Новий КПКУ – нове кримінальне судочинство: орієнтація на спрощення

Система кримінального судочинства в Україні спирається на Кримінально-процесуальний кодекс (далі – КПКУ), прийнятий у 60-ті роки минулого століття. Він, певна річ, відображає історичний контекст і політичні реалії того часу. Отже, країні потрібен принципово новий кодифікований акт, який відповідав би реаліям сьогодення. Саме такий кодекс і розробила Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права під керівництвом Миколи Оніщука. Свою думку щодо проекту КПКУ в інтерв’ю «ПТ» висловив адвокат, к.ю.н. Назар Федорчук. – Пане Назаре, як би ви охарактеризували основний напрям реформ, що мали б відбутися в кримінальному судочинстві? – Якщо коротко, то нове кримінальне судочинство має бути простішим. Про що, власне, йдеться? Кодекс має бути чітким і зрозумілим, без зайвої заформалізованості, а робота правоохоронців – простішою. За рахунок спрощених процедур та практичних інструментів кримінального судочинства правоохоронці і суди мають зосередитись на меті – піймати злочинця та змусити його виправити шкоду, а не на складанні й оформленні документів чи статистичних карток. В інформаційну і технологічну еру, коли гроші внаслідок шахрайств у лічені секунди можуть опинитися в іншій країні, а інформація передається миттєво за допомогою мобільних, комунікаторів і через Інтернет, треба працювати на випередження. Крім того, у новому кримінальному судочинстві права людини мають вийти на перший план. На практиці міліція затримує громадян і примушує їх давати свідчення. Це відбувається, зокрема, і тому, що адвокатів не допускають вчасно до участі у процесі. – Тобто йдеться про приведення правової системи та кримінального процесу як її частини до європейських норм і міжнародних стандартів? – Абсолютно вірно. Один експерт з Ради Європи зауважив, що Україна поки не може похвалитися збереженням і розвитком демократичних традицій у правоохоронній сфері. Це правда, хоча й не всі з нас визнають, що більшість елементів правоохоронної системи в Україні залишилися радянськими. В умовах демократії вони не працюють і не можуть працювати. Але з чогось же треба починати. Ясно одне: Україні не варто мріяти про вступ до Європейського Союзу, якщо вона «законсервує» радянську модель кримінального процесу. – Що ви вважаєте вадами існуючої системи? – Слідчі та прокурори під час досудового слідства виступають, по суті, як інквізитори та судді одночасно, вирішуючи, що має бути доказом у справі, а що ні. Чому на досудовій стадії інформація оформлюється в докази? Це суд має давати оцінку доказам, а не слідчі. Сьогодні ж суду надають готове досьє, а це зменшує роль суду в кримінальному процесі. Більше того, нерідко значні повноваження на стадії досудового слідства використовують як метод залякування та корупції. – Розробляли декілька проектів КПКУ. Сьогодні один з них знаходиться у Верховній Раді. А проект, запропонований Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, не вносився до парламенту? – Ще ні, але цей проект неодноразово обговорювався на публічних круглих столах, в університетах, і – що особливо важливо – отримав схвальні відгуки від Ради Європи у 2007 р. Над цим документом працювали понад два роки. До його розробки було залучено низку міжнародних європейських експертів, які брали безпосередню участь у виїзних засіданнях робочої групи. Цей проект концептуально альтернативний тому, що зареєстрований сьогодні у Верховній Раді. Як зауважив професор Ричард Воглер, проект КПКУ Національної комісії «чітко позиціонує себе серед схожих КПК континентальної Європи». – А що саме вирізняє цей проект від того, який знаходиться у Верховній Раді? – Особливість нового проекту – права людини. Цей документ трансформує чинну систему кримінального судочинства радянського зразка у відкритий процес з елементами змагальності. Це відповідає європейським стандартам і, до речі, Конституції України, а також Концепції реформи кримінальної юстиції. Скасовуються багато формальних стадій. Наприклад, стадія порушення кримінальної справи і винесення постанови про це. Сьогодні критикують право суду скасовувати постанову про порушення кримінальної справи. Як на мене, слід ставити питання про «деформалізацію» початку розслідування, тоді й не виникатимуть подібні проблеми. Мені не відомі країни, окрім колишніх радянських, у яких початок розслідування оформлявся б постановою, яку ще й можна оскаржити. – Деякі критики зауважують, що скасування більшості формальних стадій (як-от вимог до складання постанов чи протоколів), може спричинити свавілля у правоохоронних органах. – Самі люди породжують свавілля. Кримінальний процес у проекті КПКУ ґрунтований на презумпції добросовісного користування правами та виконанні своїх обов’язків. Аби ця система працювала, необхідно зосередитися на підборі і підготовці професійних та етичних кадрів. А для цього потрібна інституційна реформа правоохоронних органів. Ідеться про відкритий конкурсний набір, контроль спеціально створених комісій за діяльністю та дотриманням дисциплінарних правил, затвердження кодексу етики, формування підрозділів внутрішніх розслідувань тощо. Деякі органи розпочали ці процеси, але це скоріше винятки. Нам не потрібно винаходити велосипед – ці інструменти працюють у всіх країнах світу, а ми повинні брати краще від інших. – Які зміни пропонує новий проект КПКУ? – У базових положеннях новий проект КПКУ спирається на засади, відображені в Концепції реформи кримінальної юстиції, затвердженій указом Президента від 8 квітня 2008 р. Проект пропонує покращити ефективність досудового слідства та ширше впровадити в нього змагальність. Практика збирання й оформленні доказів на стадії досудового слідства не може бути виправдана інквізиційною складовою процесу. Гібридне сполучення інквізиції та змагальності в суді є псевдозмагальним. Принцип змагальності не порушуватиметься лише тоді, коли змагальність матиме місце від початку досудового розслідування. Щоб спростити процес стадії дізнання та досудового слідства, які раніше були окремими, об’єднали. Немає також поділу між правами підозрюваного та обвинуваченого – вони наділяються однаковим об’ємом прав. Кількість слідчих дій, за результатами яких необхідно складати протокол, суттєво зменшена. Це випливає з принципу збору інформації, а не доказів під час досудового слідства. – Ви згадували про полегшення роботи правоохоронців. Що це означає на практиці? – Значна частина нового КПКУ присвячена можливості проведення негласних слідчих дій органами кримінального переслідування. До таких дій належать прослуховування розмов, відеонагляд, спостереження, робота агентів під прикриттям, контрольні закупки тощо. Це особливо цінні засоби боротьби з організованою злочинністю та корупцією, рекомендовані низкою міжнародних організацій. Практично у всіх розвинутих державах кримінальний процес функціонує таким чином. Слід відзначити й угоди про співпрацю між країнами. Це дуже потужний інструмент – наприклад, у руках американських правоохоронців. При вмілому використанні він дозволяє викривати гігантські злочинні павутиння. Зараз часто згадують про боротьбу з корупцією. У цьому контексті негласні слідчі дії та угода про співробітництво – дуже важливі інструменти. Але постає питання щодо вміння їх застосовувати. В Україні доволі обмежені уявлення про те, яким чином можна розслідувати корупційні дії. В університетах вчать розслідувати класичні, або історичні, злочини: злочин уже вчинено, і потрібно відтворити його історію. А злочини «реального часу» розслідують по-іншому. Наприклад, прокурор отримав інформацію, з тих же ЗМІ, про те, що посадовець Х бере хабарі за видачу певних документів. Таємно – про це знає лише прокурор і суд – встановлюють прослуховування телефону Х, прослуховування або відеонагляд в його офісі і в такий спосіб збирають докази про злочини, які посадовець, можливо, вчиняє вже зараз. В Україні це називається не розслідуванням, а ОРД, і проводить його, як правило, не прокурор, який потім повинен йти до суду з цією справою. Але у всьому цивілізованому світі це називається розслідуванням злочину, правда на негласній його стадії. Це дуже добре відтворено у проекті КПКУ. – Але подібні дії обмежують права людини, чи не так? – Якщо проаналізувати ситуацію в Україні та порівняти, яким чином і на яких підставах застосовують прослуховування в інших країнах, вийде що в Європі його здійснюють лише в рамках кримінального розслідування, а в нас у рамках оперативно-розшукової справи. Ви можете з нею ознайомитись? Я – ні. Особливо враховуючи, що згідно із Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» така справа може бути в багатьох підрозділах. Де її шукати? Проект КПКУ пропонує включити так званий ОРД до кримінального процесу. Це зробить таку діяльність підзвітною та підконтрольною як для населення, так і для судів. Звичайно, це не означає, що адвоката підозрюваного запрошуватимуть до участі в судовому розгляді про встановлення відеонагляду в офісі його клієнта. Однак уже на відкритій стадії, після пред’явлення обвинувачення, він зможе ознайомитися з усіма документами, у тому числі з тими, на підставі яких приймалося рішення про втручання в особисте життя обвинуваченого. – Угоди про визнання вини – це інститут, що існує у США та деяких інших країнах. Чи є якісь приклади його дії? – У 2004 р. КПК Грузії доповнили положеннями, які дали право укладати угоди про визнання вини. Спочатку виникали певні складнощі з використанням цього інструменту. Але за два роки завдяки йому правоохоронцям вдалося завершити слідство в багатьох справах, які зайшли у глухий кут або провадження у яких було зупинене. Угоди про визнання вини – це механізм, який дозволяє суттєво підвищити ефективність кримінального процесу у складних кримінальних справах і справах з багатьма обвинуваченими. – Ви згадували про нову роль прокурора в кримінальному судочинстві. В Україні досить давно обговорюють реформування органів прокуратури, як, утім, і інших правоохоронних органів. Які ж зміни несе цей проект для прокурора? – Інституційна реформа – невід’ємна складова нового КПКУ. Оскільки проект робить акцент на реформу слідства, змінюється і роль прокурора в досудовому слідстві. Передбачено, що основний напрям роботи прокурора – керування розслідуванням. Саме таку роль відводять прокурору міжнародно-правові документи: здійснювати кримінальне переслідування та керувати слідством, як це передбачено в Рекомендації Ради Європи №19. Інше – участь прокурора у справі від її порушення до винесення вироку. Це хоч і не предмет регулювання КПКУ, але очевидна організаційна зміна, якої потребує існуюча система. – Сьогодні прокуратура здійснює «нагляд за додержанням законів» при провадженні досудового слідства. «Керування» – це дещо інше? – Це саме те, що підвищить ефективність прокуратури в боротьбі зі злочинністю. Є підстави стверджувати, що «нагляд за законністю» як функція надає великі повноваження, у тому числі у кримінальному судочинстві, однак відповідальність прокурора за вирішення справи при цьому відсутня. Слід пам’ятати: прокуратура – елемент правоохоронної системи. Як співвідносяться поняття «нагляд» (яке є в чинному законодавстві) і «керування»? Під час дебатів в Україні вони часто викликають непорозуміння. «Нагляд за додержанням законів», що склався в державі, визначений у Конституції та законах. Він відособлений від розслідування і має два суттєві недоліки. По-перше, демонструє недовіру до державних органів слідства, оскільки передбачає постійний контроль за законністю їхньої діяльності без намагання «допомогти». По-друге, нагляд в одній і тій самій справі здійснюють кілька прокурорів. Це лише збільшує відособленість прокурора від справи та її подальшого успіху. Керування розслідуванням означає командну роботу прокурора та слідчих у всіх справах (сьогодні для створення бригади слідчих виноситься окрема постанова), які вимагають поради або вказівки прокурора. – Це так, однак Конституція визначає, що здійснюється саме нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання, оперативно-розшукову діяльність і досудове слідство? – Для загальної оптимізації діяльності прокуратури потрібні зміни кількох рівнів. По-перше, законодавчі. Вони означають позбавлення прокуратури функцій нагляду та розслідування, збільшення її ролі в досудовому слідстві. По-друге, необхідні інституційні зміни. Вони вимагають перебудови системи і поглиблення спеціалізації за категоріями справ. По-третє, треба змінити професійну підготовку кадрів. Що стосується процедурних питань, зверну увагу на одну цікаву норму, що є у проекті КПКУ. Чинне законодавство не дозволяє арештовувати активи юридичних осіб, хоча часто йдеться про великі суми. Зміни ж, які пропонує новий КПКУ, дають слідчим право арештовувати майно обвинувачених, якщо воно знаходиться в інших осіб. Тобто, довівши, що доходи від злочину були передані, скажімо, комусь із родичів, слідчий зможе арештувати таке майно або кошти. – А які зміни пропонує проект КПКУ щодо судових стадій? – Проект пропонує особливі порядки судового провадження у кримінальних справах, як-от: заочне та наказне провадження, відновне судочинство та укладення примирювальних угод, скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування або прокурору, що сьогодні практично замінює виправдувальний вирок. Проект реалізує положення Конституції України щодо безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. Під час регіональних круглих столів, присвячених обговоренню нового проекту КПК, нерідко виникали дискусії щодо стислості та деталізації. Слід відзначити, що експерти Ради Європи закликали до стислішого, чіткішого та яснішого кодексу, а не до кодексу з поглибленою деталізацією. Я вважаю, що завжди треба виходити з практичних міркувань, у тому числі при розробці законодавства. Деталізація потрібна, коли вона запобігає зловживанням і передбачає необхідні процедури. А виписувати непотрібні речі – очевидні або недоцільні – не має сенсу. Думаю, саме це мають на увазі експерти Ради Європи. – В Україні відсоток виправдувальних вироків рекордно низький. На вашу думку, це нормально? І яким чином вирішує цю проблему новий КПКУ? – Кількість виправдувальних вироків в Україні дійсно мізерна: лише один з чотирьохсот обвинувачених виправдовується (у Європі – один з десяти). Це говорить про те, що роль суду в розгляді кримінальних справ номінальна. Для громадян це означає, що, потрапивши до рук українського судочинства, вони практично не матимуть шансів на виправдання.   Розмову вела Лариса БАРДАЧЕНКО
«Правовий тиждень»