Державні стандарти вищої юросвіти в Україні: стан, проблеми, перспективи

Створення якісної вищої юридичної освіти в Україні ускладнюється через відсутність впродовж тривалого часу єдиних вимог до підготовки юристів. Зокрема, через неоднаковість підходів різних юридичних наукових шкіл до визначення змісту підготовки юридичних кадрів затягувалося розроблення стандарту вищої освіти з права за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, а за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра затверджений стандарт відсутній взагалі.  За наявною інформацією, на сьогодні проект державного стандарту за освітньо-кваліфікаційним рівнем (ОКР) «бакалавр права» знаходиться на погодженні в Міністерстві праці та соціальної політики. Після цього цей стандарт буде прийнято Міністерством освіти і науки. Про розробку і затвердження державних стандартів «Спеціаліст права» і «Магістр права» мова навіть не ведеться до затвердження стандарту за ОКР «бакалавр права». Така ситуація унеможливлює об’єктивний зовнішній контроль якості юридичної освіти, не відповідає принципам Болонського процесу як щодо забезпечення якості освіти, так і щодо забезпечення мобільності студентів. Державні стандарти вищої юросвіти мають важливе значення в системі вищої освіти, оскільки визначають методичні основи організації навчального процесу в юридичних вишах. Більше того, державний стандарт вищої юридичної освіти встановлює державні вимоги до змісту юридичної освіти, рівнів професійної кваліфікації випускників юридичних ВНЗ, основних обов’язкових засобів навчання та освітнього рівня вступників до юридичних вузів. Державний стандарт повинен містити перелік основних нормативних юридичних дисциплін, обов’язкових для підготовки фахівців за спеціальністю «правознавство». Основною метою сучасної вищої юридичної освіти має стати не стільки формування фахових знавців нормативно-правових актів, скільки підготовка професіоналів, які сповідують принцип верховенства права, є опорою у прагненні до демократії, побудови правової держави, що вимагає докорінної зміни вимог до змісту та якості юридичної освіти. Навчальний процес потребує якісних змін За часів СРСР основним вважалося перше покоління державних стандартів – від випускників-юристів вимагали, щоб вони знали норми права та правильно їх застосовували. В сучасних умовах до пріоритетних якостей юриста відносять здатність не лише тлумачити право, але й встановити сутність права з урахуванням мети правового регулювання та адекватності державного впливу на відповідні відносини, а також прийняти обґрунтоване рішення. Навчальний процес ВЮО переобтяжений нормативно-теоретичним знанням, що не повною мірою сприяє підготовці орієнтованих на практику фахівців, не стимулює індивідуальну навчальну активність студентів. Доцільно скоригувати бакалаврський та магістерський курси і навчальні плани бакалавріату та магістратури з метою пропорційного перерозподілу нормативно-теоретичних дисциплін та практико-прикладних курсів, що зумовить активний академічний пошук студента та значно вищу професійну придатність випускників бакалавріату чи магістратури. Навчальні плани, по можливості, повинні враховувати прагматичну складову повсякденної активності фахівця з права, неправову сферу діяльності юриста (ділову комунікацію, тактику дій, конструктивний аналіз і моделювання ситуації, ситуативний підбір норм права). Навчальні плани не завжди повинні будуватися згідно з галузевою диференціацією українського права, мають враховувати практичні потреби в підготовці спеціалістів за конкретними напрямами практичної роботи, що ґрунтуються на міжгалузевому правозастосуванні. Доцільно переглянути також перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців-юристів, передбачивши, зокрема, розподіл підготовки фахівців з юриспруденції і суміжних видів діяльності – патентних повірених, державних реєстраторів, митників, криміналістів тощо. Крім того, навчальний план ВНЗ не повинен бути замкнутим і неконвертованим, оскільки це обмежує академічну мобільність процедурою складання академічної різниці за річними періодами навчання. На практиці навіть студенти другого курсу, які переводяться до нашого факультету з інших юридичних ВНЗ, змушені доздавати значну академічну різницю через значну відмінність між навчальними планами закладів. Співвідношення циклів навчальних дисциплін Потребують коригування вимоги МОН щодо питомої ваги циклу гуманітарних і соціально-економічних дисциплін (історія України, економічна теорія, іноземна мова, релігія та ін.) порівняно з іншими двома циклами – фундаментальними та професійно орієнтованими дисциплінами (теорія держави і права, основні галузі права) та дисциплінами за вибором. На юридичному факультеті нерідко по кілька (два й більше) семестрів вивчають історію України та українську мову, хоча ці дисципліни кілька років вивчають у середній школі. Часто на різних курсах вивчають економічні і філософські дисципліни з дубльованим змістом. Водночас не тільки на першому курсі, але й у подальшому студенти не вивчають важливий предмет – юридичне письмо (Legal writing). Збільшення частки письмової форми оцінювання знань веде до зменшення часу усного спілкування зі студентами, заважає спрямованості практичних занять на виховання ораторських та дискусійних навичок майбутніх юристів. У результаті значна кількість випускників має неналежний рівень підготовки за такими напрямами, як: а) достатність володіння юридичною робочою технікою; б) вирішення окремих юридичних проблем, казусів; всебічність правових знань; г) здатність знаходити альтернативні рішення; д) техніка аргументації; е) здатність працювати в команді та керувати колективом; є) знання української ділової мови, іноземних мов, мікроекономіки; ж) знання прикладних юридичних комп’ютерних програм. Бакалавр, спеціаліст, магістр Як відомо, залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня в Україні існує чотири ОКР фахівців-юристів: 1) молодший спеціаліст; 2) бакалавр права; 3) спеціаліст права; 4) магістр права. Молодших спеціалістів готує дуже широке коло навчальних закладів, що мають перший рівень акредитації (профтехучилища, непрофільні інститути). Як правило, на практиці це технічні виконавці, помічники юристів. Щодо бакалавра права існує визначений у 2004 р. державний стандарт. Це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно орієнтовані навички і знання. Бакалаври здатні вирішувати типові професійні завдання, передбачені галуззю права. Підготовкою цих фахівців займаються навчальні заклади другого-третього рівнів акредитації, час підготовки не може перевищувати чотирирічний термін.      Бакалаври в галузі права покликані здійснювати діяльність, спрямовану на виконання допоміжних функцій правника (помічника адвоката, слідчого, нотаріуса тощо). Бакалавр права не може займати посади на підприємствах вищого рівня. Спеціаліст права має повну вищу освіту за спеціальністю «правознавства». Освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста може бути отриманий у навчальному закладі третього-четвертого рівнів акредитації, термін підготовки спеціаліста після бакалавріату складає не більше одного року. Освітньо-кваліфікаційний рівень магістра права студенти отримують на базі відповідної освітньо-професійної програми бакалавра. У майбутньому повинні існувати такі відмінності:
а) щодо переліку посад, які можуть займати магістри права;
б) щодо змісту навчальної програми;
в) право на викладацьку діяльність матимуть магістри. Навчання на різних ступенях (бакалавра, спеціаліста, магістра) відрізняється діаметрально протилежним спрямуванням, практичним (нормативна підготовка) чи переважно теоретичним (проблемним). Внаслідок відсутності чіткої державної політики щодо ОКР фактично відбувається девальвація цієї системи. В умовах невизначеності перспектив ОКР «спеціаліст права» і недооцінки статусу ОКР «бакалавр права» спостерігається тенденція невиправданого збільшення частки магістрів права в загальній кількості випускників-юристів. Такими темпами ми скоро матимемо 90% магістрів. Однак у дійсності їх повинно бути не більше 15–20% від загальної кількості випускників, що відповідає співвідношенню практикуючих юристів і юристів-науковці та викладачів. Щоб зупинити цю небезпечну тенденцію, слід підвищити статус бакалаврів права як базового елемента ОКР вищої юридичної освіти, по-суті поширивши на них існуючі нині вимоги щодо ОКР «спеціаліст». У свою чергу, на статус ОКР «молодший спеціаліст права» поширити вимоги щодо бакалавра права. Тому доцільно визначити в державних стандартах юридичної освіти, професійно-посадових класифікаторах, спеціальному законодавстві (Про адвокатуру, Про судоустрій, Про нотаріат, Про державну службу, Про виконавче провадження) професійні права бакалаврів і магістрів, у тому числі шляхом передбачення певних кваліфікаційних вимог до визначених посад як однієї з передумов позитивного ставлення до бакалаврів – сформованих фахівців у галузі права. Підсумок З метою розроблення державних стандартів вищої освіти за напрямом «право» для всіх кваліфікаційних рівнів МОН доцільно провести конкурс на розробку такого документа кількома тимчасовими робочими групами за участю представників національних вищих навчальних закладів, міністерств, роботодавців і працівників системи юриспруденції. Науково-методична комісія МОН може виступати лише експертом варіантів стандарту.