Ракова пухлина українського суспільства. Про новели антикорупційного законодавства

Питання корупції, яка є однією з основних соціальних проблем сучасності, актуальне для всіх громадян України. Можна з впевненістю стверджувати, що корупція як соціальне явище зародилася в людському житті з виникненням владних та грошових взаємовідносин. Дослідники часто називають її раковою пухлиною суспільства, видалення якої ще не означає повного одужання, а також корозією влади, яка руйнує державний апарат і роз’їдає моральні основи соціуму. Вона становить значну загрозу демократії, реалізації принципу верховенства права, соціальному прогресу, національній безпеці та розвитку громадянського суспільства. Україна тривалий час намагається подолати це ганебне явище. На державному рівні неодноразово приймались відповідні закони, концепції та програми, однак рівень корупції не змінився. У зв’язку з цим 11 червня 2009 р. Верховна Рада України зробила ще одну спробу подолати корупцію і прийняла низку нових антикорупційних законів, зокрема Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Ці документи вступають у силу з 1 квітня 2010 р. Вони покликані запобігати та протидіяти корупції в публічній та приватній сферах суспільних відносин, забезпечувати відшкодування завданої внаслідок корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також інтересів держави. Однак уже сьогодні прийняття цих законів викликало обурення в більшості українців. Юридична особа як суб’єкт злочину Зазначені закони містять низку новел, які невідомі вітчизняним правовим традиціям. Ці новели запозичені за кордоном і ще не зовсім адаптовані до українського законодавства. До того ж вони вносять суттєві зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Крім того, деякі норми цих законів не лише доповнюють вітчизняне законодавство, але й суперечать згаданим кодексам і Конституції України. Яскравий приклад – притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб. Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є юридичні особи. Відповідно до ст. 2 Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» юридична особа несе відповідальність за здійснення від її імені і на її користь її керівником, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою, самостійно або у співучасті, корупційних злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. Проте у ст. 18 Кримінального кодексу України зазначено, що суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. У ч. 2 ст. 61 Конституції України говориться, що відповідальність особи має індивідуальний характер. Таким чином, виникають суттєві розбіжності у вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності, а сам Закон «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» виходить за межі вітчизняної науки кримінального права. До того ж цей документ ще й обмежує право юридичних осіб на захист своїх прав, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 21 Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» рішення апеляційного суду у справі є остаточним. Це положення порушує норми Закону України «Про судоустрій» (ст. 12) і норми Цивільного процесуального кодексу України (ч. 1 ст. 324), оскільки відповідно до них учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Заборони для фізичних осіб Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» встановлює і низку заборон, наприклад забороняє фізичним особам – підприємцям займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб і входити до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, метою яких є отримання прибутку. Отже, можна припустити, що правоохоронні органи боротимуться передусім не з недоторканними чиновниками, які суміщають державну службу з багатомільйонним бізнесом, а з пересічними українцями, які, щоб забезпечити себе та свою сім’ю, змушені займатись іншою оплачуваною роботою. Крім того, це положення порушує норми Конституції України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 24 Основного Закону громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом. Що ж стосується кола осіб, які відповідно до законодавства повинні здійснювати заходи для запобігання та протидії корупції, то відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» ними є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет міністрів України та органи прокуратури. Відповідно до ст. 26 цього ж Закону координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори.> Органи прокуратури завдяки новому антикорупційному законодавству отримають ширші повноваження, ніж ті, які вони мали раніше і які зазначені в Конституції України та Законі України «Про прокуратуру». Зокрема, відповідно до Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» провадження у справах стосовно юридичних осіб ведеться прокурором і починається з моменту складення ним відповідного протоколу. Саме прокурор і представник юридичної особи є учасниками провадження, якщо суд не залучить до справи інших осіб. Водночас є великі сумніви щодо того, чи потрібно було відносити до органів, на які покладається боротьба з корупцією, виключно прокуратуру. Іншим недоліком антикорупційного законодавства є розширення кола суб’єктів, відповідальних за корупційні правопорушення, що, своєю чергою, може призвести до розширення сфери корупції. Адже правоохоронні органи розпорошуватимуть свої зусилля на численні дрібні правопорушення, які за своєю суттю далеко не завжди будуть корупційними. Замість висновків Новий пакет законів не лише не вирішує проблему боротьби з корупцією, але й додає проблем переважній більшості населення. Значна частина правопорушень, що їх нове законодавство визнає корупційними, не є такими за своєю суттю, а особи, яких пропонують визнати корупціонерами, насправді не можуть ними бути. Отже, сподівання влади вирішити проблему корупції за допомогою цих законів є передчасними.