків застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладникам про зменшення відсотків після закінчення місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір відсотків на строковий вклад або на внесок, внесений на умовах його повернення при настанні визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлене законом. Виходячи з викладеного, установи банку зобов’язані сповістити другу сторону (вкладника) про зменшення розміру відсотків і лише через місяць до депозиту можуть бути застосовані нові умови. Виходячи з буквального тлумачення положень цієї норми, слід визнати, що така інформація має бути доведена до відома вкладника. Повідомлення вкладника про збільшення розміру відсотків за договором банківського вкладу законодавством не передбачено. Відсотки на банківський вклад нараховуються з дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, і до дня, який передує його поверненню вкладнику або списанню з рахунка вкладника на інших підставах. Як повернути банківський вклад Питання повернення вкладів регулюється ЦК України. Цей нормативний акт є законом, а будь-які зміни до законів можуть вноситися тільки законами. У цьому випадку Постанова НБУ є підзаконним актом і, по суті, не може вносити зміни в закони. Між тим НБУ фактично спробував змінити Закон України – Цивільний кодекс України в частині повернення вкладів. Таким чином, позиція НБУ, яка встановлює заборону на дострокове зняття депозитів – незаконна, оскільки суперечить умовам повернення внесків, обумовлених із клієнтом у депозитному договорі й суперечить ст. 1060 ЦК України, відповідно до якої умова договору про відмову від права дострокової вимоги вкладу є нікчемною. За договором банківського вкладу незалежно від його типу, банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, окрім внесків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Що стосується Листа НБУ до керівників комерційних банків, у якому Нацбанк роз’яснює, як саме слід трактувати норми Постанови № 413, то він не є нормативним актом і тим більше не може визначати порядок повернення депозитів, вводити обмеження на зняття коштів. Отже, банки, які відмовляють клієнтам у достроковому розірванні депозитного договору, фактично, порушують законодавство, зокрема ЦК України. Відповідно, клієнти банків мають усі підстави, щоб звернутися в судові інстанції. На сьогодні таких справ у судах немало, інше питання – як довго триватимуть розгляди. Тому до суду звертаються переважно ті вкладники, які не вірять у швидку стабілізацію ситуації в банківській системі і, відповідно, у скасування обмеження на зняття депозитних коштів. Зрештою, судові перспективи задоволення позовів клієнтів досить високі. Отже, якщо вкладник не можете отримати свій депозит, то він має право звернутися до суду й аргументувати свою позицію нормами ст. 1060 ЦК України. За загальним правилом, зобов’язання по видачі вкладу може виникати в банку до закінчення терміну депозиту, а саме – у момент пред’явлення вкладником до банку першої вимоги про його видачу. Така вимога висловлюється у вигляді заяви, адресованої банку. Зокрема, щодо вкладників – фізичних осіб у п. 20.7. Інструкції про порядок відкриття, використовування й закриття рахунків у національній і іноземних валютах (затверджена Постановою Правління НБУ 12 листопада 2003 р. № 492) зазначено, що для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника – фізичної особи вкладник зобов’язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви. У заяві, яка складається в довільній формі, вкладник – фізична особа має вказати номер і дату укладення договору банківського вкладу, суму внеску або його частини, а також вказати дату, коли банк зобов’язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник – фізична особа подає в банк у двох примірниках не пізніше ніж за два робочі дні до дати отримання коштів, вказаних у заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику – фізичній особі. Отже, якщо договором депозиту не встановлений інший строк, то вкладник – фізична особа на власний розсуд визначає термін, протягом якого банк зобов’язаний видати йому вклад, але в будь-якому випадку цей термін не може бути меншим за два робочі дні. Можна зробити висновок, що все в наших руках. Якщо хочеться судових розглядів і не шкода коштів – можна звертатися до суду. Якщо ж ні – треба чекати.