Об’єктивно про Податковий кодекс

Усі ми добре пам’ятаємо перипетії, якими супроводжувалося прийняття «податкової Біблії». Правники, бізнес-середовище і громадськість хотіли б, щоб Податковий кодекс України був кроком у принципово якісніші умови підприємництва і шансом для країни стати епіцентром світового інвестування. Проте процес підготовки документа та знайомство з ним викликали побоювання, що його прийняття матиме зворотний ефект. Перечитуючи коментарі фахівців річної давнини, розумієш, що всі вони ґрунтувались на голій теорії, а тому були або оптимістично-, або песимістично-категоричними. Об’єктивно оцінити кодифіковане податкове законодавство з погляду практики і проблематики його застосування «Правому тижню» допоміг партнер ЮФ «Салком» Юрій ЛЕОНОВ – Юрію Михайловичу, як ви як юрист та платник податків оцінюєте минулорічну кодифікацію податкового законодавства? – Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що за рік, який минув з моменту введення ПКУ в дію, платники податків, а разом з ними і юристи-практики гостро відчули його вплив на свою повсякденну діяльність. Безумовно, не можна не визнати, що ПКУ містить чимало прогалин та суперечностей, які значно ускладнюють життя суб’єктам господарювання і, на жаль, не сприяють зміцненню економіки та покращенню іміджу України в очах як іноземних, так і вітчизняних інвесторів. Крім того, окремою проблемою стала фактична відсутність стабільності податкового законодавства, яке впродовж минулого року зазнавало суттєвих змін всупереч закріпленому ПКУ принципу стабільності, що забороняє внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому діятимуть нові правила та ставки. Водночас можна відзначити й певні позитивні зрушення, які спричинив ПКУ. – Що ж ви відносите до таких позитивних зрушень? – Позитивним чинником можна назвати саме прийняття ПКУ як єдиного нормативно-правового акта, що визначає статус платника податків з відповідними правами, обов'язками, відповідальністю, окреслює права й обов'язки суб'єктів адміністрування податків, встановлює вичерпне коло податків і зборів. Наявність такого кодифікованого акта, безумовно, допомагає платникам податків легше орієнтуватися в податковому правовому полі та знаходити відповіді на важливі для них питання. За „докодексних” часів, в умовах існування величезного масиву розрізнених нормативних документів, зробити це було значно складніше. Що ж стосується змістовного аспекту ПКУ, на позитивну оцінку заслуговує закріплена в ньому спрямованість на зближення податкового та бухгалтерського обліку, відмова від багатьох місцевих податків та зборів як застарілих і неефективних, запровадження тимчасового звільнення від оподаткування податком на прибуток суб’єктів підприємництва у низці сфер господарювання, а також податкових канікул із цього податку. Водночас не можна не відзначити, що поряд із такими позитивними заходами законодавець запровадив низку обмежень у їх застосуванні, що доволі часто нівелюють чи значно зменшують їхню цінність. – Чи справедливо це щодо ситуації з відшкодуванням ПДВ, процес якого так і не став автоматичним? – Так, ПКУ не вирішив проблему реалізації права на отримання бюджетного відшкодування платниками податку на додану вартість. Багато з них і сьогодні не можуть повернути десятки тисяч, а то й мільйони гривень власних коштів, заборгованих їм державою, та змушені звертатися за захистом своїх прав до суду, що, на жаль, не завжди дає очікуваний результат. Водночас можна відзначити й позитивні нововведення ПКУ, що стосуються податку на додану вартість. Так, Кодекс встановив, що на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість відтепер нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки Національного банку України. Запроваджена процедура автоматичного бюджетного відшкодування, що є спрощеною та менш тривалою порівняно із загальним механізмом. Однак, як виявилося після введення ПКУ в дію, внаслідок недосконалого механізму автоматичного відшкодування значна частина платників податку на додану вартість, що насправді відповідають встановленим у Кодексі критеріям, на практиці не можуть скористатися перевагами цієї процедури. – Поряд із цим були й інші проблеми, які після прийняття ПКУ викликали значний резонанс. Наприклад, заборона співпраці юридичних осіб і «спрощенців»… – Дійсно, одним із найгостріших для платників податків питань було обмеження права платників податку на прибуток відносити до складу своїх витрат витрати, понесені у зв’язку з придбанням матеріальних та нематеріальних цінностей у фізичних осіб – підприємців, які застосовували спрощену систему оподаткування. З одного боку, звісно, можна зрозуміти державу в її прагненні обмежити схеми, спрямовані на ухилення від оподаткування. Однак з іншого боку, поспішні та непродумані дії законодавця призводять не до руйнування схем ухилення від оподаткування, а скоріше до створення нових обмежень і проблем у роботі малого та середнього бізнесу. Саме до таких наслідків і призвели вказані обмеження, встановлені щодо фізичних осіб – «спрощенців». Однак, на щастя, Закон України від 04.11.2011 р. вніс до ПКУ відповідні зміни, які запровадили нову спрощену систему оподаткування і, хоча і з запізненням, скасували вказане обмеження з 1 січня 2012 р., а замість нього встановили правило, за яким платники податку на прибуток, які мають господарські взаємовідносини з контрагентами – платниками єдиного податку, разом із відповідною податковою декларацією подають до органу ДПС перелік доходів та витрат у розрізі кожного контрагента – платника єдиного податку (п. 152.3 ПКУ). – Як ви оцінюєте підхід законодавця до організації «спрощенки»? – Нова спрощена система оподаткування є більш деталізованою порівняно із системою, що існувала до 1 січня 2012 р., та має певні переваги перед старим порядком справляння єдиного податку. Зокрема, говорячи про переваги нової спрощеної системи оподаткування, слід відзначити зменшення розміру ставки єдиного податку та підвищення граничного доходу для підприємців, що віднесені до 3-ї та 4-ї груп (до 3 млн грн. та до 5 млн грн., відповідно), можливість осіб, віднесених до 1-ї і 2-ї груп, за певних умов мати лікарняний та відпустку тощо. Однак навіть з огляду на всі переваги та недоліки нової спрощеної системи оподаткування сьогодні складно прогнозувати, якою ж вона насправді виявиться для суб’єктів господарювання. І це обумовлене не наявністю неузгодженостей у тексті ПКУ та неточністю юридичної техніки, а тим, що податкова служба часто здійснює адміністрування податків, незважаючи на положення чинного законодавства України. Нова спрощена система оподаткування ще не проіснувала й місяця, однак вже є факти так званого ручного обмеження законодавчих правил. Можна навести такий приклад. ПКУ не встановлює жодних обмежень для суб’єктів господарювання щодо кількості видів діяльності, які вони можуть здійснювати в межах спрощеної системи оподаткування. Водночас форма заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затверджена наказом Міністерства фінансів України, передбачає, що особи, які мають намір перейти на спрощену систему оподаткування, можуть обрати не більше п’яти видів діяльності за КВЕД. – Наскільки взагалі поширена практика «ручного» обмеження законодавчих правил виконавчою владою та, зокрема, фіскальними органами у своїх інтересах? – Говорячи про „ручний” порядок адміністрування податків контролюючими органами, не можна не згадати і про штучно створену проблему з перенесенням від’ємного значення податку на прибуток, сформованого у 2010 р. та раніше, до податкової декларації за другий квартал 2011 р.  Здавалося б, положення ст. 150 та розділу ХХ ПКУ, які регулюють порядок перенесення від’ємного значення податку на прибуток з минулих звітних податкових періодів, є чіткими і не припускають будь-якого іншого тлумачення, однак, як свідчить практика, у разі необхідності пошуку додаткових коштів для наповнення бюджету податкові органи не завжди зважають на приписи законодавства. І вказана ситуація – яскраве тому підтвердження. Тому, доки позиція контролюючих органів в Україні матиме переважне значення порівняно із приписами законодавства, марно сподіватися на формування прозорої системи оподаткування, партнерські відносини між органами ДПС і платниками податків, а також збільшення інвестицій в Україну. – Тобто слід продовжувати реформувати податкову систему? – Безперечно. Наразі податкове законодавство ще далеке від досконалості та вимагає подальшого реформування. Водночас, як свідчить досвід, постійне запровадження кардинальних змін у такій сфері, як податкова, не є правильним кроком, оскільки позбавляє платників податку стабільності, а остання, як відомо, є запорукою успішного бізнесу. Тому подальше реформування ПКУ має бути послідовним і виваженим, а не стихійним. Лише тоді можна буде сподіватися, що воно збалансує інтереси платників податків і держави та покращить інвестиційну привабливість України. Розмову вів
Георгій ЯЦУНСЬКИЙ
«Правовий тиждень»