«Споживче банкрутство» в Україні: бути чи не бути?..

«Банкрутство має бути одиничним випадком, а не правилом. При цьому впровадження механізмів банкрутства фізичної особи в період фінансово-економічної кризи для багатьох стане рятувальним кругом під час шторму», – переконаний народний депутат України Валерій Писаренко, який подав до парламенту Проект Закону «Про внесення змін до деяких Законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» № 4273. Зазначена ініціатива викликала неабиякий резонанс, адже до впровадження інституту банкрутства фізичної особи слід поставитися особливо відповідально та ретельно врахувати всі за та проти. Зважаючи на актуальність питання, ПТ продовжує огляд думок представників юридичної громадськості про практичну користь впровадження інституту банкрутства фізичних осіб в Україні та раціональність названого законопроекту, розпочатий у № 22 від 2 червня 2009 р. Старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери»
Дмитро СІМАНОВ: – По-перше, зазначимо, що банкрутство фізичної особи не є екстраординарним явищем у світовій практиці. Багато країн застосовують цю процедуру. Але, оскільки в Україні принцип невідворотності покарання за правопорушення не отримав належної пошани, обмежити зловживання, які прогнозуються з боку боржників, дуже важко. Побоювання того, що використання процедури банкрутства може виявитися простим придбанням «індульгенції», не дозволяє беззастережно підтримати такі ініціативи. Тим не менше намагання вирішити зазначені проблеми, давши фізичним особам можливість скористатися перевагами банкрутства, загалом заслуговують на повагу. Не слід лише забувати про деталі, які можуть зіпсувати ідею. Далі я хотів би прокоментувати деякі положення запропонованого законопроекту. Законопроект містить положення, згідно з яким потягом п’яти років фізична особа, визнана банкрутом, підлягає деяким обмеженням, зокрема не може бути зареєстрована як підприємець. З одного боку, зрозуміле намагання передбачити деякі негативні наслідки банкрутства для фізичної особи, а не тільки переваги у вигляді припинення практично всіх майнових зобов’язань. У той же час це може призвести до позбавлення людини чи не єдиного джерела доходів, наприклад у депресивних регіонах, де дуже високий рівень безробіття. З огляду на законопроект у процедурі банкрутства фізичної особи буде також застосовуватися правило щодо можливості визнання недійсними угод, укладених протягом року до дня подання заяви про банкрутство до суду. Пропонують покласти на боржника – фізичну особу обов’язок щодо надання ним суду під час розгляду справи про банкрутство повного переліку його майнових активів. Але, на жаль, не зрозуміло, як можна забезпечити на практиці виконання цього зобов’язання боржника. Апологети розглянутих змін наголошують, що прийняття такого закону в Україні може допомогти боржнику захиститися від свавілля банку та колекторських компаній. Водночас не слід лишати поза увагою те, що прийнятий закон не повинен створити значний дисбаланс інтересів кредиторів і боржників на користь останніх. Керуючий партнер АК «Правочин», адвокат
Олександр ОНІЩЕНКО: – Ставлення до законопроекту досить неоднозначне, що зумовлено цілою низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Об’єктивно закон потрібен, оскільки правове регулювання банкрутства фізичних осіб, що не є підприємцями, в Україні відсутнє як таке. Водночас в умовах кризових явищ в економіці країни, скрутного фінансового становища великої кількості громадян, серед яких багато тих, хто свого часу отримав споживчі кредити, банкрутств не уникнути. Отже, закон на часі. Водночас, приймаючи закон, на мою думку, слід враховувати й інтереси кредиторів, якими насамперед є фінансові установи. Не виключено, що процедура банкрутства фізичної особи, передбачена законопроектом, буде використана несумлінними боржниками задля штучного позбавлення від боргів за умови існування реальної можливості їх погашення. І передбачені законопроектом (доповнення до ст. 30 ЦК України) запобіжники навряд чи стануть перешкодою для боржників, що мають на меті, зловживаючи своїм правом на банкрутство, позбавитися боргів. Обмеження в реєстрації такої особи як підприємця, заборона для неї бути засновником (учасником) юридичної особи, входити до колегіального органу юридичної особи й інші, на моє переконання, можуть бути нівельовані шляхом використання для цієї мети родичів та інших пов’язаних із банкрутом осіб. Отже, втрати, які за законопроектом понесе фізична особа – банкрут, не пропорційні перевагам, які він отримує у зв’язку зі своїм штучним банкрутством. Ще один важливий аспект полягає в усвідомленні того, що споживчі кредити, не повернуті фінансовим установам через процедуру штучного банкрутства, є загрозою для стабільності цих установ, а отже, і для повернення депозитів вкладникам, які також здебільшого є фізичними особами і які не менше потерпають від фінансової кризи. Абсолютно незрозумілими є встановлені законопроектом обмеження на передачу майна в заставу фізичними особами, які були визнані банкрутами. На мій погляд, застава є видом забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань, а отже, якщо, беручи новий кредит, особа, що раніше була визнана банкрутом, надає майно в заставу, фінансова установа в будь-якому разі отримає назад суму кредиту, у тому числі й через механізм реалізації предмета застави. При цьому не порушуються інтереси ні боржника, ні кредитора. Виникає питання про сенс такої заборони, встановленої законопроектом. У якості висновку мушу зазначити, що на рівні ідеї законопроект є вкрай необхідним та актуальним в умовах фінансової кризи, проте його зміст має бути суттєво доопрацьований. Юрист ЮФ «Центр правового консалтингу»
Євген ТЕРЕЩЕНКОВ: – Законопроект «Про внесення змін до деяких Законів України (щодо банкрутства фізичної особи)», розв’язуючи неплатоспроможність фізичних осіб, потребує подальшого доопрацювання або навіть викладення в новій редакції. Проект Закону встановлює, що банкрутство фізичної особи повинно проходити за правилами банкрутства фізичної особи – підприємця з урахуванням особливостей, які він зазначає. Але доречно було б доповнити існуючий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» новим розділом, виходячи з необхідності більш детального врегулювання цього питання. Законопроект пропонує три випадки, коли суд може порушити справу про банкрутство. По перше, суд порушує справу, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно перевищують вартість належного йому на праві власності майна. Виникає питання: яким чином оцінювати майно та що робити, якщо в процесі розгляду справи судом буде з’ясовано, що вартість майна більша за розмір вимог кредиторів? По-друге, справа порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 150 мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Це положення подібне до умов, необхідних для порушення справи про банкрутство юридичної особи, за винятком того, що законопроект логічно пропонує зменшити розмір боргу. По-третє, законодавець пропонує встановити випадок, коли суд порушує справу, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) випливають із зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян або кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, і не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку. Це положення не зазначає розмір вимог, що може призвести до порушення справи про банкрутство навіть при абсурдній заборгованості в 1 грн. Більше того, ці вимоги захищені законодавством, оскільки вони задовольняються в першу чергу, та не «пробачаються» після закриття справи про банкрутство. Виходячи з наведеного, доречно залишити лише другу підставу, відповідно до якої справа порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 150 мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Адвокат ПГ «Павленко і Побережнюк»
Олена ПЕТРОВА: – З поглибленням фінансової кризи та масовим звільненням працівників різних сфер діяльності гостро постала проблема погашення фізичними особами кредитів і процентів за ними. Враховуючи той факт, що процедура банкрутства фізичних осіб чинним законодавством не врегульована, фізичні особи є фактичними «борговими заручниками» на тривалий час, адже, якщо після реалізації майна боржника борг кредитору не буде погашений у повному обсязі, останній за рішенням суду має право утримувати залишок боргу із заробітної плати боржника впродовж всього життя. Одним із способів виходу з такого скрутного становища та захисту добросовісних громадян, які стали «борговими заручниками» через звільнення з роботи, значну втрату постійного доходу, ушкодження здоров’я, є застосування процедури банкрутства до фізичних осіб. Сучасне законодавство Італії, Англії, США й інших країн передбачає можливість визнання банкрутом громадянина, який не є підприємцем. Подібні положення на цей час намагаються впровадити і в Україні, зокрема на розгляд до Верховної Ради України подано законопроект «Про внесення змін до деяких Законів України (щодо банкрутства фізичної особи)» № 4273. Перевагами цього заходу є те, що після визнання фізичної особи банкрутом вона має реальну можливість списати кредитну заборгованість у разі, якщо грошових коштів після реалізації заставного майна виявилося недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, в обмін на деякі тимчасові обмеження. Однак для фізичної особи це невелика плата за звільнення від тягаря боргів. Зрозуміло, що подібне не влаштовує іншу сторону – банки, адже законодавче закріплення процедури банкрутства фізичних осіб призведе до обмеження банківського кредитування, бо ризики неповернення позики будуть дуже великі. Є також вірогідність того, що подібні норми стануть поштовхом для розробки злочинних схем, тому разом із веденням у дію цих положень потрібно посилювати або встановлювати відповідальність за можливі злочини або правопорушення в цій сфері. Адвокат АО «Волков Козьяков і Партнери»
Леся КОВТУН: – За існуючої економічної ситуації фізичні особи мають справедливо отримати ті ж правові механізми захисту від кредиторів, якими користуються корпоративні боржники. Тому запровадити інститут банкрутства фізичних осіб означає допомогти добросовісному боржнику сплатити борг і відновити нормальне життя, для кредитора це гарантія добросовісної виплати боргу, а для економіки – обдумані запозичення та стабільність ринку споживчого кредитування. У більшості країн Європи закони про споживче банкрутство були прийняті в часи кризи 90-х років ХХ століття. Як і зараз в Україні, там також точилися гострі дискусії. Зокрема, нарікали на те, що робота судів буде фактично блокована лавиною заяв про банкрутство, а закон сприятиме ухиленню від сплати боргу. Досвід інших країн показав: для того, щоб споживче банкрутство досягло своєї мети та водночас не суперечило інтересам кредиторів, закон має передбачати такі умови:

• списання боргу визначається як виключення та супроводжується наступною забороною брати позики протягом певного часу й іншими обмеженнями, що не розповсюджуються на тих боржників, які пройшли процедуру виплати за планом погашення боргу;
• банкрутству передує провадження з неспроможності, у ході якого вживають заходів із максимально можливого погашення боргу, ліквідаційна процедура не відкривається, план погашення в разі недосягнення домовленості з кредиторами затверджується судом;
• втручання судді мінімальне, зокрема це визначення відповідності боржника умовам для відкриття провадження (оцінюється моральна поведінка щодо виплати боргу, інші визначені законом умови) і затвердження плану погашення;
• спеціально призначений радник здійснює посередництво під час переговорів, слідкує за виплатами, надає суду звіти про витрати боржника та доходи тощо.

Внесений до парламенту законопроект про банкрутство фізичної особи містить базовий механізм банкрутства, а тому зараз зарано говорити про наслідки його запровадження. Доцільно врахувати викладені вище умови, адже саме вони були прийняті банкірами інших країн, що врешті сприяло ухваленню відповідних законів парламентарями. Помічник юриста судового департаменту ЮФ «Інюрполіс»
Дмитро ЛАЗЕБНИЙ: – Оцінюючи положення законопроекту про банкрутство фізичної особи, вважаю за необхідне зазначити таке. Вносити відповідні зміни щодо введення в Україні інституту банкрутства фізичних осіб потрібно виважено й обережно. Відповідно до першої частини змін до Цивільного кодексу України права особи, яку було визнано банкрутом, будуть значно обмежені. Пропонується закріпити положення, відповідно до якого фізична особа протягом п'яти років після визнання її банкрутом не може бути зареєстрована як фізична особа – підприємець, стати засновником (учасником) юридичної особи (за винятком набуття права на участь у юридичній особі в порядку спадкування), входити до складу колегіального органу юридичної особи, не може бути призначена або обрана одноосібним виконавчим органом юридичної особи, набувати майно або отримувати грошові кошти у кредит, надавати поруку, передавати майно в заставу. Разом з тим конституційне положення ст. 42 проголошує, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Таким чином, прийняття відповідних змін буде суттєвим порушенням права громадян на зайняття підприємницькою діяльністю та суперечитиме положенням названої статті Основного Закону. Також слід наголосити на тому, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тому вважаю, що положення законопроекту щодо заборони фізичній особі входити до складу колегіального органу юридичної особи, а також положення, відповідно до якого особа не може бути призначена або обрана одноосібним виконавчим органом юридичної особи, також суперечитимуть Конституції України, оскільки в цьому разі людина, котра матиме можливість стати, наприклад, директором, не зможе скористатися цим правом, тобто буде суттєво обмежена у виборі праці. Другу частину змін, наведених у законопроекті, мають внести до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Пропонується запровадити процедуру банкрутства фізичної особи, тобто нового суб'єкта з погляду інституту банкрутства. Разом з тим преамбула цього Закону закріплює таке: «Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів». Таким чином, пропонується запровадити інститут банкрутства фізичної особи шляхом внесення змін до Закону, який не може регулювати відповідні відносини, адже регулює відносини банкрутства осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю. На мій погляд, слід розробити окремий закон, який буде безпосередньо регулювати процедуру банкрутства фізичної особи. Взагалі я вважаю, що введення в Україні інституту банкрутства фізичної особи є доцільним, але запропонований варіант законопроекту ще потрібно доопрацювати.