Одна з проблем, що виникають при тимчасовому в’їзді нерезидентів на територію України, наприклад, з метою відпочинку, пов’язана з тимчасовим ввезенням власних транспортних засобів, що перебувають на постійному обліку у відповідних реєстраційних органах іноземних держав.

Суть проблеми
Громадяни інших держав (іноземці), а також громадяни України та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України (ст. 1 Закону “Про порядок ввезення (пересилання) в Україні, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”), користуючись під час візиту в Україну власним автотранспортом, ризикують поїхати додому вже без автомобіля. Існує практика застосування судами України адміністративного стягнення, передбаченого ст. 336 Митного кодексу України, у вигляді конфіскації в дохід держави транспортних засобів як безпосередніх об’єктів порушення митних правил за здійснення операцій із транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, а саме користування та розпорядження ними без дозволу митного органу. При цьому працівники митниць і судді місцевих судів поширюють зміст вказаної статті МКУ навіть на осіб, які фактично є власниками або співвласниками конкретного транспортного засобу, за умови його ввезення в Україну іншими особами ¬– нерезидентами за дорученням останніх.

Окремий випадок
Щоб не потрапити у згадану ситуацію, іноземцю слід пам’ятати, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, а тому, звичайно, перш ніж в’їжджати в Україну на автомобілі, необхідно ознайомитись із порядком перетинання державного кордону України, умовами тимчасового ввезення транспортних засобів на її митну територію та особливостями передачі цих транспортних засобів іншим особам. Водночас навіть не саме законодавство в цій частині, а його неоднозначне трактування і практика застосування митними і судовими органами без врахування міжнародних конвенцій доходять, м’яко кажучи, до абсурду. У світлі наближення Євро-2012 та очікування великої кількості іноземних гостей ми спробували розібратись у конкретній ситуації, з якою громадяни Литви стикнулися в листопаді 2011 р. в Київській області. На території аеропорту Бориспіль працівники Державної автоінспекції затримали, а згодом за постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області конфіскували на користь держави автомобіль «БМВ» литовської реєстрації.

Так, наші друзі з Литви мають спільний бізнес із громадянами України, який вимагає частих візитів до країни. Перебуваючи тривалий час у Києві, маючи у власності автомобіль у себе на батьківщині та відчуваючи постійну необхідність у транспортному засобі, громадянин Литви Брайве попросив свого колегу Станеліса, який на той час також збирався виїздити з Вільнюса до Києва, приїхати на автомобілі, що належить Брайве, на підставі раніше виданої йому довіреності на керування, що останній і зробив. Перетнувши кордон України на вказаному автомобілі і прибувши до Києва, Станеліс передав автомобіль його фактичному власнику, вказаному у свідоцтві про реєстрацію, – Брайве. При цьому поїхати автомобілем назад до Литви Брайве планував у термін, що не перевищує двох місяців. Саме з моменту передачі Брайве його власного автомобіля почалися проблеми. Автомобіль під керуванням Брайве був зупинений працівниками ДАІ в аеропорті Бориспіль, до якого він приїхав зустріти друзів. Підставою для затримання стало те, що автомобілем керувала не особа-нерезидент, яка ввозила його в Україну, а інша особа, яка хоч і є власником цього транспортного засобу, але самостійно не ввозила його через кордон. Тобто Брайве керував транспортним засобом, що знаходиться під митним контролем, без дозволу митних органів. На цій підставі працівники Київської обласної митниці склали протокол про порушення митних правил, передбачених ст. 336 МКУ, свідоцтво про реєстрацію вилучили, а автомобіль поставили на штрафмайданчик. Особливе розчарування чекало на пана Брайве в Бориспільському міськрайонному суді Київської області, від якого він чекав поновлення справедливості та захисту свого права як власника майна. Але суддя, в провадження якого поступила ця справа про адміністративне правопорушення, взагалі не слухав пояснень пана Брайве і за результатами трихвилинного судового засідання оголосив постанову про конфіскацію автомобіля як предмета порушення митних правил, а в тексті постанови як підставу для цього зазначив нібито непристойну поведінку іноземного громадянина та нібито висловлену ним неповагу до українського законодавства, хоча насправді цього не було.

Звертаючись до законодавства
Щоб зрозуміти абсурдність вказаної ситуації та отримати відповідь на питання, чи може іноземець – нерезидент України користуватись на її території власним майном, хоча він і не ввозив його самостійно, проаналізуємо чинне українське законодавство. Основними законодавчими актами, що регулюють порядок ввезення на митну територію України громадянами особистих речей та транспортних засобів, зокрема, є міжнародна Конвенція про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990; далі – Конвенція), до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 24.03.2004 р. № 1661, МКУ та Закон, згаданий вище.
Статтею 336 МКУ, яка має назву «Неправомірні операції з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними», передбачено, що здійснення операцій з товарами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, а саме зміна їх стану, користування та розпорядження ними без дозволу митного органу, за винятком операцій, зазначених у ст. 331, 337 цього Кодексу, тягне за собою на громадян у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію цих товарів, транспортних засобів, а на посадових осіб підприємств накладення штрафу у розмірі від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскацію цих товарів, транспортних засобів.

Хто ж має право користуватися на території України транспортними засобами, що перебувають під митним контролем? Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов’язання про зворотне вивезення допускається, зокрема, щодо транспортних засобів, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. При цьому рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається Кабінетом міністрів України (ч. 1 ст. 207 МКУ).
Порядок ввезення, митного оформлення й оподаткування транспортних засобів, що ввозяться громадянами на митну територію України, встановлює, зокрема, Закон. Відповідно до чч. 2–5 ст. 11 Закону тимчасове ввезення транспортних засобів дозволяється громадянам-нерезидентам для власних потреб терміном до одного року.

Транспортні засоби, тимчасово ввезені під письмове зобов’язання про зворотне вивезення, не можуть бути передані у володіння або користування іншим особам. Такі транспортні засоби можуть бути оформлені для постійного користування після сплати відповідних податків та зборів, передбачених законодавством при ввезенні транспортних засобів для вільного використання.

Тимчасове ввезення транспортних засобів дозволяється за наявності документа, що підтверджує їх реєстрацію за межами України. У разі невиконання цієї умови зазначені транспортні засоби підлягають митному оформленню для постійного користування. Транспортні засоби, тимчасово ввезені громадянами-нерезидентами на митну територію України для власного користування на термін, що перевищує два місяці, підлягають реєстрації в органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, крім випадків, визначених Кабінетом міністрів України.

Також спільним наказом Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України від 11.06.2008 р. № 505/642, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2008 р. за № 753/15444, затверджено Технологію прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення (далі – Технологія). Відповідно до п. 2.2 Технології транспортний засіб зупиняється один раз на лінії паспортного контролю. Після проведення посадовою особою Державної прикордонної служби України перевірки документів посадова особа митного органу інформує громадянина-нерезидента, який ввозить на територію України транспортний засіб особистого користування, що перебуває на постійному обліку в реєстраційних органах іноземних держав, про необхідність ознайомлення з умовами тимчасового ввезення транспортних засобів на митну територію України, відомості про які розміщені на інформаційних стендах, а наявність останніх перед зоною митного контролю та безпосередньо в цій зоні передбачена п. 9.6 Технології.

Громадянин-нерезидент, який тимчасово ввозить транспортний засіб особистого користування, що перебуває на постійному обліку в реєстраційних органах іноземних держав, не надає письмового зобов’язання про зворотне вивезення транспортного засобу. Громадянин Брайве такого зобов’язання також не надав, і митні органи України такого зобов’язання від нього не вимагали.

Митний контроль здійснюється посадовою особою митного органу шляхом візуального огляду транспортного засобу, перевірки документів, що підтверджують право власності на транспортний засіб (або користування ним), реєстраційних (технічних) документів, документів, що підтверджують постійне місце проживання особи, а також внесення до відповідного електронного журналу таких відомостей, як: марка, модель; П.І.Б. та місце проживання водія; реєстраційний номер транспортного засобу (за наявності відповідних технічних засобів контролю заноситься автоматично за результатами сканування або коригування); VIN-код транспортного засобу.

Наднаціональні правила
Отже, все дуже заплутано, а тому за допомогою чинного законодавства України отримати однозначну відповідь щодо правомірності користування іноземним громадянином за конкретних умов власним автомобілем складно. Але міжнародні договори мають перевагу над національним законодавством, адже ч. 2 ст. 19 Закону “Про міжнародні договори” від 29.06.2004 р. № 1906-IV передбачено: “Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору”. Стаття 7 МКУ визначає: якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору. Статтею 13 Закону передбачено: якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

У 2004 р. згідно із Законом від 24.03.2004 р. № 1661 Україна приєдналася до Конвенції – міжнародно-правового документа, який встановлює уніфіковані положення щодо тимчасового ввезення. Так, згідно з п. 2 ст. 2 та ст. 15 Конвенції режим тимчасового ввезення надається із загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру. Кожна з договірних сторін (країн –учасниць Конвенції) зводить до мінімуму митні формальності, які стосуються пільг, передбачених цією Конвенцією. Таким чином, правила Конвенції в разі їх суперечності законодавству України, в тому числі Закону, мають пріоритет.

Відповідно до ст. 2 Конвенції користуються правом на тимчасове ввезення, зокрема, транспортні засоби комерційного чи приватного використання (п. «а» ст. 2 Додатку С щодо транспортних засобів до зазначеної Конвенції).

При цьому "комерційне використання" означає платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів, а "приватне використання" означає перевезення особою виключно для особистих потреб. Транспортні засоби приватного використання мають бути зареєстровані на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім’я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території. Згода на тимчасове ввезення транспортних засобів надається без вимагання митного документа або гарантії.

Незважаючи на положення ст. 5 цього Додатку, транспортні засоби комерційного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення і які здійснюють свою діяльність на користь останнього, навіть якщо вони зареєстровані або постійно проживають на території тимчасового ввезення. І найцікавіше для нашого випадку: транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна договірна сторона (країна – учасниця Конвенції, якою є і Україна) може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема, якщо вона використовує транспортний засіб від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

Отже, згідно з Конвенцією є всі підстави вважати, що транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, тобто на тимчасово ввезені транспортні засоби в Україні можна видавати ще й доручення. Звичайно, якщо такою третьою особою є власник цього транспортного засобу, використання його на території України в приватних цілях в будь-якому разі не може вважатись порушенням митних правил. На жаль, про Конвенцію громадяни знають мало, а українські посадовці не зацікавлені в розповсюдженні таких знань. Але не хотілось би відчувати сором перед іноземними громадянами, тисячі яких, приїхавши в Україну на Євро-2012, поїдуть додому без власних автомобілів, затаївши образу на нашу країну.

Замість висновку
Громадянин Брайве став жертвою нерозуміння та неправильного застосування українськими митниками митного законодавства, без урахування чинного міжнародного договору, на що суддя Бориспільського міжміського суду Київської області не звернув уваги та ще й конфіскував у людини її власний автомобіль. До речі, постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області була змінена судом апеляційної інстанції, до якої пан Брайве звернувся з апеляційною скаргою за допомогою вітчизняних юристів, а саме: конфіскація автомобіля була змінена штрафом у розмірі 1700 грн.

Як пояснив головуючий суддя Апеляційного суду Київської області, змінюючи згадану постанову на штраф, він пожалів пана Брайве, який, на думку суду апеляційної інстанції, все ж таки є правопорушником і не мав права користуватись в Україні своїм автомобілем, що міг робити виключно пан Станеліс. При цьому посилання представника Брайве в судовому засіданні на зміст Конвенції суд залишив поза увагою як такі, що нібито не стосуються предмету справи.

Дивно і те, що представник Київської обласної митниці в судовому засіданні лише розводив руками, посилаючись на «такі ось українські закони». Коли ж його запитали про Конвенцію та факт приєднання до неї України, роз’яснювальний лист Державної митної служби України від 27.12.2007 р. № 11/2-10/13209-ЕП начальникам регіональних митниць, інформаційний лист Міністерства закордонних справ України від 20.07.2004 р. № 72/13-612/1-3228 щодо набуття чинності міжнародними договорами, зазначений представник митниці відповів, що ніколи про це не чув.

Виникає логічне запитання: хто ж повинен виконувати міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна? Чи, можливо, спочатку краще отримати відповідь на питання, кому вигідно їх не дотримуватись і конфісковувати в шокованих іноземців їхню власність? Чекаємо на Євро.