Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється із припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Своєю чергою, згідно зі ст. 609 ЦКУ зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи. Отже, порука є припиненою після ліквідації юридичної особи – боржника.

Коли боржником виступає фізична особа, після її смерті порука продовжує свою дію для поручителя, якщо про це зазначено в договорі поруки. Відповідне роз’яснення містить «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» (2009–2010) Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (Лист від 07.10.2010 р.).

Отже, за винятком випадку, зазначеного вище, після ліквідації боржника банк втрачає можливість висувати до поручителя будь-які вимоги, які ґрунтуються на договорі поруки. Проте, як свідчить практика, питання, як саме ліквідація боржника може вплинути на вже винесене судове рішення проти його поручителя, є дискусійним.

Адже відповідно до законодавства України рішення, винесене ім’ям України, підлягає обов’язковому виконанню, є обов’язковим для всіх суб’єктів. За невиконання судового рішення встановлена відповідальність (у тому числі кримінальна). Таким чином, єдиною законною можливістю для поручителя не виконувати судове рішення, що набрало законної сили, є його скасування.

Отже, розглянемо можливість оскарження відповідного рішення. А зважаючи на тему цієї статті, проаналізуємо саме можливість оскарження рішення на підставі того, що договір поруки є припиненим із моменту ліквідації боржника.

Відповідно до ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України заява про перегляд рішення може бути подана до ВСУ тільки після його перегляду в касаційній інстанції. Своєю чергою, ст. 324 ЦПКУ встановлює, що до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення суду першої інстанції може бути оскаржене лише після його перегляду в апеляційному порядку.

Підстави, на яких рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, такі (ст. 309 ЦПКУ):

• неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
• недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
• невідповідність висновків суду обставинам справи;
• порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом;
• участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про відвід якого визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
• ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Як бачимо, випадок, що досліджується, не підпадає під жодну зі встановлених законом підстав для скасування рішення.

Що стосується оскарження судового рішення за нововиявленими обставинами, то серед встановлених законом підстав оскарження у цьому разі необхідно дослідити обставини, про які йдеться у п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПКУ: істотні обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Звернімо увагу на п. 3 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» від 30.03.12 р. №4, у якій наголошується, що необхідною умовою нововиявлених обставин, зазначених вище, є те, що вони існували на час розгляду справи.

Відповідно до ситуації, що розглядається, на час розгляду справи і винесення рішення боржник ще був живий/не був ліквідований. Отже, перегляд справи за зазначеними обставинами неможливий, оскільки вони не є нововиявленими в розумінні суду.

Також під час перегляду справи в апеляційному порядку з будь-яких інших підстав треба мати на увазі таке. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПКУ під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість саме рішення суду першої інстанції. Необхідно відрізняти цей випадок від тих, у яких справу направляють на новий розгляд. Тобто під час розгляду апеляційної скарги на рішення, винесене до припинення боржника, факт його ліквідації на момент розгляду не є підставою для відмови в позові про стягнення з поручителя. Аналогічною є і ситуація розгляду відповідної справи у господарському судочинстві.

Найсуперечливішим може виявитися оскарження рішення про стягнення з поручителя, якщо воно є заочним. Як свідчить практика, такі рішення часто скасовують, і розгляд починається в порядку позовного провадження. Отже, в цьому разі питання стоятиме так: чи є підстави задовольнити позов до поручителя, якщо цей позов було подано до ліквідації боржника, а рішення виноситься вже після неї? На жаль, скоріше за все, суд стане на бік поручителя.

З огляду на досліджувані питання важливо також визначити, з якого саме моменту юридична особа вважається ліквідованою. Згідно з положеннями ЦКУ (ст. 104) юридична особа припиняється або в результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення), або в результаті ліквідації. При цьому юридична особа є такою, що припинилася, із дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» державна реєстрація припинення юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення її з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. При цьому положення ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону дублюють положення ЦКУ: юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Анна ТИЩЕНКО
радник, практика вирішення спорів Integrites