Відвід арбітрів у міжнародному комерційному арбітражі: упередженість і залежність від сторін

Міжнародний комерційний арбітраж – ефективний засіб вирішення спорів без звернення до судових органів. Участь арбітрів у процесі вимагає, щоб їхня аргументація та оцінка доказів були бездоганними. Водночас сторона процесу може вважати, що арбітр упереджений, залежить від іншої сторони або недостатньо компетентний, щоб винести справедливе рішення. Незважаючи на велику кількість арбітражних правил, більшість із них мають положення стосовно спеціальної процедури, передбаченої для таких випадків. Ідеться про відвід арбітрів: якщо аргументи сторони визнають обґрунтованими, арбітра усувають від процесу. Це дозволяє стороні уникнути невигідного становища або отримати тактичну перевагу над суперником. Наприклад, заяву про відвід арбітра можуть подавати для того, щоб виграти час. Хоча згідно з більшістю арбітражних правил заперечення щодо порушення прав сторони не приймається, якщо його не заявили вчасно. Розглянемо підстави для відводу арбітрів міжнародного комерційного арбітражу і з’ясуємо зміст понять «неупередженість» та «незалежність». Положення щодо відводу арбітрів Більшість інституційних арбітражних правил і національних законів про міжнародний комерційний арбітраж, у тому числі Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, містять положення щодо відводу арбітрів. Текст українського Закону відповідає тексту Типового закону про міжнародний комерційний арбітраж, затвердженого Комісією ООН з міжнародного торговельного права (UNCITRAL), згідно з яким відвід арбітру можливий, якщо є обґрунтовані сумніви в неупередженості або незалежності особи арбітра. Аналогічні положення містять законодавства Німеччини, Нідерландів, Бельгії, а також інших країн, які поклали Типовий закон в основу національного закону про міжнародний комерційний арбітраж. У Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами від 18 травня 1965 р. (Вашингтонській конвенції) сказано, що сторона арбітражного процесу може пропонувати дискваліфікацію арбітра, зокрема, через відсутність у нього компетенції, необхідної для винесення того чи іншого рішення. Згідно з Правилами арбітражу Міжнародної торгової палати (ICC) відвід арбітру може бути заявлений через відсутність незалежності або з інших підстав. Схоже формулювання є і в Правилах арбітражу Міжнародної асоціації повітряного транспорту (IATA). Слід зазначити, що згадані Типовий закон, Правила арбітражу Комісії з міжнародного торговельного права, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Лондонського міжнародного арбітражного суду, Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати, а також Китайської комісії міжнародного економічного та торговельного арбітражу покладають на особу, яку пропонують призначити арбітром, обов’язок повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви в її неупередженості або незалежності. З моменту призначення і протягом всього арбітражного розгляду арбітр також повинен без зволікання повідомляти сторони про такі обставини. Аналогічну норму містять і Правила арбітражу Міжнародної торгової палати, але вони визнають підставою для відводу лише залежність арбітра. Водночас Правила арбітражу Міжнародної асоціації повітряного транспорту не містять положень щодо обов’язку повідомляти про обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості або незалежності майбутнього чи дійсного арбітра. Об’єктивні та суб’єктивні підстави для відводу арбітрів Незалежність і неупередженість згадуються в багатьох правилах міжнародного комерційного арбітражу. Що ж означають ці поняття? Зв’язок з однією із сторін процесу, безперечно, робить мотивацію арбітра суперечливою та перешкоджає його обов’язку винести справедливе рішення. Незалежність арбітра слід встановлювати шляхом аналізу об’єктивних зв’язків між ним і стороною – фінансових, особистих, професійних тощо, як прямих, так і опосередкованих. Вочевидь, такий зв’язок є тоді, коли між стороною (або свідком) та арбітром мала місце домовленість про майбутнє працевлаштування, арбітр консультував одну зі сторін – учасниць процесу, є власником акцій її афілійованих осіб або декілька разів поспіль призначався нею при обранні арбітражу. Як зазначають автори Керівних принципів Міжнародної асоціації юристів, розвиток міжнародного бізнесу ускладнює визначення конфлікту інтересів у міжнародному арбітражі (IBA Guidelines on Conflicts of Interest in International Arbitration). Участь у ньому потребує спеціальних знань у тій чи іншій галузі, і цілком імовірно, що арбітр матиме певні зв’язки із стороною через його активну професійну діяльність (див. справу AT & T Corp. v Saudi Cable Co.). У цьому разі навіть трудові зв’язки з кредитором однієї зі сторін можуть бути підставою для того, щоб говорити про залежність арбітра (див. справу Forges et Ateliers de Commentry Oissel v Hydrocarbon Engineering). Але через глобалізацію бізнесу віддалені професійні зв’язки часто неминучі. Наприклад, участь в одних і тих самих професійних асоціаціях є надуманою підставою для відводу арбітра (справа Hunt v Mobil Oil Corp.), адже відвід через наявність далеких зв’язків із сторонами позбавить їх права формувати трибунал з професіоналів, найобізнаніших у певній вузькій галузі. Соціальні та родинні зв’язки також можуть перешкоджати незалежності арбітра. Наприклад, арбітр, дружина якого працювала помічником радника однієї зі сторін, не був визнаний незалежним (справа Centrozap v Orbis). Щоб запобігти конфліктам інтересів, Правила етики арбітрів Міжнародної організації юристів (IBA Rules of Ethics for International Arbitrators) встановлюють, що протягом арбітражного процесу арбітр має уникати будь-якого одностороннього спілкування із сторонами або їхніми представниками, а якщо воно мало місце – повідомити про зміст спілкування іншу сторону. Своєю чергою, неупередженість арбітра передбачає суб’єктивний чинник, а саме те, що світосприйняття та кваліфікація арбітра дозволяють йому виносити справедливі рішення. Упередженість виникає, коли арбітр виявляє прихильність до однієї зі сторін до закінчення процесу і винесення рішення у справі. У якості прикладу можна навести випадок, коли арбітр до завершення процесу висловив особисту думку щодо спору в науковому виданні та безпосередньо під час арбітражного засідання (справа Catalina v Norma, King's Bench Division), що, поза сумнівом, свідчить про його упередженість. Громадянство або національна приналежність арбітра не можуть бути підставами для відводу. Хоча деякі арбітражні правила, наприклад Правила Лондонського суду міжнародного арбітражу або Вашингтонська конвенція, щоб запобігти упередженості арбітрів, встановлюють додаткові обмеження щодо їх призначення за національною ознакою. Якщо ж призначення відбулося без порушення правил, відвід арбітра можливий лише тоді, коли його фактична поведінка під час процесу свідчить про упередженість, незважаючи на його громадянство чи національну приналежність. Висновки Аналіз національного законодавства про міжнародний комерційний арбітраж та інституційних арбітражних правил дозволяє дійти висновку, що положення про відвід арбітрів, закріплені в більшості з них, є однотипними. Підстави для відводу арбітрів у міжнародному комерційному арбітражі можна умовно поділити на об’єктивні (незалежність арбітрів) і суб’єктивні (їх неупередженість). Об’єктивні підстави для відводу відображають можливі вади сприйняття та аргументації арбітра, спричинені зв’язком між ним та однією із сторін, який можна фактично перевірити. Суб’єктивні підстави – це такі самі вади, викликані рисами характеру арбітра, його світосприйняттям і недостатньою кваліфікацією. Звичайно, окрім процедури відводу арбітрів у міжнародному комерційному арбітражі передбачені й інші механізми для забезпечення справедливого та неупередженого вирішення спорів. Зокрема, ідеться про спеціальні процедури призначення арбітрів, їх обов’язок повідомляти про конфлікти інтересів, можливості оспорювання арбітражного рішення в суді тощо.