|
Конституційний Суд України. Рішення від 15.10.2013 р. Справа №9-рп/2013. Справа щодо своєчасного одержання винагороди за працю.
у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України. Головуючий на засіданні – голова КСУ В’ячеслав Овчаренко. Суддя-доповідач у справі – Михайло Запорожець.
Обставини справи
Суб’єкт права на конституційне звернення – громадянин Дзьоба Юрій Володимирович – звернувся до КСУ із клопотанням щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, згідно з якою в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Автор клопотання просив дати тлумачення вказаної норми в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати та індексації заробітної плати, нарахування яких не здійснено роботодавцем і щодо яких існує спір між працівником та роботодавцем.
Підставою для офіційного тлумачення вказаних положень суб’єкт права на конституційне звернення вважав неоднозначне застосування судами України ч. 2 ст. 233 КЗпПУ стосовно поширення строків позовної давності на вимоги працівника про стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.
Враховуючи наведене, Дзьоба Ю.В. стверджував, що така неоднозначність призвела до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Суд встановив
Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, КСУ виходить з того, що Україна як соціальна, демократична, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Як зазначає КСУ, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає можливість як самостійно займатися трудовою діяльністю, так і працювати за трудовим договором чи контрактом.
КСУ виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати йому достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов’язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, забезпечувати баланс інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
Одним із заходів державного регулювання оплати праці є встановлення мінімальної заробітної плати, розмір якої визначається з урахуванням потреб працівників та їхніх сімей, вартісної величини набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини та збереження її здоров’я, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Крім того, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дозволяє частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації збільшують розміри оплати праці працівників у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Законом передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, що проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Таким чином, КСУ дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян і купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі тих, що виникли із трудових відносин. Працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством.
На думку КСУ, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Отже, на підставі системного аналізу чинного законодавства КСУ дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Суд вирішив
|
|
|
Придбати PDF-версію