Якщо не хочеш купувати…

Останніми роками в Україні значно активізувався законодавчий процес із вдосконалення правового регулювання діяльності акціонерних товариств. Поза сумнівом, важливою подією цього процесу став прийнятий Верховною Радою України Закон „Про акціонерні товариства” (далі – Закон) від 17.09.2008 р. № 514-VI. У процесі практичного застосування норм Закону було виявлено чимало проблем, які законодавець спробував вирішити шляхом прийняття Закону „Про внесення змін до Закону України „Про акціонерні товариства” щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств” від 03.02.2011 р. № 2994-VI. Водночас доводиться констатувати, що Закон зі змінами та доповненнями все ще залишається недосконалим. Розглянемо проблему, що виникає при застосуванні п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону в частині визначення у статуті акціонерного товариства (далі – АТ) наслідків невиконання зобов'язань з викупу акцій. За методом правового регулювання ця норма Закону є імперативною. Щоб визначити, які ж наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій можуть бути закріплені у статуті АТ, слід у першу чергу розглянути питання про правову природу зобов’язань АТ з викупу акцій. Згідно із положеннями, що їх містить Розділ ХІІ Закону, викуп акцій АТ може здійснюватись: (1) за рішенням загальних зборів товариства при згоді власників акцій, або (2) на вимогу акціонера (акціонерів), якщо (а) акціонер – власник простих акцій АТ зареєструвався для участі в загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про:

• злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства;
• вчинення товариством значного правочину;
• зміну розміру статутного капіталу;

або (б) акціонер – власник привілейованих акцій зареєструвався для участі в загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про:

• внесення змін до статуту АТ, якими передбачається розміщення привілейованих акцій нового класу, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів або виплат у разі ліквідації АТ;
• розширення обсягу прав акціонерів – власників розміщених привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів або виплат у разі ліквідації АТ.

У першому випадку викуп акцій АТ здійснюється шляхом прийняття загальними зборами товариства рішення про викуп, яке має силу пропозиції про викуп акцій (оферти), та приймання (акцепту) зазначеної оферти акціонерами (абзац 8 ч. 1 ст. 66 Закону). Системний аналіз положень ст. 66 Закону, ст. 638, 641 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 1 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” дозволяє дійти висновку, що у зазначений вище спосіб між АТ та акціонером укладається правочин щодо переходу прав власності на акції за умови погодження сторонами всіх істотних умов або ж такий правочин укладається у вигляді одного письмового документа (далі – договір про викуп акцій). При здійсненні АТ обов’язкового викупу акцій в акціонерів відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 69 Закону між АТ та акціонером має укладатися в письмовій формі договір про обов’язковий викуп товариством належних акціонеру акцій (далі – договір про обов’язковий викуп акцій). При цьому в роз’ясненні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України „Про порядок застосування розділу XII Закону щодо здійснення обов'язкового викупу АТ розміщених ним акцій” від 10.08.2010 р. № 7 зазначається, що договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру акцій може бути укладено в письмовій формі за наявності двох документів:

• повідомлення АТ про право акціонера вимагати обов'язковий викуп належних йому акцій, здійсненого у письмовій формі і скріпленого печаткою АТ;
• письмової вимоги акціонера про обов'язковий викуп акцій, оформленого належним чином.

У цьому разі додаткове оформлення договору між АТ та акціонером про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру акцій у вигляді одного документа не є обов'язковим. Отже, як при здійсненні АТ викупу акцій за згодою акціонерів, так і при здійсненні обов’язкового викупу перехід прав власності на акції здійснюється відповідно до договору про викуп акцій та договору про обов’язковий викуп акцій. Такі договори можуть укладатися сторонами як у вигляді одного документа, так і шляхом обміну сторонами відповідними письмовими документами (листами, повідомленнями тощо), у яких погоджуються всі істотні умови таких правочинів. Водночас аналіз положень Закону дозволяє дійти висновку, що певні зобов’язання АТ з викупу акцій також виникають ще до укладення відповідного договору. Як зазначалось раніше, відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону АТ зобов’язане викупити належні акціонерам акції в разі прийняття загальними зборами рішення, визначеного у чч. 1 та 2 ст. 68 Закону. У такому випадку АТ має надіслати акціонерам повідомлення про право вимоги обов'язкового викупу акцій, в якому серед іншого зазначити ціну викупу (ч. 3 ст. 69 Закону). Таким чином, відповідно до положень Закону зобов’язання АТ щодо викупу акцій виникають:

• у разі прийняття загальними зборами рішення, що відповідно до чч. 1 та 2 ст. 68 Закону є підставою для вимоги акціонером обов’язкового викупу акцій АТ;
• у разі укладення договору про викуп акцій або договору про обов’язковий викуп акцій у порядку, передбаченому ст. 66 та ст. 69 Закону

З’ясувавши підстави, відповідно до яких в АТ можуть виникати зобов’язання з викупу акцій, розглянемо можливі наслідки невиконання АТ вказаних зобов’язань. Загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язань визначені у Главі 51 ЦКУ. Згідно зі ст. 611 ЦКУ в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, у договорі про викуп акцій або про обов’язковий викуп акцій сторони мають право визначити, зокрема, правові наслідки невиконання АТ зобов’язань з викупу акцій. Якщо ж вказаними договорами наслідки не будуть передбачені, то у випадку порушення зобов’язань АТ мають застосовуватись загальні умови відповідальності та наслідки невиконання зобов’язань, передбачені Главою 51 ЦКУ. Системний аналіз норм чинного законодавства України, що регулюють діяльність АТ, свідчить про те, що єдиною нормою, яка визначає наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій, що виникають не з договірних відносин, є положення ч. 2 ст. 50 Закону. Так, у разі порушення АТ свого обов’язку щодо здійснення обов'язкового викупу акцій акціонер, право якого порушене, може оскаржити рішення загальних зборів, яке стало підставою для вимоги обов’язкового викупу акцій, виключно:

• після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов'язкового викупу товариством належних акціонеру голосуючих акцій;
• або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому Законом.

Таким чином, вбачається за можливе констатувати, що для виконання вимоги п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону щодо обов’язкового включення відомостей про наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій до статуту АТ є достатнім включення таких положень:

• про можливість оскарження акціонером рішення загальних зборів, що стало підставою для вимоги обов’язкового викупу акцій, відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону;

·         визначення наслідків невиконання АТ зобов’язань щодо викупу акцій у відповідному договорі, що укладається між АТ та акціонером про викуп акцій або про обов’язковий викуп товариством акцій. Якщо ж вказаними договорами наслідки не будуть передбачені, то у випадку порушення зобов’язань АТ мають наставати наслідки, передбаченні Главою 51 ЦКУ. Водночас включення до статуту АТ положень, що детальніше визначатимуть правові наслідки невиконання АТ зобов’язань з викупу акцій, наприклад сплата АТ певного розміру неустойки тощо, порушуватиме принцип цивільного законодавства про свободу договору. Сьогодні деякі територіальні органи НКЦПФР розцінюють як порушення законодавства про цінні папери наявність у статуті АТ положень про можливість оскарження акціонером рішення загальних зборів, що стало підставою для вимоги обов’язкового викупу акцій, та визначення наслідків невиконання АТ зобов’язань щодо викупу акцій у відповідних договорах про викуп акцій або обов’язковий викуп акцій. За відсутності офіційного роз’яснення НКЦПФР щодо застосування п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону АТ стикаються із правовою невизначеністю. З одного боку, вимагається включення до статуту АТ конкретних правових наслідків невиконання зобов’язань з викупу акцій, з іншого – включивши до статуту конкретні правові наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій, АТ порушить право акціонерів на визначення умов договорів про викуп акцій або обов’язковий викуп акцій при їх укладенні. За відсутності єдиної позиції державних органів з цього питання положення статуту, що визначатимуть конкретні правові наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій, можуть бути перешкодою при державній реєстрації статуту АТ, а також підставою для їх судового оскарження з боку акціонерів. На даний час не сформована і судова практика застосування п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону щодо обов’язково включення до статуту АТ відомостей про наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій. Існують судові рішення, в яких суди, не аргументуючи, визнають законними вимоги територіальних органів НКЦПФР про визначення у статуті товариства інших, ніж передбачено у ч. 2 ст. 50 Закону, наслідків невиконання зобов’язань з викупу акцій АТ. Як приклад наведемо постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-3305/11/2670. Позивач, аргументуючи свій позов, вказав на те, що виконав вимоги ст. 13 Закону щодо включення до статуту АТ наслідків невиконання зобов’язань з викупу акцій шляхом визначення у статуті АТ наслідків невиконання зобов’язань з викупу акцій відповідно до положень ч. 2 ст. 50 Закону. Але суд не взяв до уваги доводи позивача та без зазначення мотивів дійшов висновку, що позивач не виконав вимоги ст. 13 Закону. За такої ситуації доречно було б, щоб НКЦПФР надала відповідне офіційне роз’яснення, яке зорієнтувало б усіх учасників згаданих відносин та дозволило б АТ повною мірою виконати вимоги Закону. Крім того, з метою закріплення дієвого механізму гарантування дотримання прав акціонерів у відносинах викупу АТ акцій слушно було б визначити в Законі конкретні правові наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій. Неврегульоване законодавство і в частині практичної реалізації викупу акцій. Відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р. № 999, при списанні акцій з рахунку акціонера та зарахуванні акцій на рахунок товариства має подаватися відповідний цивільно-правовий договорів, що укладається товариством із власниками цих цінних паперів. Для уникнення відмови зберігача у списанні акцій з рахунка акціонера у випадку укладення договору про викуп або обов’язковий викуп акцій у вигляді окремих документів також доречно було б, щоб НКЦПФР доповнила Положення про депозитарну діяльність відповідними нормами, які унеможливлювали б зазначений ризик. Слід згадати також досвід Російської Федерації у врегулюванні аналогічних правовідносин. Так, Федеральний закон РФ „Про акціонерні товариства” від 26.12.1995 р. № 208-ФЗ також містить положення про викуп АТ акцій в акціонера та про обов’язковий викуп акцій. Положення Федерального закону щодо регулювання зазначених відносин є доволі схожими із нормами, що їх містить Закон України „Про акціонерні товариства”. При цьому на відміну від українського законодавства Федеральний закон не вимагає обов’язкового включення до статуту положень про наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій.