Виборність суддів: аргументи за і проти

В одному з попередніх номерів «Правового тижня» ми запропонували юристам для обговорення тему виборності суддів народом – досить актуальну з погляду передвиборчих обіцянок кандидатів у Президенти України. Оскільки порушене нами питання викликало надзвичайний інтерес у юридичної спільноти, ми не змогли розмістити думки всіх охочих. Тож сьогодні продовжуємо знайомити читачів з коментарями правників щодо ідеї виборності суддів. Юрист МЮЦ «Легітим» Едуард Трегубов: – Вважаю виборність суддів неприйнятним для України механізмом формування суддівського корпусу. Посада судді вимагає не лише формальних підстав (віку, наявності вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права тощо), але й сутнісних, до яких належать професійність, моральність, порядність тощо. Чи здатні виборці, більшість з яких не має юридичної освіти, дати належну оцінку професійності та компетентності того чи іншого судді? Запитання риторичне. Отже, при обранні суддів на перший план виходитимуть суб’єктивні вподобання виборців. Модель виборності суддів не має широкого поширення й у світі. До того ж практика її застосування є досить суперечливою. У США, наприклад, ця система нерідко викликає серйозні нарікання. Отже, немає жодних підстав вважати виборність суддів загальновизнаним показником демократичності чи високої якості правосуддя. Юрист ЮФ «Саєнко Харенко» Ярослав Абрамов: – Наразі коло суб’єктів, які впливають на процедуру призначення суддів на посаду як строком на п’ять років, так і безстроково, майже не передбачає участі громадськості. Проте судді вирішують долю спірних відносин за участі не лише суб’єктів публічного права, професійних правників і підприємців, але й звичайних громадян. Очевидно, що заради забезпечення «демократичності» (а точніше, легітимності) суду як органу судової гілки влади (джерелом якої є, як відомо, народ) участь у процедурі визначення кандидатів і подальшого обрання на посаду судді місцевого суду (суду першої інстанції) повинні брати не публічні, а приватні суб’єкти. У крайньому разі – і ті й інші. Відсутність впливу громадськості позбавляє судову владу зворотного зв’язку, оскільки практика показує, що якість розгляду і вирішення справи майже не впливає на перебування судді на посаді і призначення його на посаду безстроково. Крім цього, суддівська професія в Україні характеризується певною закритістю. Особа, яка стає суддею, має більші шанси залишитися в судовій системі після завершення строку її повноважень чи звільнення з будь-яких причин, ніж стороння особа, яка бажає отримати відповідну посаду. Це добре, адже кожен співробітник судової системи більш-менш обізнаний щодо її функціонування. Але це має і погано, бо всі проблеми, що виникають у судовій системі, нікуди не зникають і успадковуються. Значний вплив на процедуру призначення суддів мають і суддівські інститути, що також призводить до закритості сучасної судової системи та відсутності її оновлення. Чинне законодавство передбачає надзвичайно тривалі, складні і тому неефективні механізми притягнення суддів до відповідальності. Чи не тому як українські, так і іноземні фахівці зазначають дуже низький відсоток суддів, яких було притягнено до відповідальності за результатом розгляду скарг щодо їхньої діяльності. Ще меншим є відсоток звільнених. Усе це знижує рівень відповідальності суддів і «рейтинг» судових рішень, винесених українською судовою системою. Способом боротьби з названими проблемами міг би стати механізм прямих виборів суддів на невеликий строк з одночасною ліквідацією інституту безстрокового призначення суддів на посаду. Водночас ця ідея викликає низку ускладнень. Не назвав би їх негативними наслідками. Радше, це можливі проблеми, пов’язані з пропозицією щодо обрання суддів місцевих судів народом. Таких проблем щонайменше дві. По-перше, щоб забезпечити професійне судочинство, для суддів необхідно зберегти віковий, освітній і досвідний ценз. Відповідно, механізм висунення кандидатур все одно має базуватися на певних рекомендаціях чи попередньому відборі, інакше якість судочинства страждатиме, а сам процес вибору може стати аналогом «політичних» процесів на зразок виборів Президента. Окреме питання виникає й щодо відбору суддів спеціалізованих судів. Таким чином, запропонована концепція має підкріплюватись заздалегідь розробленим збалансованим механізмом обрання, інакше теза про вибори матиме суто декларативний характер. По-друге, для запровадження цієї системи необхідно відкоригувати не лише перший етап – призначення суддів на п’ять років, але й другий – обрання їх безстроково Верховною Радою України. Тобто виникне необхідність внесення змін до Конституції та низки засадничих законів («Про судоустрій», «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про комітети Верховної Ради»), що вже пов’язане з великими ускладненнями, зважаючи на поточні особливості роботи ВРУ. Якщо ж згадати про те, що запровадження пропонованої системи обрання суддів позбавить кілька державних органів суттєвих повноважень (з чим Президент, ВРУ та ВРЮ навряд чи погодяться), то вірогідність реалізації цієї пропозиції зводиться до нуля. Заступник голови Національної правової палати Анна Самойленко: – В Україні давно порушується питання про можливість обрання суддів народом. Проте, на мою думку, країна поки не готова до обрання суддів виборцями. По-перше, людина, яка не має відповідних знань у сфері права, не зможе об’єктивно оцінити професіоналізм та досвід кандидата на посаду судді. По-друге, запровадження механізму обрання суддів народом потребує ретельної розробки та належного фінансування. Необхідно опрацювати організаційний процес висунення та обрання кандидатів у судді, створити новий державний орган (комісію), який би безпосередньо організовував та контролював цей процес, займався підрахунком голосів та тісно взаємодіяв з виборцями. Для цього слід прийняти нормативний акт, який регулюватиме діяльність такого органу, та обов’язково внести зміни до чинного законодавства України. По-третє, говорячи про вимоги до судді, слід зазначити, що суддею повинна бути людина, яка має не тільки відповідний рівень знань і досвід роботи в галузі права, але й високі моральні якості. На жаль, сьогодні ставлення до людей та культура поведінки судового персоналу, особливо в місцевих судах, залишають бажати кращого. Неетична та непрофесійна поведінка, відсутність поваги до відвідувачів суду стали ознакою діяльності місцевих районних судів. Не кажучи про годинні затримки під час судових слухань і відкладення судових засідань на тривалий строк у зв’язку із завантаженістю судів. Тому не можна говорити про викорінювання корупції та підвищення ефективності органів судової влади, запровадивши лише чергову судову реформу, яка потребуватиме значного часу та коштів. Звичайно, використовуючи в подальшому позитивний міжнародний досвід, ми зможемо замислитись про можливість обрання суддів народом. Проте сьогодні, коли в нас настільки недосконале законодавство, майже відсутнє громадянське суспільство, запровадження цього механізму без проведення низки інших реформ буде неефективним. Лише тоді, коли Україна стане дійсно демократичною країною, яка забезпечуватиме дотримання та виконання чинного законодавства державними органами та пересічними громадянами, обрання суддів виборцями стане цілком можливим. Адвокат ЮФ Мagisters Тетяна Ігнатенко: – Одним з основних принципів радянського правосуддя був принцип виборності суддів та народних засідателів. Водночас повернення до нього сьогодні навряд чи здатне здолати корупцію в судовій системі та забезпечити належний професійний рівень суддівського корпусу. У разі запровадження інституту виборності суддів, на мій погляд, виникне низка запитань: яким чином пересічний громадянин зможе визначити професійний рівень особи, що обирається на посаду судді? за які кошти мають фінансуватися вибори та передвиборча агітація? яким чином мають проводити свою передвиборчу агітацію кандидати на посаду судді? якою має бути кількість зазначених кандидатів? Слід зауважити, що переважна більшість виборців, від волевиявлення яких залежатиме формування суддівського корпусу, не має жодного відношення до юриспруденції. Більшість громадян ніколи в житті не були в суді, а про судовий процес мають уявлення лише з кінофільмів та телевізійних передач. А скільки ще може виникнути запитань після проведення виборів на суддівську посаду?! Крім того, на жаль, звичними для України стали питання фальсифікації виборів. За таких обставин, щоб забезпечити належне формування професійного суддівського корпусу та ефективне відправлення правосуддя, необхідно запровадити чітку та прозору систему відбору кадрів і призначення суддів на посаду, а також втілити в життя принцип відповідальності суддів за порушення ними законодавства у процесі здійснення правосуддя. Директор АК IMG Partners Ігор Мельник: – На мою думку, виборність суддів місцевих рівнів – це повернення до феодальних принципів організації місцевої влади і державного управління. Це означатиме заполітизованість таких кандидатів у судді на місцевому рівні. Тобто кандидат повинен буде фактично вести передвиборну агітацію перед громадянами відповідної місцевості, має щось обіцяти своїм виборцям, як у нас прийнято. Це підвищить рівень корупції на місцях. В іншому варіанті виборність суддів збільшить залежність судового органу від органу місцевого самоврядування. На мою думку, варіант, що передбачає виборність суддів місцевих судів органами судового самоврядування, – єдино правильний. Юрист ЮК «Тарасов та Партнери» Оксана Махлай: – Особисто я цю ідею не підтримую і жодних позитивних наслідків таких нововведень не бачу. Для початку хотілось би почути з вуст кандидатів у Президенти відповіді на такі запитання: як вони реалізовуватимуть свої ідеї на практиці і до чого це може призвести? за якою системою виборці обиратимуть кандидата на суддівську посаду? Адже всі кандидати однаково повинні бути чесними, справедливими, незалежними та керуватися виключно законом, який, як відомо, один для всіх. Яка передвиборча програма має бути в кандидата на посаду судді і за які (або чиї) гроші проводитиметься передвиборча кампанія? Що вони можуть нам пообіцяти? Приймати справедливі рішення або бути ліберальнішими? Також бажано було б отримати від наших кандидатів у Президенти відповідь на таке запитання: яким чином здійснюватиметься порядок відбору кандидатів на посаду судді для включення їхніх прізвищ до бюлетенів? Їх висуватимуть державні органи чи політичні партії? А може, це буде самовисування? Тоді цілком можливо, що якийсь дуже спритний «фахівець» за підтримки місцевого спонсора отримає на виборах перевагу перед висококваліфікованим, чесним, але дуже скромним юристом. Якщо взяти до уваги, що відкликати суддю може, знову ж таки, народ, який його обрав, потрібно буде знову проводити голосування, а потім – дострокові вибори на місце, що звільнилося. Враховуючи це, не виключено, що Україна перебуватиме у стані постійних виборів, як не президентських, так парламентських, як не парламентських, так суддівських. Пропонують та обіцяють нам, як завжди, дуже багато, але як реалізовуватимуться ці обіцянки? Голова Вінницького окружного адміністративного суду Віталій Кузьмишин: – Вважаю, що сьогодні важко говорити про недоліки або переваги ідеї громадського обрання суддів місцевих судів. Усе в нашому житті відносне. І якщо, можливо, це було б актуально для країни з високим рівнем правової культури, то наше суспільство ще не готове робити такий вибір. Сьогодні громадяни, які не знають основ права та специфіки роботи суду, не можуть свідомо наділити певну особу правом займати посаду судді. На мою думку, обрання суддів місцевих судів шляхом громадського голосування взагалі не вплине на роботу судової гілки влади, і такого роду заклики є лише передвиборною агітацією. Президент України обирається народом демократичним шляхом, тому він, як довірена особа народу, на мою думку, повинен призначати фахівців на такі посади. Наша найболючіша проблема – тотальна недовіра до судів. Сьогодні високопосадовці та політичні партії використовують її для того, щоб вплинути на свідомість суспільства. Тому з їхніх вуст лунають лозунги про обрання суддів шляхом громадського голосування, про зняття недоторканності із суддів тощо. Саме вони хочуть мати контроль над судами та перетворити судові рішення на інструмент для задоволення власних інтересів і амбіцій. Ми повинні зрозуміти, що громадян не цікавить, хто обиратиме суддів, їх цікавить, щоб суд був незалежним, а правосуддя –ефективним і завершеним, тобто щоб судові рішення виконувалися.